Історія викуплення

Проповідь Петра

Петро показав їм, що цей прояв був безпосереднім виконанням пророцтва Йоїла, котрий передрік, що така сила зійде на мужів Божих, аби вони стали придатними для виконання особливої роботи. ІВ 209.3

Петро згадав родовід Христа, вказуючи на Його пряме походження зі славного дому Давидового. Він не скористався жодним з учень Ісуса для підтвердження своєї позиції, розуміючи, що через велику упередженість юдеїв це буде даремно. Натомість він послався на Давида, котрого євреї шанували як патріарха своєї нації. Петро сказав: ІВ 209.4

“Давид говорить про Нього: Бачив я Господа переді мною завжди, бо Він є по моїй правиці, щоб я не захитався. Тому звеселилося моє серце і зрадів мій язик, ще й тіло моє сповниться надією, бо Ти не залишиш душі моєї в аду й не даси Своєму Святому побачити тління”. ІВ 210.1

Тут Петро підкреслює, що Давид не міг говорити так про себе, але, безперечно, сказав це про Ісуса Христа. Давид помер смертю, котрою помирають усі люди; його гробниця із шанованим прахом старанно зберігалася аж до того часу. Бог особливим чином ушанував Давида як царя Ізраїлю, а також пророка. У пророчому видінні йому було показане майбутнє життя і служіння Христа. Він бачив, як Його відкинули й судили, а також йому було показано Його розп'яття, поховання, воскресіння і вознесіння. ІВ 210.2

Давид свідкував, що душа Христа не залишиться в аду (могилі), а тіло Його не побачить тління. Петро вказує на виконання цього пророцтва в Ісусі з Назарета. Бог фактично воскресив Його раніше, ніж Його тіло побачило тління. А тепер Він — Піднесений, перебуває на Небесах небес. ІВ 210.3

Під час цієї пам'ятної події велика кількість людей, котрі досі насміхалися з думки про те, що така скромна Особа, як Ісус, є Сином Божим, остаточно переконалися в істині та визнали Його своїм Спасителем. До Церкви долучилися три тисячі душ. Апостоли промовляли силою Святого Духа; їхні слова неможливо було заперечити, бо вони були підтверджені могутніми чудесами, звершеними апостолами завдяки злиттю Духа Божого. Учні й самі були здивовані результатами цієї події, а також швидким багатим жнивом душ. Увесь народ дивувався. Люди, котрі не позбулися своєї упередженості й фанатизму, відчували такий благоговійний страх, що не наважувалися ані голосом, ані силою спробувати зупинити могутню справу, і на якийсь час їхня протидія припинилася. ІВ 210.4

Самі тільки аргументи апостолів, якими б ясними і переконливими вони не були, не позбавили б євреїв упередженості, котра не поступилася перед такою великою кількістю доказів. Однак Божественна сила Святого Духа закарбувала ці аргументи в їхніх серцях. Вони були подібні до гострих стріл Всемогутнього і переконували людей у їхній страшній провині — відкиненні й розп'ятті Господа слави. “Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі-брати? А Петро сказав їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в ім'я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!” ІВ 210.5

Петро доводив до свідомості переконаних людей: вони відкинули Христа, бо були обмануті священиками й начальниками. Якщо його слухачі й надалі прийматимуть їхні поради і чекатимуть, поки ці вожді визнають Христа, перш ніж слухачі самі наважаться це зробити, то вони ніколи не приймуть Його. Ці впливові мужі хоч і претендували на святість, були честолюбними, прагнули багатства й земної слави. Вони ніколи не прийдуть до Христа за світлом. Ісус передрік страшну відплату, котра спіткає цих людей за їхнє вперте невір'я, незважаючи на дані їм могутні докази того, що Ісус — Син Божий. ІВ 211.1

Відтоді мова учнів стала чистою, простою, правильною у словах і вимові, незалежно від того, якою мовою вони розмовляли — рідною чи іноземною. Ці скромні мужі, котрі ніколи не навчалися у школі пророків, звіщали такі високі чисті істини, що їхні слухачі були вражені. Апостоли не могли особисто вирушити в найвіддаленіші куточки Землі, але на свято зійшлися люди з усіх сторін світу, і, прийнявши ці істини, вони понесли їх туди, де проживали, звіщаючи серед свого народу й навертаючи душі до Христа. ІВ 211.2