Христос — Переможець

25 жовтня. У небажанні каятися криється небезпека

“Якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, — щоб часом не стати вам богоборцями! Тож вони послухали його” (Дії 5:39). ХП 314.1

Ми бачимо, які докази були дані священикам та правителям і як вперто вони опиралися Божому Духові. Люди, які претендують на вищу мудрість і благочестя, можуть здійснювати найжахливіші фатальні (для себе) помилки, якщо дозволяють іншій силі формувати своє мислення і діють всупереч Святому Духові. Господь Ісус, представлений Святим Духом, був присутній у зібранні священиків, які чинили суд над апостолами, однак вони не помітили Його. Певної миті вони навіть відчули дію Святого Духа, Який переконував їх, що Ісус є Син Божий, проте заглушили голос сумління і стали ще більш жорстокими, ніж раніше. Навіть після того як вони розіп'яли Спасителя, Бог, за Своєю милістю, послав їм... ще один заклик до покаяння у вигляді страшного звинувачення у вбивстві Князя життя, яке висунули проти них апостоли. ХП 314.2

Не тільки гріх убивства Божого Сина позбавляв їх дару спасіння, а й уперте відкинення світла та викриття від Святого Духа. Вони керувалися духом, що діє у “синах непокори” (Ефес.2:2). Цей дух спонукав їх жорстоко поводитися з людьми, через яких Бог посилав їм свідчення. Згубність їхнього повстання виявлялася знову і знову — у кожному наступному випадку протидії Божим рабам і тій вістці, яку Господь доручив їм сповіщати. ХП 314.3

Кожний випадок непокори робить покаяння усе більш неможливим. Як керівники народу, священики і начальники вважали своїм обов'язком відстоювати обраний ними шлях, доводити власну правоту. Після того як вони одного разу заперечили Христові, кожна наступна протидія ставала для них додатковим стимулом, щоб уперто йти тим же шляхом. Як дорогоцінний скарб вони ревно оберігали події минулого, пов'язані з їхнім опором істині. Ненависть і злоба, що підштовхували їх до таких дій, тепер зосередилися на апостолах. ХП 314.4

Божий Дух виявляв Себе в тих, хто, не боячись суспільної думки, сповіщали довірену їм істину. Спостерігаючи прояви сили Святого Духа, юдеї усвідомлювали свою вину, яка полягала у відкиненні посланих Богом доказів, проте не бажали відмовитися від свого нечестивого опору. їхня впертість ставала дедалі рішучішою, вона губила їхні душі. Справа не в тому, що вони не могли змиритися; вони могли, але не хотіли¹. ХП 314.5