Звеличуйте Ісуса Христа

20 березня. Шукайте допомоги в Ісуса, а не в грішних людей

“І ось Я з вами повсякденно, аж до кінця віку” (Матв.28:20). ЗІХ 81.1

Христос взяв на Себе людське єство. Він зняв із Себе царський одяг і корону, залишивши високе становище Вождя у небесних дворах. Зодягнувши Свою божественність у людське єство, Христос обійняв усе людство Своєю людською рукою. Він став на чолі людства не як грішник, а як Спаситель. Він може бути Поручителем кожного грішника, оскільки Його божественна душа не має жодного гріха або вади. Оскільки Ісус безгрішний, то може усунути наші провини і поставити нас у вигідне становище перед Богом, якщо тільки ми довіримося Йому як Тому, Хто нас освячує і спасає... ЗІХ 81.2

Він обіцяв, що коли ви попросите у Нього мудрості, Він дасть її вам. Але для нас не завжди має бути надто важливим знати відповіді на всі “чому” і “для чого”. Ми ганьбимо Бога, намагаючись знайти когось, хто, на нашу думку, може зрозуміти наші труднощі і допомогти. Хіба Бог не віддав нам Свого Єдинородного Сина? Хіба Христос не поруч з нами, посилаючи допомогу в потрібний час? “І ото Я перебуватиму з вами, — говорить Він, — повсякденно аж до кінця віку” (Матв.28:20). Його Слово знову і знов повторює обітницю... ЗІХ 81.3

Я не дивуюся, що нині так багато слабкості там, де мала б бути сила. Причина полягає в наступному: замість того, щоб пити чисту воду Лівану, ми намагаємося вгамувати спрагу з водоймищ долини, які не мають в собі води життя. Ми довіряємось людям, розчаровуємося і часто відходимо в бік... ЗІХ 81.4

Ми безчестимо нашого Господа тим, що відвертаємося від Христа, шукаючи мудрості в обмежених людських істот. Чи варто продовжувати виношувати гріх недовір'я, котрий так легко опановує нами? Чи скинемо нарешті цей тягар і підемо до Джерела сили з вірою, що отримаємо милість та співчуття від Того, Хто знає наше єство і так сильно любить нас, що віддав за нас Своє життя; Хто зазнав побоїв та приниження через порушення нами Божого Закону. Усе це Він зробив задля того, щоб ми мали надію. ЗІХ 81.5

Ми не виявляємо належної поваги до Христа, не відчуваємо Його присутності. Ми не усвідомлюємо, що Ісус повинен бути нашим почесним Гостем, тому що Він обіймає нас людською рукою, в той час як божественною тримається за престол Безмежного. Ми забуваємо, що поріг Небесного Царства осяває слава, яка виходить від Божого престолу; що світло може падати лише на тих, котрі шукають допомоги, яку здатний дати лише один Христос. Він сказав до жінки-самарянки: “Коли б знала ти Божий дар і Хто Той, Хто говорить тобі: ‘Дай напитись Мені’, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води” (Йоан.4:10). (Рукопис 144, 1901 р.). ЗІХ 81.6