Христос — Переможець

11 вересня. Ісус став справжнім пасхальним Агнцем жертвою за нас

“Настав день Опрісноків, коли належало приносити в жертву пасху. І послав Він Петра та Йоана, сказавши: Підіть і приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили” (Луки 22:7-8). ХП 269.1

Христос обрав Петра та Йоана, яким належало разом попрацювати і приготувати Вечерю... “Ось, як будете входити до міста, зустріне вас чоловік, який у глечику нестиме воду; йдіть за ним до того дому, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель питає тебе: Де світлиця, в якій споживу пасху зі Своїми учнями?” ХП 269.2

Христос бажав убезпечити Себе від будь-яких передчасних дій зрадників, котрі могли прийти на Вечерю і виконати заплановане Юдою. У мешканців Юдеї існував звичай приймати до себе на ночівлю мандрівників, котрі приходили на свято Пасхи. Прохання Христа було схоже на наказ. Нам може видатися, що цим двом галилейцям не гоже було розмовляти із незнайомою людиною таким тоном. Але все сталося саме так, як передбачив Христос. Учні зустріли чоловіка, який ніс глечика. Вони пішли за ним, увійшли до його дому, передали йому доручення Господа, і господар охоче погодився виконати прохання Ісуса... ХП 269.3

Це була остання Вечеря, яку Ісус провів зі Своїми учнями. Він знав, що Його година настала; Він був істинним Пасхальним Агнцем. Того дня, коли споживали Пасху, Його повинні були принести в жертву. Христос також знав, що Його учні ніколи не забудуть обставин цієї урочистої події. ХП 269.4

Як тільки вони сіли за стіл, Христос сказав: “Я дуже забажав спожити з вами цю Пасху, перш ніж страждатиму; кажу вам, що більше не споживатиму її, аж поки вона не сповниться в Божому Царстві”... ХП 269.5

Останнього вечора, проведеного з учнями, Ісус багато чого хотів їм сказати. Якби учні були готові прийняти те, що Він бажав їм передати, вони б уникли жахливих мук, розчарування і невір'я. Але Ісус бачив, що учні не в стані вмістити все, що Він збирається їм сказати. Коли Він вдивлявся в їхні обличчя, слова застереження і розради завмерли на Його устах. У верхній світлиці запанувала тиша. Здавалося, що Ісус чогось очікує. Учні відчували себе незручно. Погляди, якими вони обмінювалися, свідчили про ревнощі і боротьбу... Ці друзі Ісуса були абсолютно впевнені, що Христос установить Свою владу і посяде престол Давида. У глибині серця кожний з них бажав зайняти найвище становище в тому царстві¹. ХП 269.6