Від усього серця

15 травня. Вийдіть і відділіться

“Тому вийдіть з-поміж них і відділіться, — каже Господь, — і до нечистого не доторкайтеся, і Я прийму вас” (2 Кор. 6:17). ВУС 149.1

Ось обітниця, дана нам на умові послуху. Якщо ми вийдемо зі світу, відділимося й не торкатимемося до нечистого, Він прийме нас. Такими є умови, за яких Бог приймає нас. Ми не повинні сидіти склавши руки. Для нас є робота. Ми повинні показати, що відокремилися від світу. Дружба зі світом є ворожнеча проти Бога. Не можна бути другом зі світом та одночасно перебувати в єдності з Христом. Але що значить бути в дружбі зі світом? Це означає йти з ним пліч-о-пліч, насолоджуватися тим, чим насолоджується він, любити те, що любить він, шукати задоволень, прагнути догоджати собі, іти за власними схильностями. Ідучи за власними схильностями, ми не виявляємо любові до Бога, але любимо себе й служимо самим собі. Проте нам дано величну обітницю: “Вийдіть з-поміж них і відділіться”. Відділіться від чого? Від нахилів світу цього, від його смаків, звичок, способів дії, звичаїв і гордощів... Зробивши цей крок, показавши, що між нами та світом немає згоди, ми забезпечимо виконання цієї Божої обітниці в нашому житті. Він не каже: “Можливо, Я вас прийму”, але: “Я прийму вас”. Це стверджувальна обітниця. ВУС 149.2

У вас є запорука того, що Бог вас прийме. Відокремившись від світу, ви з'єднуєтеся з Богом і стаєте членами царської родини, синами й дочками Господа Вседержителя, ви — діти Небесного Царя, прийняті в Його сім'ю, єдині з безмежним Богом, Чия десниця керує світом. ВУС 149.3

Яка це висока честь — користуватися в Бога таким благоволінням, такою славою, називаючись синами й дочками Господа Вседержителя! Це незбагненно, але разом з усіма обітницями та підбадьореннями залишається ще багато тих, хто сумнівається й вагається. Вони перебувають у нерішучості. Схоже, вони вважають, що, ставши християнами, звалять на себе гору відповідальності, яка складається з безлічі релігійних обов'язків і християнських обмежень. Перед ними справді гора відповідальності, життя, сповнене неспання, боротьби з власними нахилами, бажаннями та пристрастями. І, коли вони дивляться на цю гору відповідальності, їм здається не під силу зробити крок, зважитися стати дітьми Божими, рабами Всевишнього (Ознаки часу, 31 січня 1878 р.). ВУС 149.4