Служіння зцілення

Визнання гріха

Якщо певні особи прагнуть молитви за відновлення їхнього здоров'я, їм необхідно пояснити, що порушення Божого закону — чи фізичного, чи духовного, — є гріхом і для отримання Його благословення гріх необхідно визнати й залишити. СЗ 166.1

Писання велить: “Визнавайте один перед одними гріхи, моліться один за одного, щоб зцілитися” (Якова 5:16). Людині, яка просить про молитву, необхідно сказати: “Ми не можемо читати серце або знати таємниці твого життя. Вони відомі тільки тобі й Богові. Якщо ти каєшся у своїх гріхах, то твій обов'язок — визнати їх”. Гріхи приватного характеру мають бути визнані перед Христом — єдиним Посередником між Богом і людиною, адже “коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа — Праведника” (1 Івана 2:1). Усякий гріх завдає образи Богові, тому його необхідно визнати перед Отцем через Христа. Кожний відкритий гріх необхідно так само відкрито визнати. Кривда, заподіяна ближньому, має бути виправлена по відношенню до скривдженого. Якщо хтось із тих, котрі прагнуть повернути здоров'я, завинили в лихослів'ї, посіяли незгоду в сім'ї, серед сусідів або в церкві, спричинивши цим відчуженість і розбрат, якщо якоюсь своєю неправильною дією вони ввели інших у гріх, ці провини мають бути визнані перед Богом і скривдженими. “Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи и очистити нас від усякої неправедності” (1 Івана 1:9). СЗ 166.2

Коли всі несправедливі вчинки виправлені, ми можемо спокійно, з вірою представити потреби хворого Господові, діючи за велінням Його Духа. Він знає кожного на ім'я та піклується про кожного так, ніби той — єдиний на Землі, за кого Він віддав Свого улюбленого Сина. Любов Божа велика й незмінна, тому хворих потрібно спонукувати довіритися Йому і не журитися. Хвилювання за себе призводить до слабкості й хвороби. Якщо хворі вийдуть зі стану пригніченості й туги, їхній шанс на одужання покращиться, бо “око Господнє на тих ... хто надію на милість Його покладає” (Псал.33:18). СЗ 166.3

Молячись за хворого, потрібно пам'ятати: ми “не знаємо, за що і як маємо молитися” (Римл.8:26). Ми не знаємо, чи бажані благословення послужать на добро чи Тому в наших молитвах має бути місце для такої думки: “Господи, Ти знаєш кожну таємницю душі. Ти знаєш цих людей. Ісус, їхній Заступник, віддав Своє життя за них. Його любов до них перевершує нашу любов, на яку ми тільки здатні. Тому, якщо це послужить для Твоєї слави та добра хворих, ми просимо в Ім'я Ісуса про повернення їхнього здоров'я. Якщо ж на їхнє одужання немає Твоєї волі, ми просимо, щоб Твоя благодать потішала, а Твоя присутність підтримувала їх у їхніх стражданнях”. СЗ 167.1

Бог знає кінець від початку. Він знає серця всіх людей. Він читає кожну таємницю душі. Він знає, чи витримають люди, за котрих виголошується молитва, випробування, які випадуть на їхню долю у разі, якщо вони залишаться живими. Господь знає — буде їхнє життя благословенням чи прокляттям для них самих і для світу. Це одна причина, чому ми, підносячи ревні прохання, повинні казати: “Однак не моя хай буде воля, але Твоя!” (Луки 22:42). Ісус додав ці слова покори перед мудрістю та волею Бога, коли благав у Гетсиманському саду: “Отче Мій, якщо можливо, хай Мене обмине ця чаша” (Матв.26:39). І якщо вони були доречними для Нього, Сина Божого, то наскільки більше вони личать устам слабких грішних смертних істот. СЗ 167.2

Найкраще доручити свої бажання нашому премудрому Небесному Отцеві, а відтак з повною довірою покладатися в усьому на Нього. Ми знаємо, що Бог чує нас, коли просимо згідно з Його волею. Проте буде помилкою наполягати на виконанні наших прохань, не впокоривши свого духа; наші молитви повинні носити форму не наказу, а заступництва. СЗ 167.3

Є випадки, коли Бог діє рішуче, повертаючи здоров'я Своєю Божественною силою. Однак не всі хворі зціляються. Багато хто ідуть на спочинок в Ісусі. Іванові на острові Патмос було дане повеління написати: “Блаженні ті мертві, які віднині помирають у Господі. Дух промовляє: Так, нехай вони спочинуть від своїх трудів, бо їхні діла йдуть услід за ними” (Об'явл.14:13). Із цього бачимо: якщо люди не одержують зцілення, це не дає приводу вважати, що їм бракує віри. СЗ 167.4

