Христос — Переможець

16 жовтня. Учні у товаристві Христа

“І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання, що стосувалося Його” (Луки 24:27). ХП 305.1

Учні дивувалися, як багато знає цей Незнайомець і як йому вдається зазирнути в потаємні куточки їхніх душ, говорити з такою щирістю, ніжністю, співчуттям і настільки обнадійливо. Уперше, відколи Христос був виданий у Гефсиманському саду, вони почали відчувати якусь надію. Вони все частіше кидали здивований погляд на свого Супутника і думали про те, що Його слова дуже нагадують слова Христа. Не перестаючи дивуватися, вони відчули, що їхні серця прискорено забилися від радісного очікування й надії... ХП 305.2

Багато хто сьогодні відкидають історію Старого Завіту, захищаючи ідею про те, що Новий Завіт зайняв місце Старого і той більше не потрібний. Але перше, що зробив Христос для Своїх учнів, полягало ось у чому: Він почав від Альфи Старого Завіту, аби довести, що Йому належало з'явитися в цей світ і перейти через усе те, що Він пережив за час Свого земного життя. Пророки бачили і передвіщали, що Божий Син буде відкинутий... ХП 305.3

Христос бажав, щоб уявлення Його учнів були чистими й правдивими. Вони повинні були по можливості зрозуміти, що Йому належало випити чашу страждань. Він відкрив їм, що жахлива боротьба, яку вони ще не розуміли, була виконанням Заповіту, укладеного ще до створення світу. Христос мав померти так само, як повинні померти всі, хто порушив Закон і продовжує грішити. Усьому цьому належало статися, проте ці події повинні були привести не до поразки, а до славної вічної перемоги... ХП 305.4

Коли учні вже збиралися увійти в дім, Незнайомець усім Своїм виглядом показав, що має намір продовжити шлях. Але учнів щось притягувало до Нього... “Залишайся з нами, — сказали вони, — бо вечоріє, уже день закінчується!” Христос відгукнувся на запрошення. “І Він увійшов, щоб залишитися з ними”. ХП 305.5

Якби учні не наполягали на своєму запрошенні, вони так і не дізналися б, що їхнім супутником був не хто інший, як воскреслий Господь. Христос ніколи нікому не нав'язує Свого товариства. Він цікавиться тими, хто, як Він знає, відчуває в Ньому потребу. Але якщо вони проходять, безпечні і байдужі, не замислюючись про небесного Гостя і не запрошуючи Його побути з ними, Він іде Своєю дорогою. Саме тому чимало християн зазнають поразки. Вони так і не дізнаються про Христа більше, ніж учні, з якими Він ішов і розмовляв дорогою¹. ХП 305.6