Христос — Переможець

25 листопада. Перші противники Церкви глузували з адвентистів

“Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?” (Римл.8:35). ХП 346.1

Замість доказів із Писання, противники адвентистської віри обрали насмішки і глузування. Легковажні і нечестиві люди, заохочувані позицією релігійних учителів, вдалися до образливих епітетів, низької богохульної гостроти, силкуючись у поганому світлі представити Уїльяма Міллера і його роботу. Сивоголовий муж, котрий залишив свій затишний дім, аби мандрувати за власні кошти від міста до міста, від села до села, сповіщаючи світові урочисту пересторогу про близький суд, був зневажливо названий фанатиком, обманщиком і шарлатаном. ХП 346.2

Час, засоби і таланти витрачалися на те, щоб критикувати адвентистів, виставляти їх у фальшивому світлі, викликати до них недовір'я і піддавати загальній зневазі. Навіть служителі займалися збором наклепів, безглуздих злобних вигадок, які вони потім переказували з кафедри. Докладалися великі зусилля, щоб відволікти розуми людей від теми Другого пришестя. У своєму прагненні знищити адвентизм популярне духовенство того часу підірвало віру людей у Боже Слово. Дослідження пророцтв, які стосувалися приходу Христа і кінця світу, стало вважатися чимось гріховним, ганебним. Така діяльність перетворила окремих людей на безбожників, а чимало з них пішли за своєю мерзенною похіттю. ХП 346.3

Брати Уеслі також стикалися з подібними звинуваченнями, що походили від недбалих, нечестивих священнослужителів, які постійно чинили їм перепони і намагалися послабити їхній вплив. Братів оголошували жорстокими і немилосердними, звинувачували в гордині, марнославстві, оскільки вони не віддавали почестей популярним учителям свого часу. їх звинувачували у скептицизмі, безчинстві і презирстві до влади. Джон Уеслі безстрашно зобертав ці звинувачення на голови тих, хто їх фабрикував, доводячи, що обвинувачі самі винні в тих пороках, які приписували методистам... Велика боротьба між істиною й оманою точилася із віку у вік від часу гріхопадіння людини. Бог і ангели, а також люди, що стали на їхній бік, закликали і запрошували грішників до покаяння, святості і вічності, тоді як сатана, його ангели і натхненні ними люди чинили опір усім зусиллям, скерованим на добро і спасіння грішного людського роду¹. ХП 346.4