Виховання та освіта

57/64

Справа життя

“Я відчайдушно біжу до мети” (Филп. 3:14).

Успіх у будь-якій сфері вимагає наявності визначеної мети. Хто прагне досягти справжнього успіху в житті, той має постійно бачити перед собою мету, гідну його зусиль. Така ціль поставлена перед молоддю сьогодення. Визначена Небом мета — нести Євангеліє світові в цьому поколінні — найблагородніша з усіх, які можуть апелювати до будь-якої людини. Така мета відкриває поле для праці кожному, серця котрого торкнувся Христос. ВО 269.4

Намір Божий стосовно дітей, що зростають біля наших домашніх вогнищ, ширший, глибший і вищий, ніж сягає наше обмежене бачення. У минулому вірні в Його очах люди були покликані від найскромніших занять, аби свідчити про Нього, перебуваючи на найвищих посадах світу. І не один юнак сьогодні, зростаючи, як зростав Даниїл у своїй юдейській домівці, вивчаючи Слово Бога та Його діла, засвоюючи уроки вірного служіння, ще стоятиме в законодавчих зборах, у судових залах або в царських дворах як свідок Царя царів. Безліч людей будуть покликані до більш широкого служіння. Увесь світ відкривається для Євангелія. Ефіопія простягає свої руки до Бога. З Японії, Китаю, Індії, з оповитих ще й досі темрявою країн нашого континенту, з кожного куточка нашого світу лунає крик уражених гріхом сердець, які бажають знати про Бога любові. Мільйони й мільйони людей ніколи навіть не чули про Бога та Його любов, явлену в Христі. Отримати таке знання — їхнє право. Нарівні з нами вони можуть розраховувати на милість Спасителя. І нам, котрі отримали це знання, і нашим дітям, котрим ми можемо передати його, належить відгукнутися на їхній поклик. Перед кожною родиною, кожною школою, кожними батьком і матір'ю, кожними учителем і дитиною, котрих осяяло світло Євангелія, у цей час кризи постає запитання, поставлене цариці Естер у той час серйозної кризи в історії Ізраїлю: “Хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства?” (Естер 4:14). ВО 270.1

Люди, котрі замислюються над успіхами і перешкодами в проповіді Євангелія, думають про те, як результати цього позначаться на них особисто та на світові. Мало хто замислюється над тим, як вони позначаються на Богові. Мало хто замислюється над тим стражданням, яке гріх завдав нашому Творцеві. Усе Небо страждало під час агонії Христа; але те страждання [Творця] не почалося і не закінчилося з Його втіленням у людську природу. Для наших притуплених почуттів хрест є одкровенням того болю, якого гріх від самого свого початку завдав серцю Бога. Кожне відступлення від правди, кожний жорстокий учинок, кожна невдача людини в досягненні Його ідеалу прикро вражає Його. Коли Ізраїль спіткали нещастя, котрі були неминучим наслідком розділення з Богом, — поневолення їхніми ворогами, жорстокість і смерть, — сказано, що “знетерпеливилась душа Його через Ізраїлеве страждання”. “В усякому утиску їхньому тісно було і Йому... і їх підніс і носив їх усі дні в давнину” (Суд. 10:16; Ісаї 63:9). ВО 271.1

Його Дух “заступається за нас невимовними зітханнями”. У той час як “усе творіння разом стогне і страждає” (Римл. 8:26, 22), серце безмежного Отця болить від співчуття. Наш світ — це величезний лепрозорій, місце страждання й нещастя, про які ми навіть не відважуємося думати. Якби ми усвідомили це повною мірою, тягар був би надто жахливим. Але Бог усе це відчуває. Щоб знищити гріх і його наслідки, Він віддав Свого найдорожчого улюбленого Сина і зробив нас здатними завдяки співпраці з Ним покласти край цим нещастям і стражданням. “І це Євангеліє Царства буде проповідуване по всьому світі на свідчення всім народам, — і тоді прийде кінець” (Матв. 24:14). ВО 271.2

“Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє” (Марка 16:15) — ось наказ Христа Його послідовникам. Це не означає, що всі покликані бути служителями або місіонерами у звичному значенні слова; однак усі можуть бути Його співпрацівниками в справі проголошення Доброї вістки своїм ближнім. Цей наказ даний усім: знатним і простим, освіченим і неосвіченим, старим і молодим. ВО 272.1

