Історія викуплення

Розділ 33. Зцілення каліки

За основу розділу взято Дії 3, 4.

Незабаром після злиття Святого Духа й одразу ж після ревних молитов, Петро та Іван, ідучи до храму на поклоніння, побачили нещасного бідного каліку, котрий мав понад сорок років і в житті не знав нічого, крім болю та хвороби. Цей нещасний давно бажав прийти до Ісуса і зцілитися, але був майже безпомічний та перебував далеко від тих місць, де трудився Великий Лікар. Нарешті його палкі благання спонукали деяких добрих людей принести його до воріт храму. Однак, прибувши туди, він дізнався, що Цілитель, на Котрою покладав надії, був виданий на жорстоку смерть. ІВ 213.1

Його розчарування викликало жалість у тих, хто знав, як довго він сподівався отримати зцілення від Ісуса. Вони щодня приносили його до храму, аби перехожі, змилосердившись, дали йому якусь копійчину на насущні потреби. Коли повз нього проходили Петро й Іван, він став просити в них милостиню. Учні поставилися до нього зі співчуттям. “Поглянули на нього Петро з Іваном і сказали: Подивися на нас... Срібла й золота не маю, але що маю, даю тобі: в ім'я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!” ІВ 213.2

Коли Петро сказав про свою бідність, обличчя убогого чоловіка посмутніло, однак воно знову засвітилося надією й вірою, коли апостол продовжив фразу. “І, взявши його за праву руку, підняв його. Відразу ж зміцніли його стопи й суглоби. Підскочивши, він встав і почав ходити. Тож ввійшов з ними в храм, ходив і підскакував, хвалячи Бога. І весь народ побачив, як він ходив і хвалив Бога. Коли ж дізналися, що де той, який сидів заради милостині біля Гарних воріт храму, переповнилися страхом і Подивом від того, що з ним сталося”. ІВ 213.3

Євреї були здивовані, що учні можуть творити такі чудеса, які звершував Ісус. Вони гадали, що Він помер, і сподівалися, що з Його смертю припиняться всі ці чудові прояви. І ось цей чоловік, який сорок років був безпорадним калікою, тепер тішився, бо міг вільно ходити, не відчуваючи болю, і був щасливий, що повірив в Ісуса. ІВ 214.1

Зауваживши зачудування народу, апостоли запитали, чому вони так дивуються з чуда, свідками котрого стали, і ставляться до них з благоговійним страхом, неначе вони своєю силою здійснили це чудо. Петро запевнив їх, що це було зроблено через заслугу Ісуса з Назарета, Котрого вони відкинули й розіп'яли і Котрого Бог воскресив третього дня. “І вірою в Ім'я Його — Його Ім'я оздоровило того, кого бачите й знаєте. Віра, що від Нього, дала йому це зцілення перед усіма вами. А тепер, мужі-брати, знаю, що зробили ви так через незнання — і так само ваші володарі. Бог звістив наперед устами всіх пророків, що Христос має постраждати; так Він і виконав”. ІВ 214.2

Після звершення цього чуда народ зібрався у храмі, і Петро звернувся до людей, що стояли в одній частині храму, а Іван промовляв до зібраних у другій його частині. Апостоли, сказавши ясно про великий злочин юдеїв, котрі відкинули Князя життя і віддали Його на смерть, були обережними, щоб не довести народ до нестями чи відчаю. Петро бажав, наскільки можливо, зменшити жахливість їхньої провини, припускаючи, що вони зробили це через незнання. Він об'явив їм, що Дух Святий закликає їх покаятися у своїх гріхах і навернутися; що для них немає жодної надії, крім милосердя розп'ятого ними Христа: тільки через віру в Нього їхні гріхи можуть бути знищені Його кров'ю. ІВ 214.3