Звеличуйте Ісуса Христа

11 січня. Досконала жертва

“Ти зробиш для Мене жертівника з землі, і будеш приносити на ньому свої цілопалення й свої мирні жертви, і дрібну худобину свою, і велику худобу свою. На кожному місці, де Я згадаю Ймення Своє, Я до тебе прийду й поблагословлю тебе” (Вих.20:24). ЗІХ 13.1

Коли Адам, згідно з особливим Божим повелінням, приніс свою першу жертву за власну провину, для нього це було надзвичайно болісним обрядом. Він повинен був піднести свою руку над твариною і забрати в неї життя, котре може дати тільки Бог, і віддати цей дар Богові в жертву за гріх. Вперше у житті Адам побачив смерть на власні очі. Дивлячись на стікаюче кров'ю ягня, яке ще корчилося в смертельній агонії, він повинен був вірою споглядати Божого Сина, прообразом Котрого була принесена жертва і Котрий помре за грішне людство. ЗІХ 13.2

Це встановлене Богом церемоніальне жертвоприношення повинно було постійно нагадувати Адамові про його провину перед Богом, а також свідчити про визнання ним свого гріха. Коли Адам відбирав життя в тварини, він дуже глибоко відчував, до чого приведе увесь людський рід його непослух, який ніщо не могло викупити, окрім смерті улюбленого Божого Сина. Він захоплювався безмежною милістю і неперевершеною любов'ю, котра віддала такий викуп задля спасіння людського роду. Адамові здавалося, що, вбиваючи невинну жертву, він власноручно проливає кров Божого Сина. Адам знав, що вірність Богові та Його Святому Законові зберегла б тварин і людей від смерті. Однак у жертвоприношеннях, що вказували на велику досконалу Жертву — улюбленого Божого Сина, сяяла зоря надії, яка освітлювала темне, жахливе майбутнє і повинна була врятувати людей від цілковитої безнадійності та загибелі. ЗІХ 13.3

В давнину батько кожної родини вважався її головою і священиком. Пізніше, коли число людей на Землі зросло, це урочисте служіння — принесення жертв Богові — почали виконувати обрані, спеціально для цього призначені люди. Кров тварини повинна була асоціюватися в уяві грішних людей з кров'ю Божого Сина. Смерть жертви мала свідчити перед усім світом, що покарання за гріх — смерть. Приносячи Богові жертву, грішник тим самим визнавав власну провину і доводив свою віру, подумки споглядаючи велику Жертву Сина Божого, прообразом Котрого була жертівна тварина. ЗІХ 13.4

Без примирення, здійсненого Божим Сином, Бог не міг благословити людину та здійснити великий план спасіння. Вседержитель ревно оберігав честь Свого Закону, оскільки його порушення стало причиною розділення між Богом та людиною. Непорочний Адам міг щасливо, вільно і беззастережно спілкуватися зі своїм Творцем. Але після гріхопадіння Бог почав спілкуватися з людьми лише через Ісуса та небесних ангелів (Історія спасіння, c. [50-51]). ЗІХ 13.5

Саме така жертва буде достатньою платою за спасіння цілого світу... Цінність цієї жертви настільки безмежна, що кожна людина, повіривши в Христа, стає завдяки Йому дорогоціннішою за чисте золото і навіть найчистіше золото офірське (Історія спасіння, c. [48]). ЗІХ 13.6