Християнське служіння

Застосування притчі

Два великі принципи Закону Божого — це найвища любов до Бога та безкорислива любов до ближнього. Перші чотири та останні шість Заповідей ґрунтуються на цих двох принципах і витікають з них. Христос пояснив законникові, хто є його ближній, навівши приклад про чоловіка, який подорожував з Єрусалима в Єрихон і, потрапивши до рук грабіжників, був пограбований, побитий і залишений напівживим. Священик і левит побачили цього страждальця, проте їхні серця не відгукнулися на його потреби. Вони уникнули його, перейшовши на другий бік. Тією дорогою ішов самарянин. Коли він побачив, що подорожній потребує допомоги, то не запитував, чи це був родич, чи його співвітчизник і одновірець; він узявся до роботи, щоб допомогти страждальцеві, тому що це потрібно було зробити. Наскільки міг, він полегшив його страждання, посадив на свою худобину, привіз до гостиниці і подбав про його потреби за свій рахунок. ХС 268.1

Цей самарянин, за словами Христа, був ближнім чоловікові, який потрапив до рук розбійників. Левит і священик представляють клас людей у церкві, котрі виявляють байдужість саме до тих, хто потребує їхнього співчуття й допомоги. Цей клас людей, попри своє становище у церкві, порушує Заповіді. Самарянин представляє справжніх помічників Христа, котрі наслідують Його приклад, чинячи добро. ХС 268.2

Тих, які виявляють жалість до знедолених, сліпих, кульгавих, страждальців, вдів, сиріт і нужденних, Христос представляє як виконавців заповіді, котрі матимуть вічне життя... Христос вважає всі вчинки милосердя, доброти, вдумливої турботи про знедолених, сліпих, кульгавих, хворих, вдів і сиріт такими, що зроблені для Нього. Ці діла записуються в небесну книгу і будуть винагородженні. З іншого боку, у книзі будуть зроблені записи навпроти імен тих, які виявляють байдужість священика та левита до знедолених, а також тих, котрі якимось чином користаються нещастям інших та посилюють їхнє горе задля своєї егоїстичної вигоди. Бог неодмінно відплатить за кожну несправедливість, кожний вияв недбалості й байдужості до нещасних серед нас і за нехтування ними. Кожному в кінцевому результаті буде нагорода згідно з його ділами (Свідчення для Церкви, т. 3, c. [511-513]). ХС 268.3