З огляду на це повеління, чи можемо ми виховувати наших синів і дочок та давати їм освіту для життя респектабельних умовностей, життя, яке вважається християнським, але якому бракує самопожертви Христа, життя, котрому Той, Хто є Істина, змушений винести вирок: “Я не знаю вас”? ВО 272.2

Тисячі діють подібним чином. Вони думають забезпечити своїм дітям блага Євангелія, водночас зрікаючись його духу. Але так не може бути. Хто відкидає перевагу участі з Христом у служінні, відкидають єдине виховання, яке робить людину придатною бути Його причасником у Його славі. Вони відкидають навчання, котре в цьому житті дає силу і благородство характеру. Не один батько і не одна мати, не допускаючи своїх дітей до хреста Христового, надто пізно дізнаються, що тим самим вони віддали їх ворогові Бога й людини. Вони скріпили печаттю їхню загибель не тільки для життя майбутнього, а й для теперішнього. Їх здолала спокуса. Вони виросли прокляттям для світу, горем і ганьбою для тих, хто дав їм існування. ВО 272.3

Навіть прагнучи приготуватися до служіння Богові, багато хто відхиляється від цієї мети через неправильні методи освіти. Переважно життя розцінюється як таке, що складається з відокремлених один від одного періодів: періоду навчання й періоду діяльності — приготування та досягнення. Для підготовки до життя служіння молодь посилають до школи здобувати знання через вивчення книг. Ізольовані від обов'язків щоденного життя, вони бувають поглинуті навчанням, випускаючи з думки його мету. Запал їхнього початкового посвячення згасає і в надто багатьох з'являється егоїстичне честолюбство. Після закінчення навчального закладу тисячі випускників виявляють, що втратили зв'язок із життям. Вони так довго мали справу з абстрактними теоретичними поняттями, що в той час, коли все єство має пробудитися, аби встояти в жорстокій боротьбі реального життя, вони виявляються неприготовленими. Замість того, щоб займатися благородною справою, згідно з поставленою метою, їхні сили й енергію поглинає боротьба за шматок хліба. Після низки розчарувань, втративши надію навіть на можливість чесно заробляти на життя, багато хто втягується в справи сумнівного або кримінального характеру. Світ втрачає служіння, котре міг би отримувати, а Бог втрачає душі, які палко прагнув піднести, облагородити і вшанувати як Своїх представників. ВО 273.1

Багато батьків припускаються помилки, роблячи різницю між своїми дітьми в питанні освіти. Вони йдуть на будь-яку жертву, щоб надати найкращі можливості тямущим і здібним. Проте вважають, що такі можливості необов'язково створювати для менш перспективних дітей. Вважається, що незначної освіти достатньо для виконання звичайних життєвих обов'язків. ВО 274.1

Але хто здатний вибрати із сім'ї тих дітей, на котрих лежатимуть найважливіші обов'язки? Як часто людське судження в цьому випадку виявлялося помилковим! Згадайте досвід Самуїла, коли він був посланий помазати одного із синів Єссея на царя Ізраїлю. Перед ним пройшли семеро юнаків благородного вигляду. Подивившись на першого, добре збудованого, з приємними рисами обличчя та царственою поставою, пророк вигукнув: “Справді — перед Господом помазанець Його!” Але Бог сказав: “Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце”. Отож, стосовно всіх сімох було засвідчено: “Цих не вибрав Господь” (1 Сам. 16:6, 7, 10). І доки не покликали від отари Давида, пророкові не було дозволено виконати свою місію. ВО 274.2

Старші брати, з-поміж яких хотів вибрати Самуїл, не володіли тими якостями, котрі Бог вважав вельми важливими для правителя Свого народу. Горді, егоцентричні, самовпевнені, вони були відкинуті задля одного, з яким поводилися зневажливо, одного, котрий зберіг простоту та щирість юності, і котрий, хоч і видавався малим у власних очах, міг бути навчений Богом для виконання обов'язків царства. Так само і сьогодні в багатьох дітях, котрих батьки обходять увагою, Бог бачить значно більші здібності, ніж у тих, кого вважають дуже перспективними. ВО 275.1

Що ж стосується життєвих можливостей, то хто може вирішувати, що є великим, а що — малим? Як багато працівників, займаючи скромне становище в житті, використовують здібності для благословення світу і досягають результатів, яким можуть позаздрити царі! ВО 275.2

