Християнська родина

Розділ 59. Батьки, які досягли похилого віку

“Шануй батька твого і матір твою”. Діти зобов'язані шанувати своїх батьків усе життя. Якщо батьки похилого віку і слабкі, діти повинні виявляти до них любов і повагу, яких ті потребують. Нехай вчинки дітей вирізняються благородством, рішучістю, навіть коли для цього вимагається самозречення, аби тільки батьки не зазнали тривоги й неспокою... ХР 290.1

Виховуйте дітей таким чином, щоб вони ніжно любили батька й матір, піклувалися про них. Діти, опікуйтеся батьками, бо ніхто інший не здатний робити для них маленькі справи доброти так, як це зробите ви. Використовуйте свої дорогоцінні можливості, щоб сіяти насіння добра¹. ХР 290.2

Ми у вічному боргу перед своїми батьками. Наша любов один до одного не вимірюється ані роками, ані відстанню, наша відповідальність ніколи не знімається з нас². ХР 290.3

Діти завжди повинні пам'ятати про те, що навіть у найідеальніших умовах батьки, що досягли похилого віку, мають мало радості та втіхи. Що ще може більше засмутити їхні серця, як не брак уваги з боку дітей? Який гріх дітей може бути більший за той, коли вони завдають горя старим і немічним батькам?³ ХР 290.4

Робіть життєву дорогу приємною і рівною. Після того як діти досягнуть зрілого віку і забезпечать своїх батьків житлом та всім необхідним, деякі з них вважають свій обов'язок щодо батьків виконаним. Забезпечуючи їх їжею і дахом над головою, вони не виявляють до них любові й співчуття. У похилому віці батьки мають особливу потребу в любові та співчутті, та діти безсердечно позбавляють їх своєї уваги. Проте не існує таких хвилин у житті, коли діти могли б ставитися до своїх батьків без поваги та любові. Поки батьки живі, діти з радістю мають виявляти до них шану й повагу. Наскільки це можливо, вони повинні вносити в життя стареньких батьків радість і сонячне світло. Робіть дорогу батьків на схилі життя приємною і рівною. Немає кращої рекомендації в цьому світі, ніж та, коли дитина шанує власних батьків; немає кращого запису в небесних книгах, як запис про любов і повагу до батька й матері⁴. ХР 290.5

Невдячність до батьків. Чи можливо, щоб діти стали настільки байдужими до потреб батька й матері, що не намагалися б усунути всі причини їхнього смутку; коли це в їхніх силах, доглядати за батьками з невтомною турботою і відданістю? Чи можливо таке, щоб діти не бажали зробити останні дні своїх батьків найкращими днями? ХР 291.1

Як може син або донька покинути батька чи матір на чужих людей, котрі піклувалися б про них? Навіть якщо матір була невіруючою і мала тяжкий характер, то й це не звільняє дитину від обов'язку опікуватися нею; цей обов'язок покладений на неї Богом⁵. ХР 291.2

Деякі батьки самі винні в тому, що їх не поважають. Якщо батьки змалку дозволяють своїй дитині виявляти до них неповагу, говорити з роздратуванням і навіть різко, то пізніше зберуть страшний урожай. Якщо батьки не вимагають від дітей негайного і цілковитого послуху, вони неправильно формують їхні характери. Такі батьки готують своїх дітей до того, що ті зневажатимуть їх у похилому віці, завдаватимуть болю й смутку тоді, коли вони знаходитимуться на краю могили. Нехай благодать Христа змінить серця та характери дітей⁶. ХР 291.3

Не платіть злом несправедливим батькам. Хтось сказав: “Я завжди ненавидів свою матір, а вона ненавиділа мене”. Ці слова залишаються в небесних книгах, будуть відкриті й прочитані в день суду, коли кожний буде давати звіт за свої вчинки. ХР 291.4

Дітям можливо здається, що в дитинстві з ними поводилися надто суворо. Але чи зможуть вони зростати в благодаті та пізнанні Христа, стати відображенням Його образу, якщо плекатимуть дух помсти щодо власних батьків, особливо коли вони стали старими і немічними? Чи не повинна саме ця безпорадність батьків викликати в серцях дітей почуття любові? Чи не викличуть потреби старого батька й матері благородних почуттів у серці і чи не будуть діти, завдяки благодаті Христа, ставитися до батьків з повагою і доброзичливістю? О, не дозволяйте серцю ставати твердим як сталь щодо батька й матері! Як може донька, називаючись християнкою, відчувати ненависть до матері, особливо коли вона хвора і стара? Нехай же доброта і любов — запашні плоди християнського життя, — знайдуть своє місце у серцях дітей, змінять їхнє ставлення до батьків⁷. ХР 291.5

Терпеливо переносьте слабкості. Особливо страшною є думка про дитину, котра ненавидить свою матір — стару, слабку, немічну, яка переживає період так званого другого дитинства. Як терпляче і ласкаво повинні тоді ставитися діти до матері! Говорити лише ніжні слова, які не викликають душевного занепокоєння. Справжній християнин ніколи не буде жорстоким; ніколи, за жодних обставин не буде нехтувати батьком і матір'ю, бо пам'ятатиме про заповідь: “Шануй батька твого і матір твою...”. Бог сказав: “Перед лицем сивого вставай і шануй лице старця” (Левит 19:32)... ХР 292.1

Діти, нехай ваші батьки, немічні та не здатні піклуватися про себе, проведуть свої останні дні в спокої, мирі й любові. Заради Христа, нехай вони чують від вас лише слова доброти, любові, милості та прощення. Ви жадаєте, щоб Господь любив вас, виявляв до вас милість і прощав на ложі хвороби, то ж чи будете ви поводитися з іншими так, як бажаєте, щоб поводилися з вами?⁸ ХР 292.2

Божий план опіки над людьми похилого віку. Не забувайте про необхідність догляду за нашими старенькими братами і сестрами, які не мають сімей. Що можна зробити для них? У світлі, посланому мені від Бога, я закликаю вас створювати організації догляду за людьми похилого віку, але збирати їх усіх під одним дахом не є найкращим методом. Не слід також відсилати їх з дому, аби ними опікувалися інші. Кожна сім'я сама повинна піклуватися про своїх рідних похилого віку. Якщо це неможливо, тоді цю справу виконує Церква, — це її обов'язок і перевага. Усі, хто має дух Христа, будуть ставитися до немічних і старших людей з особливою повагою і ніжністю⁹. ХР 292.3

Перевага, котра приносить задоволення і радість. Усвідомлення того, що діти служать для добра батьків, дає їм задоволення впродовж усього життя і принесе особливу радість тоді, коли вони самі потребуватимуть співчуття й любові. Для тих, чиї серця сповнені любові, буде неоцінимою перевагою зробити дорогу батьків на схилі їхнього життя приємною і рівною. Діти радітимуть від того, що приносять спокій і втіху улюбленим батькам в останні дні їхнього життя. Поводитися по-іншому, відмовляючи немічним старим людям у служінні любові синів і дочок, — означає наповнювати свою душу докорами сумління, а дні свого життя жалем, якщо тільки наші серця не остаточно стали твердими й холодними, як камінь¹⁰. ХР 292.4