Відображаючи Христа

29 жовтня. Характер йоана відображав характер Христа

“В тому любов, що не ми полюбили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на умилостивлення за наші гріхи. Улюблені, якщо Бог так полюбив нас, то і ми повинні любити один одного” (1Йоан.4:10-11). ВХ 343.1

Довірлива любов та безкорислива відданість, виявлені в житті і характері Йоана, являють собою дорогоцінні уроки для християнської Церкви. Такі чудові риси характеру не були властиві Йоанові від народження; він набув їх пізніше. За природою цей учень був далекий від досконалості. За ним спостерігались не тільки такі вади, як: гордість, марнославство, схильність до самоутвердження, але й неврівноваженість, нетерпимість до іншої думки. “Синами громовими” називали Йоана та його брата. Улюблений учень Христа мав злий норов. Але за усім цим божественний Учитель бачив палке, щире, любляче серце. Ісус докоряв його за користолюбство, руйнуючи цим його марнославні надії та випробовуючи віру. Він відкривав Йоанові те, чого прагнула його душа: красу святості, перетворюючу силу любові... ВХ 343.2

Йоан високо цінував уроки Христа про необхідність набуття лагідності, покори і любові. Це були обов'язкові умови зростання в благодаті у справі служіння Богові. Він зберігав у пам'яті всі повчання Господа й постійно намагався наслідувати Його образ у житті... Уроки Спасителя закарбувалися в його серці назавжди. Коли він свідчив про Божу благодать, в його простих і в той же час красномовних словах відчувалася щира любов, якою було сповнене усе його єство. ВХ 343.3

Палка любов Йоана до Христа спонукувала його завжди бути поряд з Ним. Спаситель любив усіх Своїх учнів, проте Йоан серед них був найсприйнятливішим і наймолодшим. З дитячою довірливістю він відкривав своє серце Ісусові. Таким чином, він був найближчим до Христа учнем і через нього людям було передано найглибше духовне вчення Господа. ВХ 343.4

Ісус любить тих, хто вірно свідчить про Отця. Йоан же міг свідчити про любов Отця, як ніхто інший. Він відкривав своїм ближнім те, що відчував сам, являючи у власному житті божественні риси. На його обличчі відбивалася Господня слава. Від нього виходило христоподібне сяйво святості, яка змінить його. З любов'ю та захопленням він споглядав Спасителя доти, доки не зміцніло його бажання бути схожим на Христа, спілкуватися з Ним, і доки в ньому не відобразилися риси його Господа (Дії апостолів, c. [539-545]). ВХ 343.5