Відображаючи Христа

28 червня. Приклад Авраама як батька

“Я вибрав його на те, щоб він наказав своїм дітям і своєму домові по собі берегти путі Господні, творити правду й суд, щоб Господь сповнив на Авраамові те, що обіцяв йому” (Бут.18:19). ВХ 201.1

Про Авраама написано, що він названий “другом Божим” і що він став “батьком усіх віруючих” (Яков.2:23; Римл.4:11). Бог засвідчив про Свого вірного патріарха наступне: “Авраам послухав Мого голосу й зберігав Мої приписи, Мої заповіді, Мої постанови та Мої закони” (Бут.26:5)... Авраамові була виявлена велика честь: стати батьком народу, котрий упродовж цілих століть буде виконавцем і охоронцем Божої істини для світу; народу, що мав стати благословенням для всіх племен на Землі через прихід обітованого Месії. ВХ 201.2

Той, Хто покликав Авраама, вважав його гідним цього покликання. Бог особисто розмовляв з ним. Той, Хто проникає в найпотаємніші думки людей і правильно оцінює їх, сказав: “Я знаю його” (див. Бут.18:19). ВХ 201.3

Понад тисячу чоловік входили у число домочадців Авраама. Тих, котрі слухали його науку і поклонялися єдиному Богові, завжди радо приймали в його родині; тут, як у школі, люди навчалися бути представниками правдивої релігії. Ось яка велика відповідальність лежала на ньому. Авраам виховував отців сімей, які пізніше наслідували його у власних родинах... ВХ 201.4

Авраам намагався утвердити таку патріархальну систему правління, котра допомогла б людям зберегти пізнання про Бога. Щоб перешкодити поширенню ідолопоклонства, яке глибоко укорінялося в світі, необхідно було об'єднати всіх членів свого роду. Усіма можливими засобами він намагався захистити людей від близького знайомства з язичниками та їхніх обрядів, тому що знав: близьке знайомство зі злом непомітно зруйнує святі принципи. Найголовнішим завданням було закрити доступ будь-якій прояву фальшивої релігії й закарбувати у свідомості людей велич і славу Живого Бога як єдиної Особистості, гідної поклоніння... ВХ 201.5

Любов Авраама до дітей і домочадців спонукувала його стояти на сторожі їхніх релігійних переконань, передавати їм пізнання Божих настанов як найкоштовнішу спадщину, яку він міг залишити їм, а отже, й усьому світові. Усі були навчені пам'ятати про свою залежність від Небесного Отця. Таким чином, батьки не мали потреби тиснути на дітей; з боку ж дітей очікувався цілковитий послух. Божий Закон указував кожному на його обов'язки і лише в цілковитому підкоренні були можливі щастя й добробут (Патріархи і пророки, c. [140-142]). ВХ 201.6