Христос — Переможець

2 березня. Гріховний характер веде до відступлення

“Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам!” (Бут.9:25). ХП 69.1

Для того, щоб знову заселити безлюдну Землю, нещодавно омиту водами потопу від моральної скверни, Бог зберіг єдину родину — Ноя, котрому Він сказав: “Бо Я побачив тебе праведним переді Мною у роді цім” (Бут.7:1). Проте між трьома синами Ноя дуже швидко стала помітною велика розбіжність, яка була властива і допотопному світові. Симові, Хамові, Яфетові, котрі мали стати засновниками людського роду, були притаманні риси характеру, які пізніше виявилися і у їхніх нащадках. ХП 69.2

Ной під впливом Божественного натхнення передрік майбутнє трьох великих народів, які походитимуть від його синів-родоначальників людства. Вказуючи на нащадків Хама, Ной, посилаючись на його сина Ханаана (свого онука), проголосив: “Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам”... Погані риси характеру Хама продовжували розвиватись в його сині Ханаані та в його нащадках, котрі своїми постійними гріхами стягували на себе Божі суди... ХП 69.3

Хоча, відповідно до пророцтва, покоління Хама було приречене на рабство, проте виконання прокляття відкладалося протягом цілих століть. Бог терпів нечестя та розбещеність хананеїв, доки вони не переступили межу Божественного терпіння. В результаті втратили своє володіння і стали слугами нащадків Сима та Яфета... ХП 69.4

Протягом якогось часу нащадки Ноя продовжували жити серед гір, де зупинився ковчег, однак незабаром відступництво призвело намножений народ до розділення. Ті, котрі вирішили забути свого Творця і звільнитися від вимог Його Закону, відчували постійне роздратування через повчання та приклад своїх богобоязливих сусідів; через деякий час вони вирішили відокремитись від тих, які поклонялися Богові, а тому вони вирушили до Шинеарської рівнини, що розкинулась на берегах Євфрату. Їх приваблювали краса цього місця та його родючий ґрунт; у цій долині вони вирішили оселитися. ХП 69.5

Тут вони запланували побудувати місто, а в ньому вежу — настільки велику, щоб стала чудом світу. Ставилося також за мету перешкодити людям утворювати поселення в різних місцях. Хоча Бог наказав розселятися по всій землі, заповнити її і обробляти, будівничі Вавилонської вежі мали намір утримати весь народ в одному місці та заснувати монархію, яка поступово заволоділа б усією землею. Таким чином, їхнє місто стало б центром всесвітньої імперії, а його слава викликала б загальне захоплення і пошану світу, сприяла б визнанню його засновників. Велична вежа, яка сягала би небес, мала стати пам'ятником могутності та мудрості її будівничих, увіковічуючи їхню славу для всіх прийдешніх поколінь¹. ХП 69.6