Історія викуплення

Прибитий до хреста

Коли прийшли на місце страти, засуджених прив'язали до знарядь тортур. У той час як двоє розбійників пручалися в руках катів, котрі простягали їх на хресті, Ісус не чинив жодного опору. Матір Ісуса споглядала це з болісною тривогою, сподіваючись, що Він звершить чудо задля Свого спасіння. Вона бачила Його розпростерті на хресті руки — ці дорогі руки, які завжди дарували благословення, які так часто простягалися, щоб зціляти страждаючих. Принесли молотка й цвяхи, і коли їхні вістря, пробивши ніжне тіло, впилися в хрест, убиті горем учні віднесли далі від цієї жорстокої сцени зомлілу матір Христа. ІВ 189.2

Ісус не нарікав, не скаржився; Його лице було блідим і спокійним, однак на чолі виступили великі краплі поту. Не знайшлося жалісливої руки, котра витерла б з Його обличчя цю смертну росу, не чути було слів співчуття й непохитної вірності, котрі підтримали б Його людське серце. Він Сам топтав чавило і нікого з народів не було з Ним. У той час як воїни звершували свою жахливу справу, Ісус, переносячи найболючішу агонію, молився за Своїх ворогів: “Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!” (Луки 23:34). Ця молитва Христа за Його ворогів охоплювала весь світ, включаючи кожного грішника, котрий житиме до кінця часу. ІВ 189.3

Коли Ісуса прибили цвяхами до хреста, кілька міцних воїнів підняли його і з силою опустили в яму, приготовлену для нього, що завдало невимовних муки й болю Синові Божому. Далі мала місце жахлива сцена. Священики, начальники та книжники, забувши про гідність свого духовного сану, разом із черню знущалися і глумилися над помираючим Сином Божим, говорячи: “Якщо Ти юдейський Цар, спаси Себе” (Луки 23:37). Інші в'їдливо говорили між собою: “Інших спасав, а Себе не може спасти!” (Марк. 15:31). Служителі храму, брутальні воїни, мерзотний розбійник на хресті, ниці й жорстокі люди в натовпі — усі об'єдналися, знущаючись над Христом. ІВ 190.1

Розбійники, розп'яті з Ісусом, терпіли такі ж фізичні муки, що й Він. Але один із них ще більше озлобився і, доведений болем до відчаю, поводився зухвало. Підхопивши насмішку священика, він лихословив Ісуса, говорячи: “Якщо Ти Христос, спаси Себе й нас” (Луки 23:39). Другий розбійник не був запеклим злочинцем. Почувши глумливі слова співучасника злочину, він, “докоряючи йому, сказав: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений? Але ми — справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили; Він же нічого поганого не зробив!” (Луки 23:40, 41). Коли його серце полинуло до Христа, потік небесного світла осяяв його свідомість. В Ісусі, побитому, осміяному, розп'ятому на хресті, він побачив свого Викупителя, свою єдину надію, і звернувся до Нього зі смиренною вірою: “Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє. А Він сказав йому: Запевняю тебе сьогодні, ти будеш зі мною в раю” (Луки 23:43). ІВ 190.2

Із подивом ангели споглядали безмежну любов Ісуса, Котрий, переносячи страшні фізичні й душевні муки, думав тільки про інших, заохочуючи розкаяну душу вірити. Помираючи, Він виявив до людини любов, сильнішу за смерть. Багато з тих, які спостерігали цю сцену на Голгофі, утвердилися пізніше в Христовій вірі завдяки побаченому. ІВ 191.1

Вороги Ісуса, що плекали надію на Його смерть, тепер з нетерпінням очікували її. Ця подія, гадали вони, назавжди покладе кінець чуткам про Його Божественну силу й гідні подиву чудеса. Вони тішили себе думкою, що їм не доведеться більше тремтіти, боячись Його впливу. Безсердечні воїни, котрі розпинали Ісуса, ділили поміж собою Його одяг, сперечаючись про хітон, який був витканий без швів. Урешті-решт вони вирішили цю справу, кинувши жереб. Богонатхненне перо точно змалювало цю подію за сотні років до її здійснення: “Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої... Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...” (Псал. 22:17, 19). ІВ 191.2