Відображаючи Христа

11 лютого. Закон Божий проти закону егоїзму

“Бо як через непослух одного чоловіка багато хто стали грішниками, так і через послух Одного багато хто стануть праведними. Закон же прийшов, щоб збільшився переступ. А де збільшився гріх, там зарясніла благодать” (Римл.5:19-20). ВХ 46.1

Адам не був противником Бога; він жодного слова не сказав проти Нього; проте він зробив те, що суперечило чіткому Божому повелінню. Як багато людей сьогодні чинять щось подібне; однак їхня вина є набагато більшою, тому що вони мають перед собою приклад непослуху Адама та його жахливих наслідків. І це мало б застерегти їх від порушення Закону Божого. Отже, вони мають ясне світло з цього питання, тому не мають вибачення за нехтування Божим авторитетом та непокору Йому. Адам не замислювався, якими будуть наслідки його непослуху. ВХ 46.2

Тут можна зупинитися... і, користуючись привілеєм озирнутися на минуле, побачити, що означає непослух Божим Заповідям. Адам поступився спокусі. Нині, дивлячись на гріх і його наслідки, та розуміючи зв'язок між причиною і наслідком, усвідомлюємо, що не величина самої провини розцінюється як гріх, а сам непослух Божій волі, що, фактично, є повстанням проти Бога, відмовою від Його Законів правління. Щастя людини полягає в її підкоренні Божим Законам. Послух Закону Божому є своєрідною огорожею, котра захищає від зла. ВХ 46.3

Жодна людина не може бути щасливою, ухиляючись від Божих, точно визначених вимог і встановлюючи власний критерій, якого, на її думку, необхідно дотримуватися. Однак, як кажуть, скільки голів — стільки й критеріїв; кермо влади перейшло з рук Господніх до людських. ВХ 46.4

Запроваджується закон егоїзму, де волі людини відводиться головне місце. І коли стає очевидним, що необхідно підкоришся високій, святій волі Бога, що її слід поважати і шанувати, людська воля прагне задовольняти власні примхи, внаслідок чого виникає боротьба поміж людською та божественною волею. ВХ 46.5

Гріхопадіння наших прабатьків розірвало золотий ланцюг беззастережного послуху людини божественній волі. Послух перестав вважатися абсолютно необхідним. Люди чинять згідно з нахилами власного серця. За Господньою оцінкою мешканці допотопного світу були тільки “злом повсякденно”. Господь Ісус стверджує: “Я зберіг Заповіді Свого Отця”... Як? Як Людина “Я прийшов виконати Твою волю, о Боже”. У відповідь на звинувачення юдеїв, Він стояв у Своїй непорочності, невинності та святості, запитуючи: “Хто з вас може Мене докорити за гріх?” (Рукопис 1, 1892 р.). ВХ 46.6