Історія викуплення

Свобода вибору для людини

Бог дав настанову нашим прабатькам стосовно дерева пізнання і їм було добре відомо про падіння сатани й небезпеку прислухатися до його пропозицій. Він не позбавив їх права скуштувати заборонений плід. Як морально вільним істотам, Він дозволив їм вирішувати: або повірити Його Слову, виконувати Його Заповіді й жити, або повірити спокусникові, виявити непослух і загинути. Вони обоє скуштували плід, і великою “мудрістю”, якої досягли, стало пізнання гріха й почуття вини. Покров світла, що оточував їх, незабаром зник; і через почуття вини та втрату Божественного вбрання вони тремтіли, намагаючись прикрити свою наготу. ІВ 25.2

Наші прабатьки вирішили повірити словам, як їм видавалося, змія, проте він не виявив до них жодних знаків любові. Він не зробив нічого для їхнього щастя й благополуччя, тоді як Бог дав їм усе, що було добрим для їжі та приємним для ока. Усе, на чому зупинявся їхній погляд, свідчило про достаток і красу; проте Єва була обманута змієм, повіривши, що існує дещо приховане від них, здатне зробити їх мудрими, як Бог. Замість повірити Богові й покладатися на Нього, вона виявила ганебну недовіру до Його доброти і повірила словам сатани. ІВ 26.1

Учинивши переступ, Адам спочатку уявив, що також начебто ступив у нову вищу сферу буття. Та незабаром став жахатися думки про свій переступ. Здавалося, ніби повітря, раніше м'якої постійної температури, стало холодним. Винувата пара усвідомлювала свій гріх. Вони з жахом думали про майбутнє, відчуваючи нужду, наготу душі. Ніжна любов, мир, щаслива злагода і блаженство, здається, залишили їх; їх охопило невідоме досі відчуття якоїсь потреби. І тоді вперше у своєму житті вони звернули увагу на свій зовнішній вигляд. Раніше вони не мали на собі одягу: були огорнені світлом, подібно до небесних ангелів. Світло, що оточувало їх, зникло. Аби послабити відчуття втрати й наготи, Адам і Єва зосередили свою увагу на пошуках покрову для тіла, бо як же вони могли з'явитися нагими перед очима Бога й ангелів? ІВ 26.2

Тепер їхній злочин постав перед ними у справжньому світлі. Порушення чіткого Божого повеління набуло більш очевидного характеру. Адам засуджував необачність Єви, коли вона відлучилася від нього і була зведена змієм. Вони обоє потішали себе надією, що Бог, Котрий дав їм усе для щастя, все ж таки Простить їхній непослух через Свою велику любов до них, і їхнє покарання, врешті-решт, не буде таким жахливим. ІВ 26.3

Сатана вельми радів своєму успіхові. Він спокусив жінку не довіряти Богові, сумніватися в Його мудрості й намагатися вникнути в Його премудрі плани. А з її допомогою він привів до падіння й Адама, який через свою любов до Єви порушив повеління Боже та згрішив разом з нею. ІВ 27.1

Звістка про гріхопадіння людини швидко поширилася на Небі — усі арфи замовкли. Засмучені ангели зняли свої вінці. Усе Небо було схвильоване. Ангели журилися з приводу невдячності людини у відповідь на даровані Богом рясні благословення. Була скликана Рада, аби вирішити, що робити з винною парою. Ангели побоювалися, щоб люди не простягнули своєї руки та не їли плодів з дерева життя й не увічнили цим самим існування гріха. ІВ 27.2

Господь відвідав Адама та Єву й повідомив їм про наслідки їхнього непослуху. Почувши величну ходу Бога, Який наближався, вони намагалися сховатися від Нього — Того, Кого раніше у своїй невинності і святості зустрічали з таким захопленням. “І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: ‘Де ти’”? А той відповів: “Почув я Твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, — і сховався”. І промовив Господь: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?” Господь запитав це не тому, що потребував інформації, натомість аби переконати винувату пару в гріхові. Як це сталося, що ти засоромився і злякався? Адам визнав свій переступ не тому, що розкаявся у своєму великому непослухові, але щоби перекласти відповідальність на Бога: “Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв”. Тоді Бог звернувся до жінки: “Що це ти наробила?” Єва відповіла: “Змій спокусив мене, і я їла”. ІВ 27.3