Тож нехай кожна дитина одержить виховання й освіту для найвищого служіння. “Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, — оце чи оте” (Екл. 11:6). ВО 275.3

Конкретне місце, призначене нам у житті, визначають наші здібності. Не всі досягають однакового розвитку або однаково ефективно виконують ту саму роботу. Бог не очікує, щоб ісоп досягнув розміру кедра, а оливкове дерево — зросту величної пальми. Але кожен має ставити собі за мету таку висоту, котрої може досягти завдяки об'єднанню людської та Божественної сили. ВО 275.4

Багато людей не стають тим, ним могли би бути, бо не використовують силу, котрою володіють. Вони не вхопилися належним чином за Божественну міць. Багато хто ухиляється від діяльності, в якій могли б досягти справжнього успіху. Прагнучи більшої шани або приємнішого заняття, вони беруться за те, до чого непридатні. Не один чоловік, таланти котрого відповідають зовсім іншому покликанню, прагне опанувати певну професію. І той, хто міг би стати успішним фермером, ремісником або фельдшером, займає невідповідну для себе посаду служителя, юриста чи лікаря. А інші могли б посідати відповідальне становище, однак через брак енергії, старанності і наполегливості задовольняються легшою роботою. ВО 276.1

Нам необхідно ретельніше дотримуватися Божого плану життя. Якнайкраще виконувати свою безпосередню роботу, вручити свої шляхи Богові й уважно стежити за вказівками Його провидіння — ось правила, що гарантують надійне керівництво у виборі заняття. ВО 276.2

Той, Хто прийшов з Небес, аби бути для нас прикладом, провів близько тридцяти років Свого життя, виконуючи просту ремісницьку працю, але впродовж цього часу Він досліджував Слово і діла Бога, допомагав усім та навчав усіх, кого тільки міг досягти Його вплив. Розпочавши Своє громадське служіння, Він ходив, зціляючи хворих, потішаючи засумованих, проповідуючи Євангеліє убогим. У цьому полягає праця всіх Його послідовників. ВО 276.3

“Більший між вами, — сказав Він, — хай буде як менший, і начальник — як слуга... Я ж серед вас як Той, Хто обслуговує” (Луки 22:26, 27). ВО 277.1

Любов до Христа і вірність Йому — це джерело істинного служіння. У серці, котрого торкнулася Його любов, зароджується бажання працювати для Нього. Таке бажання потрібно підтримувати і правильно скеровувати. Чи то в сім'ї, по сусідству, чи в школі присутність убогих, страждальців, неосвічених і невдах слід вважати не нещастям, а дорогоцінною можливістю для служіння. ВО 277.2

У цій роботі, як і в кожній іншій, уміння здобувається в самому процесі роботи. Виконання звичайних життєвих обов'язків та служіння нужденним і страждальцям — це гарантія вміння й ефективності. Без цього дії, спонукувані найкращими намірами, часто бувають даремними і навіть шкідливішими. Саме у воді, а не на землі навчаються плавати. ВО 277.3

Ще один обов'язок, до котрого надто часто ставляться легковажно і котрий необхідно роз'яснити молодим людям, що усвідомлюють вимоги Христа, — це обов'язок підтримувати церковні взаємовідносини. ВО 277.4

Відносини між Христом і Його Церквою дуже тісні та священні: Він — Наречений, а Церква — наречена, Він — Голова, а Церква — тіло. Отже, зв'язок із Христом включає в себе зв'язок з Його Церквою. ВО 277.5

Церква організована для служіння, і в житті служіння Христові зв'язок із Церквою — один з перших кроків. Вірність Христові вимагає сумлінного виконання церковних обов'язків. Це — важлива частина виховання, і в Церкві, наповненій життям Господа, воно приведе безпосередньо до служіння тим, хто перебуває у світі. ВО 278.1

Існує багато сфер, які дають молодим людям можливості для корисної діяльності. Нехай вони організовують групи для християнського служіння, і результатом такої співпраці буде допомога та підбадьорення. Батьки й учителі, виявляючи зацікавленість у роботі молоді, зможуть принести їм користь, передаючи свій багатий досвід та допомагаючи досягти ефективності в їхніх добрих ділах. ВО 278.2

