Христос — Переможець

Лютий. Боротьба перед потопом

1 лютого. Бог починає усе спочатку

“Бог дав мені іншого нащадка замість Авеля, якого вбив Каїн... В Адама... народився син за його подобою і за образом його, і дав ім'я йому Сиф” (Бут.4:25-53). ХП 38.1

Адамові був даний ще один син, який мав стати спадкоємцем Божественної обітниці й духовного первородства. Його назвали Сифом, що значить “призначений”, або “відшкодування”, бо його мати говорила: “Бог дав мені іншого нащадка замість Авеля, якого вбив Каїн”. Сиф був статечніший на вигляд, ніж Каїн чи Авель, і схожий на Адама більше за всіх його синів. Це був достойний муж, який йшов стопами Авеля. Проте добрих рис він успадкував не більше за Каїна. Щодо створення Адама написано: “На подобу Божу Він створив його”. Але після гріхопадіння людина народжувала дітей уже “за подобою своєю та своїм образом”... ХП 38.2

Усі діти Адама, котрі залишалися вірними Богові, шанували суботу. Проте Каїн та його нащадки не дотримувалися святого дня, в який Бог спочив. Незважаючи на повеління Єгови, вони встановлювали дні відпочинку і праці на власний розсуд... ХП 38.3

Якийсь час обидві групи людей жили відокремлено. Нащадки Каїна, поширюючись від місця свого початкового поселення, розпорошились по рівнинах і долинах, де мешкали діти Сифа. Останні, бажаючи уникнути їхнього руйнівного впливу, пішли в гори, де і оселилися... але поступово вони почали змішуватися з мешканцями долин. Таке єднання призвело до найгірших наслідків. “І побачили Божі сини людських дочок, що вони вродливі”. Діти Сифа, захоплені вродою дочок з покоління Каїна, одружувалися з ними, що було вельми неприємно для Господа. Багато з тих, котрі поклонялися Богові, впали в гріх через принади, які тепер постійно були перед їхніми очима. Таким чином, вони втратили святість, якою до цього часу вирізнялися з-поміж інших... ХП 38.4

Майже тисячу років Адам жив серед людей, залишаючись свідком наслідків гріха. Він щиро намагався зупинити потік зла... Адам був свідком того, як світ зазнає дедалі більшого морального занепаду, що мало призвести до його знищення водами потопу; і хоч смертний вирок, виголошений Творцем, спочатку видався Адамові жахливим, пізніше, дивлячись упродовж майже тисячі років на наслідки гріха, він зрозумів, що милість Божа якраз у тому, щоб покласти край життю, сповненому страждань і скорбот¹. ХП 38.5