За прикладом Ісуса

Грудень. Спочатку покаяння, потім зростання

1 грудня. Ісус, Архипастир, знає кожну вівцю

“Кажу вам, що за одного грішника, який кається, радість на небі буде більша, ніж за дев'яноста дев'ятьма праведниками, які не потребують покаяння” (Луки 15:7). ЗПІ 437.1

Служитель має бути пастирем. Наш Викупитель названий Архипастирем. Апостол пише: “А Бог миру, Який кров'ю вічного Завіту підняв з мертвих Великого Пастиря овець — Господа нашого Ісуса, нехай удосконалить вас у всякому доброму ділі, аби виконати Його волю, здійснюючи у вас усе, що Йому до вподоби, — через Ісуса Христа”. Яке б звання ми не мали, низьке чи високе, що б не відбувалося в нашому житті, ми завжди вівці Його отари, про які турбується Архипастир. ЗПІ 437.2

Однак Архипастир має Своїх помічників, котрим передає опіку над Своїми овечками та ягнятами. Великий Пастир не перестає дбати про жодну зі Своїх овечок, ніколи не нехтує жодним навіть найслабшим ягням Своєї отари. Чудова притча Христа про загублену вівцю, задля пошуків якої пастух залишив дев'яносто дев'ять овець, показує, як сильно турбується про нас Великий Пастир. Він не дивиться безтурботно на овець Своєї отари, немовби кажучи: “У Мене велика отара. А пошуки загубленої завдадуть Мені багато клопотів. Нехай повертається сама, а Я відчиню їй кошару і впущу її, але Сам за нею не піду”. ЗПІ 437.3

Ні, як тільки овечка загубилася, серце Пастиря наповнюється сумом і тривогою. Він рахує і перераховує отару, і коли переконується, що однієї овечки немає, втрачає спокій. Залишивши дев'яносто дев'ять у кошарі, Пастир вирушає в дорогу навіть найтемнішої неспокійної ночі, незважаючи на небезпеки й неприємності, що чатують на Нього. Якими б довгими й виснажливими не були пошуки, Він не сяде і не відпочине, доки не знайде загублену вівцю. ЗПІ 437.4

І ось, знайшовши овечку, як Пастир поводиться далі? Кличе її, наказуючи йти за Ним? Погрожує їй та б'є її чи гонить перед Собою, пригадуючи їй усі незручності і тривоги, які вона Йому заподіяла? Ні, Він кладе змучену, виснажену заблудлу вівцю на плечі і, радіючи, що Його пошуки не були даремними, несе її до отари. Його радість виливається в мелодійній пісні, і небесні хори підхоплюють гімн радості, який співає Пастир. ЗПІ 437.5

Коли Ісус знаходить загублене, Небеса і Земля об'єднуються в радості й подяці... Ісус каже: “Я — Пастир добрий. І Я знаю Своїх, і Мої знають Мене”. Як земні пастухи знають своїх овечок, так і Архипастир знає Свою отару, розсіяну по цілому світу (Рев'ю енд Геральд, 23 серпня 1892 р.). ЗПІ 438.1