Історія викуплення

Два відділення

Скинія складалася з двох відділень, розділених завісою. Усі предмети в скинії були зроблені зі щирого золота або ж покриті золотом. Завіси скинії різноманітних кольорів були надзвичайно красиво розміщені; на завісах золотими й срібними нитками були виткані херувими. Вони уособлювали ангельське воїнство, що пов'язане з роботою Небесного Святилища і є службовими ангелами для святих на Землі. ІВ 129.1

За другою завісою стояв ковчег свідоцтва, і ця прекрасна багата завіса простягалася перед священним ковчегом. Завіса не торкалася стелі скинії. Славу Божу, котра була над престолом милості, можна було бачити з обох відділень, але значно меншою мірою з першого відділення. ІВ 129.2

Просто перед ковчегом, відокремленим від нього завісою, містився золотий кадильний жертовник. Вогонь на цьому жертовнику запалив Сам Господь; його у святості підтримували, кадячи на ньому святе кадило, запашна хмара якого наповнювала святилище вдень і вночі. Пахощі поширювалися на кілька кілометрів від скинії. Коли священик кадив кадило перед Господом, то спрямовував свій погляд на престол милості. Він не міг його бачити, проте знав, що той знаходиться саме там. Коли кадило здіймалося немов хмара, слава Господня сходила на престол милості, наповнювала Святеє Святих і була видна у Святому; часто слава Божа настільки наповнювала обидва відділення, що священик не міг звершувати служіння і змушений був стояти біля входу до скинії. ІВ 129.3

Священик, який перебував у Святому і вірою посилав свою молитву до престолу милості, якого не міг бачити, уособлює народ Божий, що посилає свої молитви до Христа, Котрий перебуває перед престолом милості у Небесному Святилищі. Вони не можуть бачити свого Посередника фізичним зором, але очима віри споглядають Христа перед престолом милості і спрямовують до Нього свої молитви, з вірою уповаючи на блага Його посередницького служіння. ІВ 129.4

Ці священні відділення не мали вікон, крізь які проникало б світло. Обидва відділення освітлювалися свічником, зробленим з найщирішого золота, котрий світив уночі і вдень. Світло від лампадок свічника відбивалося в золотому облицюванні стін, священних предметах, у завісах прекрасних кольорів, на яких золотими й срібними нитками були виткані невимовно прекрасні на вигляд херувими. Жодна мова не здатна змалювати красу, привабливість і священну славу цих відділень. Золото у святилищі віддзеркалювало кольорові завіси, що нагадувало різнобарв'я веселки. ІВ 130.1

Лише раз на рік первосвященик міг увійти до Святого Святих після найретельнішого найурочистішого приготування. Жоден зі смертних, окрім первосвященика, не міг споглядати священної величі цього відділення, оскільки воно було особливим місцем перебування видимої слави Бога. Первосвященик завжди входив до нього з тремтінням, тоді як народ в урочистій тиші чекав його повернення. Їхнім палким бажанням було отримати Боже благословення. Перед престолом милості Бог спілкувався з первосвящеником. Якщо він залишався у Святому Святих довше, ніж звичайно, людей часто огортав страх; вони боялися, що через їхні гріхи або якийсь гріх священика слава Господня умертвила його. Але коли вчувався звук дзвіночків на його ризах, вони відчували велике полегшення. Тоді священик виходив і благословляв народ. ІВ 130.2

Після того як роботи зі спорудження скинії були закінчені, “не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а слава Господня наповнила скинію”. “Над скинією вдень була хмара Господня, а вночі був огонь у ній, на очах усього Ізраїлевого дому в усіх його подорожах!” ІВ 130.3

Скинія була споруджена так, що її можна було розібрати на частини й носити під час усієї подорожі народу. ІВ 130.4