Христос — Переможець

10 січня. Відкинення Божественного авторитету

“Ти безліччю твоїх провин, безчесністю твоєї торгівлі ти опоганив твої святині” (Єзек.28:18; СП). ХП 15.1

Зарозумілість від усвідомлення власної величі викликала в Люцифера жагу верховної влади. Він не оцінив високої честі — дару Божого — і не виявив вдячності своєму Творцеві. Він хизувався своєю славою і високим становищем, прагнув стати рівним Богові. Небесне воїнство любило й поважало його. Ангели із задоволенням виконували його повеління, тому що він був наділений мудрістю і славою більше за них усіх. Проте Син Божий був визнаний Правителем Небес, єдиним з Отцем у владі й силі. Христос брав участь у всіх нарадах Бога, тим часом як Люциферові не було дозволено втручатись у Божественні плани. “Чому Христові належить верховна влада? — запитував себе цей могутній ангел. Чому Його шанують більше за мене, Люцифера?” ¹. ХП 15.2

До самого кінця протистояння на Небі великий узурпатор продовжував себе виправдовувати. Коли ж було оголошено, що Бог проганяє його із щасливих осель разом із усіма, хто співчуває йому, тоді ватажок повстанців відверто заявив про своє презирство до Закону Творця. Він зрікся Божественних приписів, які нібито обмежували свободу створених істот, і заявив, що поставив перед собою мету скасувати Закон. Сатана і його воїнство одностайно переклали усю вину за своє повстання на Христа, підкреслюючи, що якби їм не дорікали, вони ніколи не вчинили би повстання. ХП 15.3

Бунтарство сатани мало стати уроком для Всесвіту на усі нескінченні віки, вічним свідченням про природу і жахливі наслідки гріха. Здійснення сатанинського правління, його вплив на людей і на ангелів повинні були продемонструвати плоди відкинення Божественного авторитету і показати, що добробут усіх створених Богом істот нерозривно пов'язаний з існуванням Божого правління і Його Закону. Таким чином, історія цього страшного повстання у Всесвіті повинна була назавжди захистити усіх святих, розумних істот від обману, відкрити їм очі на природу беззаконня, аби вони ніколи не грішили і не страждали від його наслідків. ХП 15.4

Бог може у будь-який момент позбавити нерозкаяних людей ознак Своєї чудової милості і любові. О, якби люди подумали про те, що може стати неминучим наслідком їхньої невдячності Богові і нехтування безмежним даром Христа нашому світові! Якщо вони й далі продовжуватимуть любити беззаконня більше від послуху, то в такому разі теперішні благословення і велике Боже милосердя, яким вони поки що користуються, але не належно оцінюють, врешті-решт стануть причиною їхньої вічної загибелі. ². ХП 15.5