Христос — Переможець

6 квітня. Наслідки жорстокості серця супроти Бога

“І Господь учинив запеклим серце фараона, єгипетського царя, — і він погнався за Ізраїлевими синами” (Вих.14:8). ХП 105.1

Коли велике і переконливе світло від Бога відкрило фараонові великого “Я Є” (Йоан.8:58), він змушений був поступитися. Але варто було Богові перестати чинити тиск на нього, як до фараона повернулося невірство, яке повстало супроти великого світла, посланого йому згори. Відкинувши доказ, представлений йому в першому чуді, він посіяв зерна безбожності, які, представлені самим собі, принесли врожай за своїм родом. Після цього жодна Божа дія не справляла на царя потрібного враження. Серце монарха стало жорстоким, і він все більше й більше поринав у невір'я, аж доки на всій величезній території Єгипту не було вигублено первістків, гордість кожного дому. Після цього фараон погнався за Ізраїлем, намагаючись повернути народ, визволений рукою Всемогутнього. Але він боровся супроти Сили, Яка значною мірою за Своєю величчю перевершувала будь-яку людську силу, а тому разом з усім воїнством загинув у водах Червоного моря. ХП 105.2

Ті, котрі нехтують Божим Законом, чинять той самий гріх, що й фараон. Вони роблять жорстокими свої серця, ігнорують Божим голосом, прислухаючись до людських теорій, диявольських пропозицій та омани. Таким чином, люди чинять опір Святому Духові і відкидають Його. Так за беззаконня батьків караються діти. ХП 105.3

Божий Дух ставить зло під контроль совісті. Коли люди піднімаються вище Святого Духа, вони пожинають плоди беззаконня. Його застереження щоразу менше впливають на них. Поступово людина втрачає Божий страх. Вона сіє “для свого тіла” і, звичайно, пожинає “тління” (Гал.6:8). Але ж посіяне ними насіння дозріває. Їхнє серце кам'яніє. Чинячи опір істині, вони все більше поринають у беззаконня. Усім треба було б знати про згубну для душі силу. У жодному разі це не дія Божественного Промислу, скерованого проти людей. Господь не осліплює духовно людей, а навпаки, дає їм достатньо світла і доказів, аби вони навчилися відрізняти істину від заблудження; проте Бог не змушує людей приймати істину. Він просто дає їм право зробити власний вибір на користь добра чи зла. Якщо люди чинять опір доказам, яких цілком достатньо, щоб скерувати їхнє мислення у правильне русло, то, обравши один раз зло, наступного разу їм буде набагато легше це зробити. На третій раз грішники ще з більшою готовністю відійдуть від Бога і стануть на бік сатани. Вони йтимуть цим шляхом доти, аж поки не утвердяться в злі і не повірять омані, яку приймуть за істину¹. ХП 105.4