Від усього серця

3 жовтня. Прославляючи Бога

“Щоб однодушно, одними вустами ви славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа” (Римл. 15:6). ВУС 292.1

Кожен справжній послідовник Ісуса Христа виявить у своєму житті найвищу любов до Бога... Ми — Його творіння, чин Його рук, і Він воістину достойний пошани, слави та любові... ВУС 292.2

Через любов, разом з бажанням піднести й облагородити нас. Бог дарував нам критерій послуху. У сповненому величі благоговінні, серед громів і блискавок, Він проголосив з гори Синай Свої Десять святих Заповідей... ВУС 292.3

Бог бачив, у якому безнадійному стані опинився грішник. Він із сумом дивився на світ, який дедалі більше деградував і ставав ще гріховнішим. Він не міг змінити Свій Закон, поступаючись нашим недолікам, оскільки Він каже: “Не збезчещу Свого заповіту, а що було з уст Моїх вийшло, того не зміню!” Але через Свою велику любов до людського роду, бажаючи не залишити нас самих нести покарання за наш злочин, а піднести й облагородити нас, Він “дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне”. Христос зняв із Себе царські шати та прийшов на цю Землю, принісши із Собою силу, достатню для перемоги над гріхом. Він прийшов, щоб виконати Закон Божий у людському тілі, щоб ми, ставши співучасниками Його Божественної природи, теж могли втілити в життя цей Закон... ВУС 292.4

Перед Небесним Усесвітом, перед ангелами-відступниками та перед тими, кого Він прийшов спасти, Христос втілив у життя Божий Закон. Своїм досконалим послухом його вимогам Він звеличив та підтвердив його. Своєю чистотою, добротою, благодійністю, посвяченням і ревністю щодо Божої слави, Своєю неперевершеною любов'ю до ближніх Він виявив досконалість Закону. Його безгрішне життя стало ілюстрацією переваги Закону... ВУС 292.5

Послух має походити із серця. Це було справою серця для Христа... Якщо наблизимося до Бога, невичерпного джерела сили, ми отримаємо виконання обітниці: “Просіть, — і отримаєте”... ВУС 292.6

Як Христос жив за Законом в людському тілі, так можемо жити й ми, якщо вхопимося за Всесильного, щоб знайти силу. Усвідомивши, що самі нічого не можемо зробити, ми отримаємо мудрість згори для вшанування та прославлення Бога. І, споглядаючи “Господню славу”, ми перетворимося на той самий образ, “від слави в славу” (Ознаки часу, 4 березня 1897 р.). ВУС 292.7