Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 20. Реформація

Незважаючи на всі переслідування і страту святих, усюди підіймалися живі свідки. Божі ангели виконували доручену їм роботу. Вони досліджували найпохмуріше місце й виводили з темряви людей із чесним серцем. Усі ці люди були введені в оману, але Бог призначив їм, подібно до Савла, бути вибраними посудинами, щоб звіщати Його Істину й піднести свої голоси проти гріхів народів, які називалися Його ім'ям. Ангели Божі впливали на Мартина Лютера, Мелангтона та інших людей у різних місцях, викликаючи в них спрагу живого свідчення Божого Слова. Ворог прийшов, неначе ріка, тому необхідно було підняти проти нього прапор. Лютер був обраний, щоб грудьми стати проти бурі, протистояти люті грішної церкви і зміцнити тих небагатьох, які виявилися вірними своєму святому визнанню. Він завжди боявся образити Бога. Він намагався власними вчинками здобути Божу прихильність, проте не був задоволений, доки промінь небесного світла не розігнав темряву, що огорнула його свідомість, та не навчив його покладатися не на вчинки, а на заслуги крові Христа, особисто приходити до Бога не через пап або духівників, а тільки через Ісуса Христа. О, яким дорогоцінним для Лютера було це знання! Нове дорогоцінне світло, що осяяло його потьмарений розум і прогнало його марновірство, Мартин цінував вище за всі скарби на Землі. Слово Боже було новим. Усе змінилося. Книга, якої він так боявся, бо не міг побачити в ній краси, тепер стала для нього ЖИТТЯМ. Вона була його радістю, його втіхою, його благословенним учителем. Ніщо не могло примусити його відмовитися від її вивчення. Він боявся смерті; але коли читав Боже Слово, весь його страх зникав; він захоплювався характером Бога та любив Його. Лютер вивчав Боже Слово для себе. Він насолоджувався багатими скарбами, які містилися в ньому, а потім вивчав їх для Церкви. Він відчував огиду до гріхів тих, кому довірив своє спасіння. Мартин бачив, що багато хто перебував у такій же темряві, як і він. Він з нетерпінням шукав можливості вказати їм на Божого Агнця, єдиного, Хто бере на Себе гріхи світу. Він підніс свій голос проти помилок і гріхів папської церкви, щиро прагнучи розірвати ланцюги мороку, що зв'язували тисячі душ, навчених покладатися в питанні спасіння на вчинки. Він прагнув відкрити їхньому розумові справжні багатства Божої благодаті й переваги спасіння, отриманого через Ісуса Христа. Лютер ревно підніс свій голос і в силі Святого Духа викривав гріхи керівників Церкви. Зіткнувшись із сильною опозицією священиків, він не втратив мужності, бо твердо покладався на сильну Божу руку та з упевненістю очікував від Нього перемоги. Він все більше й більше втягувався в боротьбу, викликаючи лють священиків. Вони не бажали жодних перетворень. Вони бажали, щоб їх залишили в спокої, у розпусному задоволенні та гріхах. Вони прагнули тримати Церкву в темряві. ВБ58 99.1

Я бачила, що Лютер був палкий і ревний, безстрашний і сміливий, засуджуючи гріх та захищаючи Істину. Він не боявся ані нечестивих людей, ані демонів. Він знав: Той, Хто перебуває з ним, могутніший за всіх. Лютер володів полум'яним серцем, горливістю, мужністю, сміливістю і часом міг зайти занадто далеко. Та Бог знайшов Мелангтона, який за характером був його прямою протилежністю, аби допомагати Лютеру та продовжувати справу реформації. Мелангтон був боязкий, сором'язливий, обережний і володів великим терпінням. Бог дуже любив його. Його знання Святого Письма було великим, а думки й мудрість — чудові. У своїй любові до Божої справи він не поступався Лютеру. Ці серця Бог з'єднав разом, вони були нерозлучними друзями. Лютер допомагав Мелангтону, коли тому загрожувала небезпека виявитися боязким і повільним, а Мелангтон також надавав Лютеру велику допомогу, стримуючи його від поспішних дій. Далекоглядність і обережність Мелангтона часто запобігали біді, у якій могла б опинитися справа, якби була доручена одному Лютеру; і часто справа не просувалася б, якби була віддана одному Мелангтону. Мені була показана Божа мудрість, виявлена у виборі цих двох різних за характером мужів для здійснення справи реформації. ВБ58 101.1

Тоді я була перенесена в часи апостолів і бачила, що Бог вибрав як співпрацівників палкого, ревного Петра та покірливого, терплячого, м'якого Івана. Іноді Петро був поривчастим, і улюблений учень часто зупиняв Петра, коли завзяття й запал надто захоплювали його, проте це не змінило Петра. Але після того як Петро відрікся від свого Господа, розкаявся і навернувся, вистачало лише м'якого застереження Івана, щоб охолодити його запал і гарячковість. Завзяття Петра було необхідне. Його сміливість та енергія часто рятували їх від труднощів і примушували ворогів замовчати. Іван був привабливим. Завдяки терпінню, поблажливості й глибокому посвяченню він придбав багатьох для справи Христа. ВБ58 101.2

Бог знайшов чоловіків, щоб викривати існуючі гріхи папської церкви та просувати справу реформації. Сатана прагнув знищити цих живих свідків, але Господь поставив навколо них охорону. Деяким задля слави Його імені було дозволено запечатати своє свідчення власного кров'ю, однак були сильні мужі, такі як Лютер і Мелангтон, котрі могли краще прославити Бога тим, що жили й голосно викривали гріхи пап, священиків і царів. Такі тремтіли перед голосом Лютера. Завдяки цим вибраним мужам проміння світла почало розсіювати темряву і дуже багато людей із вдячністю прийняли це світло й ходили в ньому. Коли одного свідка вбивали, підіймалося двоє або більше, щоб зайняти його місце. ВБ58 102.1

Та сатана був невдоволений. Він міг мати владу тільки над тілами віруючих, але був не здатний примусити їх залишити віру й надію. І навіть помираючи, вони торжествували у світлій надії на безсмертя при воскресінні праведних. Вони володіли чимось більшим за людську силу. Такі мужі не насмілювалися заснути ні на мить, натомість були підперезані християнською зброєю, готові до боротьби не тільки з духовними противниками, а й із сатаною у вигляді людей, що постійно говорили: “Відмовся від своєї віри або помри”. Ця невелика група християн стала сильною в Бозі. У Його очах вони були дорогоціннішими, ніж половина світу, що носить ім'я Христа, але виявляє боягузтво в Його справі. Коли Церква була переслідувана, вони перебували в єдності й любові. Вони стали сильними в Бозі. Грішники не були допущені приєднатися до них, ані обманщики, ані обмануті. Його учнями могли стати тільки ті, хто бажав залишити все задля Христа. Їм подобалося бути бідними, покірливими, подібними до Ісуса. ВБ58 102.2

Див. Луки 22:61—62; Івана 18:10; Дії 3 і 4 розд. ВБ58 103.1

Для подальшого вивчення див. статтю “Реформація” в енциклопедії. ВБ58 103.2