Історія викуплення

Розділ 43. Мученицька смерть Павла і Петра

Упродовж багатьох років апостоли Павло і Петро трудилися окремо один від одного: Павло проповідував Євангеліє язичникам, а Петро працював, головним чином, серед євреїв. Але згідно з Провидінням Божим, обом довелося свідчити про Христа в столиці світу, на її землі мала пролитися їхня кров як насіння рясного жнива святих і мучеників. ІВ 271.1

Приблизно в той час як Павла заарештували вдруге, Петро також був затриманий і вкинутий у в'язницю. Павло став особливо незносним для властей через свій запал та успіх у викритті обману й руйнуванні планів Симона-чаклуна, котрий прийшов услід за ним до Риму з метою протидіяти й чинити перешкоди євангельській роботі. Нерон вірив у магію і підтримував Симона. Тому був дуже розлючений на апостола і видав наказ про його арешт. ІВ 271.2

Злоба, яку імператор відчував проти Павла, посилилася через те, що члени імператорського дому, а також інші вельможі навернулися в християнство під час його першого ув'язнення. З цієї причини він подбав про те, щоб умови, в яких Павло перебував під час другого ув'язнення, були значно суворішими, ніж під час першого, залишивши йому невелику можливість для проповіді Євангелія. Нерон вирішив при першій слушній нагоді позбавити його життя. Слова, сказані апостолом на останньому суді, справили на Нерона таке сильне враження, що він відклав рішення з цього питання, ані виправдавши, ані засудивши його. Та вирок був лише відкладений. Незабаром було оголошене рішення, згідно з яким Павло повинен був зійти в могилу як мученик. Оскільки він був римським громадянином, його не віддали на тортури, а обезглавили. ІВ 271.3

Петра як єврея й чужоземця засудили на бичування й розп'яття. В очікуванні цієї страшної смерті апостол пригадав свій великий гріх — відречення від Ісуса під час суду — і думав тільки про те, що був не достойний такої великої честі — померти так, як помер його Вчитель. Петро щиро розкаявся у цьому гріху і був прощений Христом, про що свідчить дане йому почесне доручення пасти овець ягнят отари. Та сам він ніколи не простив собі цього. Навіть думка про муки, пов'язані з останньою жахливою сценою, не могли пом'якшити гіркоту його суму й покаяння. Він просив своїх катів виявити до нього останню милість: прибити його до хреста донизу головою. Прохання задовольнили: саме так помер великий апостол Петро. ІВ 272.1