Звеличуйте Ісуса Христа

20 листопада. Усі ми з'явимося на суд

“А ти чому судиш брата твого? Або чого ти зневажаєш брата твого ? Адже всі ми станемо перед судом Христовим” (Римл.14:10). ЗІХ 326.1

Ми наблизилися до кінця часу. Ззовні ми будемо зазнавати випробувань, але нехай тільки вони не з'являються в середині Церкви. Нехай народ, який називає себе Божим, зречеться себе заради істини і Христа. “Всі ми станемо перед судом Христовим”... Кожний, хто насправді любить Бога, буде мати дух Христа і гарячу любов до своїх братів. Чим повніше серце людини спілкується з Богом, тим більше її уподобання зосереджені на Христі і тим менше її хвилюватимуть черствість і нестатки, з якими доведеться зустрітися. Ті, хто зростає до “повного зросту чоловіків та жінок у Христі Ісусі”, будуть все більше уподібнюватися в характері до Христа, піднімаючись вище бажання нарікати і висловлювати незадоволення. Їм видаватиметься огидним вишукувати в інших вади. ЗІХ 326.2

В наш час Церква повинна мати віру, яку мали святі минулого і яка допоможе їм сміливо сказати: “Бог моя поміч”, “усе можу в Тому, Хто зміцнює мене”. Господь закликає нас піднятися і йти вперед. Щоразу в усі часи, коли Церква залишала гріхи і жила вірою та правдою, вона тим самим прославляла Бога. У вірі і покірному послусі криється сила, якій світне в стані опиратися. Божий намір відносно Його народу — це прогрес, постійний рух уперед шляхом святості до досконалості християнського характеру, в неухильному наближенні до ясного світла, пізнання й любові Бога аж до кінця часу. Чому ж ми постійно навчаємося лише початкам науки Христової? ЗІХ 326.3

Якщо члени Церкви з усією серйозністю прагнутимуть звільнитися від згубної теплоти, Господь зішле багаті благословення на Свою сім'ю. Метушлива релігія, слова без життя, характер в якому відсутня моральна стійкість, — це усе зазначене в урочистій вістці Правдивого Свідка, адресованій церквам. Він застерігає їх проти гордощів, любові до світу, формалізму і самовдоволення... Але покірним, страждаючим, вірним і терпеливим — тим, що усвідомлюють свою слабкість і неспроможність, дані слова підбадьорення: “Ось стою при дверях і стукаю: якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, — Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зі Мною” (Відкр.3:20). ЗІХ 326.4

Господь зволікає, тому що довготерпить, не бажаючи, щоб хтось загинув, але щоб усі прийшли до покаяння. Адже коли будемо стояти з усіма викупленими на скляному морі з золотими арфами й вінцями слави, а перед нами простягатиметься безмежна вічність, тоді побачимо, яким коротким був час випробовування. “Блаженні раби, котрих пан, прийшовши, знайде не сплячими” (Свідоцтва для Церкви, т. 5, c. [483-485]). ЗІХ 326.5