Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 12. Учні Христа

З великою силою учні проповідували про розп'ятого і воскреслого Спасителя. Вони зціляли хворих, і навіть один кульгавий від народження чоловік був поставлений ними на ноги. Він увійшов разом з апостолами до храму, ходячи, скачучи і прославляючи Бога на очах у всього народу. Новина про це поширювалася, і народ почав тіснитися навколо учнів. Збіглося багато людей, здивованих і вражених таким зціленням. ВБ58 63.1

Коли Ісус помер, первосвященики вважали, що жодні чудеса більше не здійснюватимуться в народі, збудження скоро мине і люди знову звернуться до людських традицій. Та ось прямо серед них учні творили чудеса і народ з подивом та зачудуванням уважно дивися на них. Ісус був розп'ятий, і люди запитували, звідки учні отримали цю силу. Коли Христос був живий, вони вважали, що це Він наділяв Своїх учнів силою; однак Ісус помер, і вони очікували, що чудеса припиняться. Петро зрозумів їхній подив і сказав їм: “Мужі ізраїльські! Чого дивуєтеся з цього? Чому дивитеся на нас так, наче ми своєю силою або побожністю зробили, щоб він ходив? Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова, Бог наших батьків прославив Свого слугу Ісуса, Якого ви видали й відреклися перед Пилатом, що присудив Його відпустити. Ви відреклися від Святого й Праведного, а випросили звільнити вам людину-вбивцю. Володаря життя ви вбили, та Бог воскресив Його з мертвих, свідками чого є ми”. Петро наголосив, що саме віра в Ісуса дарувала цілковите зцілення каліці. ВБ58 63.2

Первосвященики і старійшини не могли знести цих слів. Вони схопили учнів і кинули їх до в'язниці. Проте тисячі людей, почувши тільки одну цю проповідь учнів, навернулися й повірили у воскресіння і вознесіння Христа. Первосвященики і старші були стурбовані. Вони вбили Ісуса в надії знову привернути розуми людей до себе; однак їхні справи пішли ще гірше, ніж раніше. Учні відкрито звинувачували їх у вбивстві Божого Сина, і вони не могли уявити, до чого все це приведе і як тепер на них подивляться люди. Начальники охоче віддали б учнів на смерть, проте не наважувалися це зробити, щоб люди не побили їх камінням. Вони наказали привести учнів до синедріону. Там були присутні ті самі мужі, котрі з таким завзяттям вимагали крові Праведника. Вони чули, як Петро боязко, з клятвою відрікся від Ісуса, коли був обвинувачений у приналежності до Його учнів. Вони гадали, що зможуть залякати Петра, однак тепер він був навернений. Тепер Петро отримав можливість піднести Ісуса. Одного разу він зрікся Його, а тепер міг зняти із себе пляму того поспішного боязкого відречення та вшанувати Ім'я, яке зрадив. Зараз Петро вже не був боязким, не відчував страху. Зі святою відвагою, у силі Святого Духа він безстрашно оголосив: “Ім'ям Ісуса Христа Назарянина, Якого ви розіп'яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, що стоїть перед вами. Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!” ВБ58 64.1

Народ дивувався сміливості Петра й Івана. Вони впізнавали, що ті були з Ісусом, оскільки їхня благородна, безстрашна поведінка нагадувала поводження Христа перед обличчям Своїх убивць. Одним поглядом співчуття й смутку Господь докорив Петрові за відречення від Нього, і тепер, коли Петро сміливо визнавав свого Господа, він отримав схвалення та благословення. Як знак схвалення Ісусом, він сповнився Святим Духом. ВБ58 65.1

Первосвященики не наважувалися виказувати ненависть, яку мали до учнів. Вони наказали їм вийти із синедріону і радилися між собою, кажучи: “Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, що живуть у Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати”. Вони боялися, що вістка про цей добрий учинок пошириться далі. Тоді їхня влада буде втрачена і на них почнуть дивитися як на вбивць Ісуса. Усе, що вони наважилися зробити, — пригрозили їм, наказавши під страхом смерті не говорити більше про ім'я Ісуса. Однак Петро сміливо заявив, що вони не можуть не говорити про те, що самі бачили й чули. ВБ58 65.2

