Христос — Переможець

Листопад. У книзі Об'явлення ВІДКРИТО майбутнє

1 листопада. Вістка Бога для Його народу

“Ось диявол кидатиме декого з вас до в'язниці, щоб ви були випробувані; і матимете утиски протягом десяти днів. Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя” (Об'явл.2:10). ХП 322.1

Йоан був тісно з'єднаний зі Спасителем у роки Його земного життя і служіння. Він чув дивовижні слова Христа, бачив Його чудові справи, тому чітко і ясно передавав своє свідчення. Йоан говорив від щирого серця, переповненого любов'ю до Христа, а тому жодна сила не могла змусити його замовкнути... ХП 322.2

Навчившись від Господа, Йоан терпляче переносив усі замахи на своє життя. Коли вороги кинули його в котел із киплячим маслом, вони думали, що вже ніколи не почують його голосу. Проте коли були вимовлені навіяні сатаною слова: “Так загинуть усі, хто вірить у цього обманщика, Ісуса Христа з Назарету”, — Йоан сказав: “Мій Господь і Вчитель терпляче зносив усе, що тільки могли вигадати сатана та його ангели, намагаючись принизити і мучити Його. Він віддав Своє життя, аби спасти світ. Він помер, щоб ми були живі. Я вважаю за честь для себе постраждати за Нього. Я всього лише слабка грішна людина, тоді як Христос святий, невинний, чистий і відокремлений від грішників. Він не зробив гріха, і не було лестощів у Його вустах”. Слова Йоана, котрий страждав від ворогів, подіяли, — його вийняли із котла ті ж самі, що вкинули його туди. ХП 322.3

Саме після цього випадку Йоана заслали на острів Патмос, де, як думали його вороги, він повинен був померти від тяжкого життя і забуття близькими. Але Йоан навіть у засланні знаходив друзів і навертав людей до Христа. Ворогам здавалося, що вони нарешті помістили вірного свідка в таке місце, де він уже не зможе бентежити Ізраїль або осуджувати нечестивих правителів світу... ХП 322.4

Бог, Христос і небесне воїнство спілкувалися з Йоаном на острові Патмос. Від них він отримував настанови, а потім передавав тим, хто також був ізольований від світу. У засланні апостол записував видіння і відкриття від Бога про те, що станеться у завершальний період історії нашої землі. Коли ж його голосу судилося вже замовкнути, коли він уже не міг свідчити про істину і говорити про Того, Кого любив і Кому служив, вістки, дані йому на скелястому безлюдному березі, почали поширюватися подібно до світла яскраво палаючого світильника. Кожне плем'я, язик і народ повинні були дізнатися про непорушні плани Господа, і не лише щодо єврейського народу, а й усіх народів, які живуть на землі¹. ХП 322.5