Історія викуплення

Відплата Іроду

Отримавши таке повідомлення, Ірод вельми розлютився і звинуватив вартових у невірності. Їх було страчено за підозру в тому, що вони скоїли злочин, заснувши на своїх постах. Водночас Ірод знав, що Петра врятувала не людська сила. Однак він твердо вирішив не визнавати, що це Божественна сила перешкодила здійсненню його огидного задуму. Не бажаючи принижувати себе подібним чином, він зухвало кинув виклик Богові. ІВ 256.1

Незабаром після звільнення Петра з в'язниці Ірод вирушив з Юдеї до Кесарії. Там він влаштував велике свято, розраховане на те, щоб викликати захоплення і схвалення народу. Любителі задоволень, зібрані з усіх країв, бенкетували й упивалися вином. Поява Ірода перед народом була позначена великою пишністю. Його одяг, виблискуючи золотом і сріблом, відбиваючи сонячне проміння в сяючих складках, засліплював очі присутніх. З великою пишністю й манірністю став він перед натовпом і виголосив красномовну промову. ІВ 256.2

Велична зовнішність і добірна мова Ірода справили на присутніх сильне враження. Їхнє сприйняття було вже спотворене розвагами й випитим вином; вони були засліплені блискучими прикрасами Ірода, зачаровані його шляхетними манерами та красномовністю; перебуваючи в дикому захваті, вони вдалися до низькопоклонства, називаючи його богом і заявляючи, що смертна людина не може так виглядати й володіти такою вражаючою красномовністю. Далі вони оголосили, що завжди поважали його як правителя, але віднині поклонятимуться йому як богові. ІВ 256.3

Ірод знав, що не заслуговує такої хвали й честі, однак не докорив народові за ідолопоклонство, а прийняв його як належне. З гордим вдоволеним виглядом він слухав вигуки натовпу: “Це голос бога, а не людини!” Ті самі голоси, що зараз прославляли цього нікчемного грішника, лише кілька років тому несамовито кричали: “Покінчити з Ісусом! Розіпни Його! Розіпни Його!” Ірод приймав ці лестощі й пошану з великим задоволенням; почуття тріумфу переповнювало його серце, та раптом з ним сталася миттєва жахлива зміна. Його лице, спотворене болем, зблідло, немов у мерця, і вкрилося великими краплями поту. На якусь мить він застиг від болю й жаху, а потім, повернувши до зляканих друзів смертельно бліде обличчя, закричав глухим розпачливим голосом: “Той, кого ви звеличуєте як бога, уражений смертю!” ІВ 256.4

Ірода, який мучився від нестерпного болю, винесли з місця огидної гулянки, веселощів, помпезності та хвастощів, до котрих тепер він відчував огиду в душі. Хвилину тому він з гордістю приймав хвалу і поклоніння натовпу, а тепер зрозумів, що й сам перебуває в руках могутнішого за нього Владики. Ірод відчув докори сумління, згадав про свій жорстокий наказ убити невинного Якова, своє невтомне переслідування послідовників Христа, намір умертвити апостола Петра, котрого Бог визволив з його рук. Він пригадав, як, знавіснівши від образи й розчарування, помстився на вартових в'язниці, безжалісно віддавши їх на страту. Він зрозумів, що Бог, Котрий врятував від смерті апостола, мав тепер справу з ним, безжалісним гонителем. Він не знаходив, та й не сподівався відчути полегшення від тілесного болю і душевних мук. Ірод знав Закон Божий, який проголошував: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною”, та розумів, що, прийнявши від людей поклоніння, тим самим переповнив міру свого беззаконня і стягнув на себе праведний гнів Божий. ІВ 257.1

Той самий ангел, котрий залишив царствені небесні двори задля порятунку Петра від влади його гонителя, став для Ірода вісником гніву і суду. Ангел штовхнув Петра, щоб розбудити його від сну, однак зовсім іншим був удар, який він спрямував на нечестивого царя, уразивши його смертельною хворобою. Бог показав Своє презирство до гордості Ірода, і той, хто, зодягнувшись у блискучі шати, хизувався перед захопленими поглядами народу, згнив ще заживо, з'їдений хробаками. Ірод помер у жахливих тілесних і душевних муках, отримавши справедливу кару від Бога. ІВ 257.2

Такий прояв Божественного суду справив на людей сильний вплив. Апостол Христа був чудодійним чином визволений із в'язниці та від смерті, а його гонителя уразило Боже прокляття. Ця вістка поширилася по всіх краях, і багато людей повірило в Христа. ІВ 258.1