Служіння зцілення

Розділ 4. Дотик віри

“Як тільки доторкнуся до Його одягу, стану здоровою” (Матв.9:21). Ці слова промовила нещасна жінка — жінка, котра впродовж дванадцяти років страждала від хвороби, що перетворила її життя на важкий тягар. Вона витратила всі свої кошти на лікарів та ліки лише для того, аби довідатися, що її хвороба невиліковна. Але коли жінка почула про Великого Цілителя, її надія знову ожила. Вона думала: “Якщо б тільки я могла підійти до Нього достатньо близько, щоб сказати Йому про це, я була б зцілена”. СЗ 32.1

Христос прямував до дому Яіра, юдейського рабина, котрий благав Його прийти і зцілити його доньку. Прохання його розбитого серця: “Донечка моя помирає. Прийди і поклади на неї руки, щоб видужала й жила” (Марка 5:23) — зворушила ніжне співчутливе серце Христа, і Він одразу вирушив з начальником до його дому. СЗ 32.2

Проте рухалися вони повільно, оскільки натовп тіснив Христа з усіх боків. Прокладаючи Собі дорогу в натовпі, Спаситель опинився неподалік від того місця, де стояла нещасна жінка. Кілька разів вона марно намагалася наблизитися до Нього. Тепер для неї трапилася слушна нагода. Вона не бачила можливості заговорити до Нього. Вона не намагатиметься перешкоджати Його повільному просуванню вперед. Але вона чула, що зцілення одержували від дотику до Його одягу, і, боячись втратити свій єдиний шанс для одужання, вона протиснулася вперед, кажучи до себе: “Як тільки доторкнуся до Його одягу, стану здоровою”. СЗ 32.3

Христос знав кожну думку її серця, тому прокладав дорогу туди, де вона стояла. Він розумів її велику потребу і допомагав їй виявити віру. СЗ 33.1

Коли Спаситель проходив повз неї, вона простягла руку і встигла лише доторкнутися до краю Його одягу. Цієї ж миті вона зрозуміла, що одержала зцілення. У цьому одному дотикові сконцентрувалася віра її життя, і вмить її біль та слабкість зникли. Зараз же її пройняв дрож, як від електричного струму, що пройшов через кожну клітинку її єства. Жінку охопило відчуття абсолютного здоров'я. “Вона відчула в тілі, що видужала від хвороби” (вірш 29). СЗ 33.2

Вдячна жінка бажала висловити свою подяку Могутньому Цілителеві, Котрий через один дотик зробив для неї більше, ніж усі лікарі за довгі дванадцять років; але вона не відважилася. Із серцем, сповненим вдячності, вона намагалася вибратися з натовпу. Раптом Ісус зупинився і, оглядаючись навколо Себе, запитав: “Хто доторкнувся до Мене?” СЗ 33.3

Здивовано дивлячись на Нього, Петро відповів: “Наставнику, люди товпляться навколо Тебе і тіснять, а Ти питаєш: Хто той, що доторкнувся до Мене?” (Луки 8:45). СЗ 33.4

“Доторкнувся до Мене хтось, — сказав Ісус, — бо Я відчув, як сила вийшла з Мене” (вірш 46). Він зміг відрізнити дотик віри від звичайних дотиків недбалого натовпу. Хтось доторкнувся до Нього з глибоким наміром і одержав відповідь. СЗ 33.5

Христос поставив запитання не для того, аби вдовольнити власну цікавість. Він мав намір дати урок людям, учням та жінці. Він бажав надихнути страждальців надією. Він бажав показати, що саме віра принесла цілющу силу. Віра жінки не мала залишитися без уваги й пояснення. Бог має бути прославлений її вдячним визнанням. Христос бажав, аби вона зрозуміла, що Він схвалює її вчинок віри. Він не бажав, щоб вона пішла, одержавши тільки половину благословення. Жінка не повинна була залишатися в незнанні про те, що Йому відоме її страждання; вона має дізнатися про Його співчутливу любов та схвалення її віри в Його силу спасати повністю й остаточно всіх, що приходять до Нього. СЗ 33.6

Дивлячись на жінку, Христос невідступно чекав відповіді на Своє запитання — хто доторкнувся до Нього. Розуміючи, що сховатися неможливо, вона з тремтінням вийшла вперед і впала до Його ніг. Зі сльозами вдячності у присутності всього народу вона розповіла Ісусові, чому доторкнулася до Його одягу і як негайно була зцілена. Вона боялася, що дотик до Його одягу був зухвалим учинком, проте жодного слова засудження не почулося з уст Христа. Він промовив лише слова схвалення. Вони виходили з люблячого серця, сповненого співчуття до людського горя. “Кріпися, дочко, — лагідно сказав Він, — віра твоя спасла тебе; іди в мирі!” (вірш 48). Якими підбадьорливими були для неї ці слова! Тепер жодний страх, ніби вона заподіяла образу, не затьмарював її радості. СЗ 34.1

Цікавому натовпові, що тіснився навколо Ісуса, не передалася ця життєдайна сила. Але страждаюча жінка, котра з вірою доторкнулася до Нього, одержала зцілення. Так і в духовному житті: звичайний дотик відрізняється від дотику віри. Віра в Христа просто як Спасителя світу ніколи не принесе зцілення душі. Спасенна віра не означає просте погодження з євангельською істиною. Справжня віра приймає Христа як особистого Спасителя. Бог дав Свого Єдинородного Сина, щоб я, віруючи в Нього, “не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16). Приходячи до Христа згідно з Його Словом, я повинен вірити, що одержую Його спасенну благодать. І тепер маю жити “вірою в Божого Сина, Який полюбив мене і віддав Себе за мене” (Гал.2:20). СЗ 34.2

Для багатьох віра — точка зору. Спасенна віра — це дія, з допомогою якої ті, що приймають Христа, вступають у відносини заповіту з Богом. Жива віра — це зростання сили, цілковите довір'я, з допомогою котрих, через благодать Христа, людина стає переможцем. СЗ 34.3

Віра — переможець, могутніший за смерть. Якщо хворих заохочувати зосередити свій погляд віри на Могутньому Цілителеві, ми побачимо дивовижні результати. Це принесе життя тілу й душі. СЗ 35.1

Працюючи для жертв згубних звичок, не вказуйте їм на відчай і загибель, до яких вони поспішають, натомість спрямуйте їхні погляди на Ісуса. Нехай вони не зводять їх із небесної слави. Для спасіння тіла й душі це зробить більше, ніж нагадування про страхіття могили безпорадним людям, що втратили надію. СЗ 35.2