Знайомство із ситуацією пробуджує співчуття, а співчуття є джерелом дієвого служіння. Для пробудження в дітях і молоді співчуття й духу жертовності щодо мільйонів страждальців у краях за кордоном їм потрібно познайомитися з цими країнами та їхніми народами. У цьому напрямку багато чого можна зробити в наших школах. Замість зосереджувати увагу на битвах історичних Олександрів та Наполеонів, нехай учні вивчають життя таких мужів, як апостол Павло і Мартін Лютер, Моффат, Лівінгстон і Керей, а також новітню історію місіонерського руху, котрий щодня розширюється. Замість обтяжувати свою пам'ять низкою імен і теорій, котрі жодним чином не стосуються їхнього життя і про котрі вони рідко думають за стінами школи, нехай вони вивчають усі країни у світлі місіонерської праці, знайомлячись із народами та їхніми потребами. ВО 278.3

У цій заключній справі євангелізації перед нами простягається широке поле, що чекає працівників, і, як ніколи раніше, потрібно набирати більше помічників з-посеред простих, звичайних людей. Як молодь, так і люди старшого віку будуть покликані від поля, від винограднику, від майстерні та послані Господом сповіщати Його вістку. У багатьох із них було мало можливості отримати освіту, але Христос бачить у них здібності, з допомогою котрих вони зуміють виконати Його намір. Якщо вони вкладатимуть своє серце в справу та продовжуватимуть навчатися, Він зробить їх здатними працювати для Нього. ВО 279.1

Той, Кому відомі глибини страждання й відчаю світу, знає, як принести полегшення. На кожному кроці Він бачить душі, що перебувають у темряві, зігнувшись під тягарем гріха, смутку і болю. Але Він бачить також їхні можливості, бачить висоту, котрої вони можуть досягти. Хоч людські істоти зловжили дарованими їм милостями, змарнували свої таланти і втратили гідність Божої подоби, Творець має бути прославлений у їхньому викупленні. ВО 279.2

Тягар праці для цих нужденних у суворих місцях Землі Христос покладає на тих, хто може співчувати неосвіченим і заблудлим. Він буде поруч, аби допомагати тим, чиї серця легко піддаються почуттю жалю, хоч їхні руки можуть бути грубими і невмілими. Він працюватиме через тих, хто може бачити милість у нещасті та надбання у втраті. Коли поруч перебуває Світло для світу, тоді в труднощах розпізнають перевагу, у замішанні — порядок, у позірній невдачі — успіх. Біди розглядатимуть як приховані благословення, нещастя — як милості. Працівники з простого народу, поділяючи скорботи своїх ближніх, як їхній Господь і Вчитель поділяв скорботи всього людського роду, вірою побачать, що Він працює разом з ними. ВО 279.3

“Близький день Господній великий, він близький й дуже швидко настане” (Соф. 1:14). Тому світ має отримати застереження. ВО 280.1

Пройшовши підготовку згідно зі своїми можливостями, тисячі й тисячі людей молодих і старших повинні віддатися цій праці. Багато сердець уже відгукується на заклик Великого Трудівника, і їхнє число зростатиме. Нехай кожний християнський освітянин виявляє співчуття до таких трудівників, співпрацюючи з ними. Нехай він підбадьорює молодих людей, котрими опікується, допомагаючи їм отримати підготовку та приєднатися до спільної праці. ВО 280.2

Не існує іншого роду діяльності, від якої молодь могла б отримувати більшу користь. Усі зайняті в служінні — це Божа помічна рука. Це співпрацівники ангелів, тобто земні працівники, через яких ангели виконують свою місію. Ангели промовляють їхніми голосами, діють їхніми руками. А люди, співпрацюючи з небесними силами, отримують користь від їхніх уроків і досвіду. Як засіб освіти, який університетський курс може зрівнятися з цим? ВО 280.3

З такою армією працівників, якою може стати наша правильно навчена молодь, як скоро вістка про розп'ятого, воскреслого та скоро грядущого Спасителя може бути донесена до всього світу! Як скоро може прийти кінець — кінець стражданню, смутку, гріху! Як скоро замість свого тутешнього володіння з його відбитком гріха й болю, наші діти зможуть отримати свою спадщину там, де “успадкують праведні землю, і повіки будуть жити на ній”, де “не скаже мешканець: ‘Я хворий!’” і де “не почується... вже голос плачу” (Псал. 36:29; Ісаї 33:24; 65:19). ВО 281.1