Історія викуплення

Гноблення

Цей новий цар Єгипту побачив, що сини Ізраїлю приносили велику користь для царства. Багато з них були здібними, розумними працівниками, і він не хотів втрачати їхню працю. Цей новий цар прирівняв синів Ізраїлю до тієї категорії рабів, які продали свої отари, череди, землі і самих себе царству. “І настановили над ним начальників податків, щоб його гнобити своїми тягарами. І він будував міста на запаси фараонові: Пітом і Рамесе”. ІВ 86.4

“Але що більше його гнобили, то більше він множився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів. І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити”. ІВ 86.5

Вони примушували їхніх жінок працювати в полі, неначе рабинь. Проте їхня кількість не зменшувалася. Коли фараон і його правителі побачили, що вона постійно зростає, то, порадившись між собою, вирішили примусити їх виконувати щоденно певний обсяг роботи. Вони сподівалися, що ослаблять їх важкою працею, і дратувалися через те, що не можуть зупинити їхній приріст та придушити їхній дух незалежності. ІВ 87.1

Зазнавши невдачі в досягненні своєї мети, вони озлобилися серцями, вирішивши піти ще далі. Цар звелів убивати всіх новонароджених дітей чоловічої статі. Ініціатором цього рішення був сатана. Він знав, що з євреїв має повстати визволитель, який врятує їх від гніту. Сатана сподівався: якщо зможе підбурити царя знищувати дітей чоловічої статі, намір Божий зазнає поразки. Однак жінки-повитухи боялися Бога і не виконували наказ єгипетського царя, залишаючи хлопчиків живими. ІВ 87.2

Жінки-повитухи не насмілювалися вбивати єврейських дітей, і через те, що вони не послухалися наказу царя, Господь сприяв їм. Довідавшись, що його наказ не виконується, цар Єгипту дуже розгнівався і вдався до більш суворих жорстоких заходів. Він наказав усім своїм людям ретельно пильнувати, кажучи: “Кожного народженого єврейського сина кидайте його до Річки, а кожну дочку зоставляйте при житті!”. ІВ 87.3