Ми всі бажаємо негайних прямих відповідей на свої молитви і спокушувані розчаруватися, коли відповідь затримується або приходить у неочікуваній формі. Але Бог надто мудрий і добрий, щоб завжди відповідати на наші молитви саме тоді і саме так, як ми цього бажаємо. Він зробить для нас більше і краще, ніж виконання всіх наших бажань. Оскільки ми можемо довіряти Його мудрості й любові, то не повинні просити Його поступитися нашій волі, натомість маємо намагатися зрозуміти Його намір та здійснити його. Наші бажання й інтереси повинні розчинитися в Його волі. Досвіди, які випробовують віру, служать для нашого добра. Вони показують, чи наша віра правдива й щира, заснована тільки на Слові Божому, чи вона залежить від обставин і є хиткою й мінливою. Віра зміцнюється, якщо її виявляють у практичному житті. Ми повинні дати можливість терпінню звершувати свою досконалу роботу, пам'ятаючи, що Святе Письмо містить дорогоцінні обітниці для тих, які покладаються на Господа. СЗ 168.1

Не всі розуміють ці принципи. Багато тих, які прагнуть цілющої милості Господньої, вважають, що повинні отримати пряму негайну відповідь на свої молитви, інакше їхня віра недосконала. Тому ослаблені хворобою люди потребують мудрих порад, аби поводитися розсудливо. Вони не повинні ігнорувати свого обов'язку щодо друзів, які можуть пережити їх, або нехтувати використанням природних засобів для відновлення здоров'я. СЗ 168.2

Часто тут криється небезпека припуститися помилки. Віруючи у власне зцілення через молитву, деякі бояться зробити щось таке, що могло б видатися ознакою недостатньої віри. Проте вони не повинні нехтувати упорядкуванням своїх справ таким чином, як їм хотілося б це зробити на випадок, якщо смерть забере їх. Вони також не повинні боятися сказати слова підбадьорення й поради, котрі хотіли б сказати своїм улюбленим у час прощання. СЗ 168.3

Особи, котрі прагнуть зцілитися молитвою, не повинні нехтувати використанням доступних лікувальних засобів. Застосування засобів, даних Богом для того, щоб угамувати болі і допомогти природі в її роботі відновлення здоров'я, не є запереченням віри. Співпраця з Богом, створення для себе найсприятливіших для одужання умов — це не заперечення віри. Бог наділив нас здатністю пізнавати закони життя. Це знання доступне для нас, щоб ми могли застосовувати його. Ми повинні використати всі засоби для відновлення здоров'я, зробити все, що може принести нам користь, діючи в згоді із законами природи. Помолившись за одужання хворого, можемо працювати ще з більшою енергією, дякуючи Богові за привілей співпрацювати з Ним і прохаючи Його благословень надані Ним же засоби. СЗ 169.1

Слово Боже схвалює використання лікувальних засобів. Єзекія, цар Ізраїлю, був хворий, і пророк Божий сповістив йому, що він помре. Цар звернувся до Господа, Господь почув Свого слугу і послав йому звістку, що до його життя буде додано п'ятнадцять років. Тепер єдине слово Бога могло би принести Єзекії миттєве зцілення, однак були дані спеціальні вказівки: “Хай принесуть печиво із смокв і прикладуть до нариву, й він видужає” (Ісаї 38:21). СЗ 169.2

В іншому випадку Христос помазав очі сліпого глиною і звелів йому: “Піди вмийся в купальні Силоам! ... він пішов, умився і прийшов зрячим” (Івана 9:7). СЗ 169.3

“Бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своєму наметі, на скелю мене проведе! А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві!” (Псал.27:5, 6).

Оздоровлення могло звершитися самою силою Великого Цілителя, проте Христос скористався простим природним засобом. Не підтримуючи лікування медикаментами, Він схвалював застосування простих природних засобів. СЗ 169.4

Після того, як ми піднесли молитви за одужання хворого, яким би не був кінець хвороби, не втрачаймо віри в Бога. Якщо нас спіткає тяжка втрата, приймемо гірку чашу, пам'ятаючи, що до наших уст її піднесла рука Отця. Але якщо здоров'я повернеться, не слід забувати, що на того, хто отримав милість зцілення, покладається новий обов'язок по відношенню до Творця. Коли десять прокажених очистилися, тільки один повернувся, аби знайти Ісуса та віддати Йому славу. Нехай ніхто з нас не буде подібний до дев'ятьох необачних, серця котрих не були зворушені милістю Божою. “Усе добре, що нам дане, і кожний досконалий дар походить згори, сходить від Отця світла, в Якого нема зміни, ні тіні переміни” (Якова 1:17). СЗ 170.1