Історія викуплення

Здобуття Єрихона

“І покликав Ісус, син Навинів, священиків, та й сказав до них: Несіть ковчега заповіту, а сім священиків будуть нести сім сурем із баранячих рогів перед Господнім ковчегом. А до народу сказав: Підіть, обійдіть навколо це місто, а озброєний піде перед Господнім ковчегом. І сталося, як Ісус сказав це народові, то сім священиків, що несли сім сурем із баранячих рогів, ішли та сурмили в ці сурми, а ковчег Господнього заповіту йшов за ними. А озброєні йшли перед священиками, що сурмили в роги, а військо заднє йшло за ковчегом. І все сурмили в сурми. А народові Ісус наказав, говорячи: Не будете кричати, і не дасте почути вашого голосу, і не вийде слово з ваших уст аж до дня, коли я скажу вам: Закричіть! І ви закричите. І Господній ковчег пішов навколо міста, обійшов один раз. І ввійшли до табору, та й ночували в таборі”. ІВ 150.3

Єврейське воїнство виступило, зберігаючи досконалий порядок. Попереду рухався загін добірних військових мужів, одягнутих у військове вбрання; проте зараз їм не потрібно було виявляти свою військову майстерність, лише вірити й коритися даному їм наказові. Слідом за ними прямували сім священиків із сурмами. За ними переміщався Божий ковчег, виблискуючи золотом, із сяючим над ним ореолом слави. Ковчег несли священики, одягнуті в багатий своєрідний одяг, що вказував на їхній священний чин. Численне військо Ізраїлю ішло слідом за ними в ідеальному порядку — кожне покоління під своїм прапором. Так вони обійшли навколо міста, несучи Божий ковчег. Не було чути жодного звуку, крім ходи цього могутнього воїнства й урочистого звучання сурм, яке відлунювалося в горах і місті Єрихоні. ІВ 150.4

Із подивом і тривогою вартові приреченого міста стежили за кожним рухом ізраїльтян, доповідаючи про це начальникам. Вони не могли пояснити, що означає дане видовище. Одні висміювали думку, що місто може бути здобуте таким чином; інші — відчували благоговійний страх, споглядаючи величну красу ковчега, а також серйозний, сповнений гідності вигляд священиків та ізраїльського війська, що прямувало за ними з Ісусом Навином на чолі. Вони пам'ятали, що сорок років тому Червоне море розступилося перед євреями, а нещодавно їм був приготовлений перехід через річку Йордан. Їх охопив такий жах, що було не до жартів. Вони суворо пильнують, аби міські брами були щільно замкнуті й могутні воїни охороняли кожну з них. ІВ 151.1

Протягом шести днів ізраїльське військо робило свій обхід навколо міста. Сьомого дня вони обійшли Єрихон сім разів. Як і раніше, людям було наказано мовчати. Мав бути чутним лише звук сурм. Люди повинні були пильнувати, і коли звучання сурм стане більш протяжним, ніж звичайно, усі повинні були вигукнути гучним голосом, тому що Бог віддав їм місто. “І сталося сьомого дня, і повставали вони рано вранці, як сходила рання зоря, і обійшли навколо міста за тим приписом сім раз. Тільки того дня обійшли місто навколо сім раз. І сталося, коли сьомого разу засурмили священики в сурми, то Ісус сказав до народу: Закричіть, бо Господь віддав вам це місто!.. І закричав народ, і засурмили в сурми. І сталося, як народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком, то впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто”. ІВ 151.2

Бог мав на думці показати ізраїльтянам, що не їм належало завоювання Ханаану. Начальник Господнього війська переміг Єрихон. Він та Його ангели брали участь у завоюванні. Христос наказав небесному війську повалити мури Єрихона та приготувати вхід для Ісуса Навина й ізраїльських армій. Цим дивовижним чудом Бог не тільки зміцнив віру Свого народу в те, що має силу підкорити їхніх ворогів, але й докорив їм за колишнє невірство. ІВ 152.1

Єрихон кинув виклик ізраїльському війську та Небесному Богові. Побачивши, як воїнство Ізраїлю щодня обходить по одному разу навколо міста, вони стривожилися, однак, подивившись на свої сильні захисні укріплення й високі міцні мури, відчули впевненість, що зможуть дати відсіч усякій навалі. Та коли їхні міцні мури зненацька захиталися та впали з оглушливим гуркотом, який нагадував рокотання найгучнішого грому, вони, паралізовані жахом, не змогли чинити опору. ІВ 152.2