Силою Ісуса учні продовжували зціляти всіх страждальців і хворих, котрих приносили до них. Первосвященики, старійшини й усі, хто були з ними, занепокоїлися. Сотні людей щоденно ставали під прапор розп'ятого, воскреслого і піднесеного Спасителя. Начальники ув'язнили апостолів, сподіваючись, що хвилювання минеться. Сатана торжествував, злі ангели раділи; але Божі ангели були послані відчинити двері в'язниці. Вони наказали апостолам увійти до храму і, всупереч наказам первосвящеників і старших, говорити всі слова життя. Уранці синедріон зібрався знову і послав привести ув'язнених. Служителі відчинили двері в'язниці, але учнів там не було. Повернувшись до священиків і старших, вони сказали: “В'язницю знайшли ретельно замкненою, з охороною, що стояла перед дверима. Але відчинивши, усередині нікого не знайшли”. “Тут прийшов хтось і сповістив їм, що мужі, яких вони посадили до в'язниці, перебувають у храмі, стоять і навчають народ. Тоді начальник охорони пішов зі слугами, привів їх без застосування сили, бо боялися народу, щоб не побив їх камінням. Привівши, вони поставили їх у синедріоні, і первосвященик запитав їх, кажучи: Чи не з погрозою заборонили ми вам навчати в це Ім'я? А ви наповнили Єрусалим вашою наукою і хочете навести на нас кров цього Чоловіка?” ВБ58 65.3

Первосвященики і старші були лицемірами, вони любили людську похвалу більше, ніж Бога. їхні серця зробилися настільки запеклими, що наймогутніші діла апостолів тільки дратували їх. Вони знали: якщо учні проповідують про Ісуса, Його розп'яття, воскресіння і вознесіння, це тільки посилить їхню провину і вони будуть оголошені Його вбивцями. Тепер вони не були готовими так охоче прийняти на себе кров Ісуса, як тоді, коли несамовито кричали: “Кров Його на нас і на дітях наших!” ВБ58 66.1

Апостоли сміливо заявили, що повинні коритися більше Богові, ніж людині. Петро сказав: “Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. Бог підняв Його Своєю правицею як Князя і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів. І ми та Дух Святий, Якого дав Бог тим, що коряться Йому, є Його свідками щодо цих слів!” Тоді ці вбивці розлютилися. Вони хотіли знову заплямувати руки кров'ю, але вже апостолів. Вони планували, як це зробити, однак Божий ангел був посланий до Гамалиїла, щоб вплинути на його серце і дати через нього певну відповідь первосвященику й правителям. Гамалиїл сказав: “Відступіться від цих людей і залишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей, — вона загине; якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, — щоб часом не стати вам богоборцями!” Злі ангели спонукували священиків і старійшин віддати апостолів на смерть, та Бог послав Свого ангела, аби запобігти вбивству, піднісши в їхніх же рядах голос на захист учнів. ВБ58 66.2

Робота апостолів ще не була завершена. Їм належало постати перед царями, щоб засвідчити про ім'я Спасителя і про те, що вони бачили й чули. Однак перш ніж первосвященики і старші відпустили учнів, вони побили їх, наказавши не говорити більше про ім'я Ісуса. Апостоли пішли із синедріону, хвалячи Бога за те, що удостоїлися постраждати за Його дороге ім'я. Вони продовжували свою місію, проповідуючи в храмі та кожному домі, куди були запрошені. Боже Слово зростало й множилося. Сатана спонукав первосвящеників і старійшин підкупити римську варту для поширення фальшивих чуток про те, що учні вкрали тіло Ісуса, коли воїни спали. За допомогою цієї неправди вони сподівалися приховати факти, але всюди були наявні сильні докази воскресіння Ісуса. Учні сміливо проголошували цю вістку, свідкуючи про те, що бачили й чули, та ім'ям Ісуса здійснюючи могутні чудеса. Вину за кров Христа вони сміливо поклали на тих, хто так бажав цього, коли їм було дозволено мати владу над Божим Сином. ВБ58 67.1

Я бачила, що Божим ангелам було доручене особливе завдання — охороняти і зберігати священні, важливі істини, котрі мали послужити якорем для укріплення учнів Христа протягом усіх поколінь. Святий Дух особливим чином спочив на апостолах - свідках розп'яття, воскресіння і вознесіння Ісуса; саме ці важливі істини мали стати надією Ізраїлю. Усі повинні були дивитися на Спасителя світу як на свою єдину надію та йти шляхом, який проклав Ісус, жертвуючи власним життям; усім належало дотримуватися Божого Закону й жити. Я бачила, що мудрість і доброта Ісуса були проявлені в тому, що Він наділив учнів силою для продовження тієї самої справи, за яку юдеї ненавиділи й убили Його. Їм була дана влада над ділами сатани. Вони творили чудеса й ознаки ім'ям Ісуса, Котрий був зневажений і вбитий руками нечестивих. Час смерті й воскресіння Ісуса оточений ореолом світла і слави, увічнюючи святі факти про те, що Він — Спаситель світу. ВБ58 67.2