Христос — Переможець

19 червня. Стояти за Бога і у критичний час

“Коли Бог, Якому ми служимо, зможе нас визволити з печі, розжареної вогнем, Він визволить нас, царю, і з твоєї руки, а коли ні, то нехай тобі, царю, буде відомо, що ми твоїм богам не служитимемо й золотому бовванові, якого ти поставив, не вклонятимемось” (Дан.3:17-18). ХП 182.1

Дивовижний сон Навуходоносора став причиною різкої зміни його світогляду, і протягом якогось часу цар перебував під впливом Божого страху. Однак його серце ще не очистилося від гордощів, світського марнославства і жадоби самозвеличення. Як тільки перше враження від сну було забуте, він знову почав думати про власну велич і можливість прославити себе за допомогою цього сну. ХП 182.2

Слова: “Ти — золота голова” справили глибоке враження на розум Навуходоносора. Він твердо вирішив зробити боввана, який би перевершив оригінал. Цінність металів у його витворі не повинна була зменшуватися від голови до ніг, як було йому показано, але цей бовван увесь мав бути виготовлений із найдорогоціннішого металу і таким чином символізувати велич Вавилону. Цар вирішив, що такий витвір мистецтва зможе згладити із його свідомості, а також зі свідомості інших людей, котрі чули про сон і його тлумачення, пророцтво про якісь наступні царства. Зі скарбів, награбованих на війні, Навуходоносор зробив золотого боввана і видав наказ, за яким усі сановники царства мали би зібратися на посвячення боввана і за сигналом музичних інструментів впасти і поклонитися йому... ХП 182.3

Настав призначений день. Як тільки почала фати музика, усі, що були зібрані, впали і поклонилися золотому боввану. Усі, окрім трьох єврейських юнаків, — Шадраха, Мешаха та Авденаго (у нас немає свідчень, що там був і Даниїл). Вони не могли знеславити Небесного Бога, а тому не віддали пошани золотому бовванові. Про це було повідомлено царя. Розлютившись, цар прикликав їх до себе і погрозами намагався примусити молодих людей вклонитися боввану. Ввічливо, але твердо вони заявили про свою відданість Небесному Богові, а також про свою віру в те, що Він має силу визволити їх у час випробування. ХП 182.4

Лють царя не знала меж. Він звелів розпалити піч у сім разів сильніше, ніж звичайно, і без зволікання кинути у неї єврейських бранців. Полум'я було таке сильне, що люди, які кидали юнаків у піч, отримати смертельні опіки.¹ ХП 182.5