Небесні принципи щасливого життя

“Блаженні лагідні” (Матв.5:5)

Кожне наступне блаженство містить в собі все більший досвід християнського життя. Хто ясно усвідомив свою потребу в Христі, хто справді плакав і сумував з приводу гріха та разом з Ісусом пройшов школу страждань, той навчиться лагідності від божественного Вчителя. НПЩЖ 16.1

Ані юдеї, ані язичники ніколи не цінували терпіння й лагідності, виявлених у хвилини несправедливості. Хоча під впливом Святого Духа Мойсей і писав про себе як про найлагіднішу людину на землі, однак це не могло б розцінюватись його сучасниками як похвала, швидше, викликало в них жалість чи навіть презирство. Але Ісус залічує лагідність до перших чеснот або якостей, котрі необхідні для осягнення Його Царства. У житті й характері Спасителя в усій Божественній красі виявилася ця чудова чеснота. НПЩЖ 16.2

Ісус, Який був відображенням слави Свого Отця і не вважав за зухвалість бути рівним Богові, “умалив Самого Себе, прийнявши образ раба” (Фил.2:6-7). Він погодився бути приниженим і зневаженим й жив серед людей не як цар, котрий вимагає пошани, а як покликаний на служіння іншим. У Нього не було й сліду святенництва, не було й холодної суворості. Спаситель світу вище за єством, ніж ангели, проте Його божественна велич поєднувалася з лагідністю та покірливістю, яка всіх приваблювала до Нього. НПЩЖ 16.3

Ісус понизив Самого Себе; в усіх Його вчинках не було місця для власного “я”. Він усе підкорив волі Отця. Коли Його справа на землі була майже закінчена, Він міг сказати: “Я прославив Тебе на землі, — звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати” (Йоан.17:4). Він просить нас: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий”. “Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе” (Матв.11:29; 16:24). Нехай я зійде з престолу і не панує більше у вашій душі. НПЩЖ 16.4

Хто споглядає на самовідданість, лагідність і покірливість Христа, той мимоволі повторить слова Даниїла, котрий, бачачи Сина Людського, сказав: “Краса обличчя мого змінилася” (Дан.10:8). Наша незалежність і переваги, якими ми так любимо похизуватися, відкриються нам тоді у всій своїй негідній природі як ознаки служіння ворогові. Людська природа завжди бажає звеличувати себе; але той, хто навчився від Христа, звільняється від власного “я”, від гордості та прагнення до переваг; у його душі панує спокій, бо власне “я” підкорилося впливові Святого Духа. Ми вже піклуватимемось про те, як би здобути для себе вище місце або становище. Ми не шукатимемо слави, привертаючи увагу до себе, тому що зрозуміємо найкраще і найвище місце — біля ніг Спасителя. Ми будемо дивитися на Ісуса й очікувати Його керівництва, прислухатимемось до Його голосу, котрий спрямовує нас. Апостол Павло особисто відчув це і тому сказав: “Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, — живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе” (Гал.2:20). НПЩЖ 16.5

Якщо Христос є постійним Гостем у нашому серці, то “мир Божий, що вищий від усякого розуму, збереже серця наші та наші думки у Христі Ісусі”. Хоч земне життя Спасителя проходило серед постійної боротьби, воно було сповнене миру. Незважаючи на те, що розлючені вороги постійно переслідували Його, Він все ж говорив: “А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби” (Йоан.8:29). НПЩЖ 17.1

Жодний прояв людської або диявольської люті був нездатний порушити Його спокою та постійного спілкування з Богом. Ісус звертається до нас: “Зоставлю вам мир, мир Свій даю вам!” “Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене, бо я тихий і серцем покірливий, — і знайдете спокій душам своїм” (Йоан.14:27; Матв.11:29). Отож, несіть зі Мною ярмо служіння на славу Божу і на користь людству, і ви відчуєте, що ярмо це любе, а тягар легкий. НПЩЖ 17.2

Самолюбство руйнує наш спокій. Доки наше власне “я” живе, ми завжди готові охороняти його від будь-якої зневаги й образи; але якщо воно померло, і наше життя сховане з Христом у Богові, то як би нас не зневажали і як би нами не гордували, серце не заболить. Ми будемо глухими для докорів та сліпими для глузувань і образ. “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!” (1Кор.13:4-8 ). НПЩЖ 17.3

Щастя, яке ми отримуємо з земних джерел, таке ж мінливе, як і обставини, що породжують його; але мир Христа — постійний і вічний. Він не залежить від умов життя, земного багатства або кількості друзів. Христос — Джерело живої води і дароване Ним щастя — постійне. НПЩЖ 17.4

У тому домі, де виявляється лагідність Христа, люди мають справжнє щастя. Лагідність не викликає розбрату і лихих слів, але заспокоює збуджений настрій та поширює на всіх членів сім'ї справжнє почуття задоволення, ласки й любові; така родина вже тут, на землі, стане частиною великої небесної сім'ї. НПЩЖ 18.1

Для нас було б набагато краще страждати від несправедливих звинувачень, ніж від мук, викликаних жадобою помсти. Дух ненависті й помсти походить від сатани і тому може принести людині, яка плекає його, лише шкоду. Смиренне серце та лагідність, яка є плодом перебування в ньому Христа, — правдива таємниця блаженства. “Господь… прикрашає покірних спасінням” (Псал.149:4). НПЩЖ 18.2

Лагідні “вспадкують землю”. Бажання самопіднесення було причиною того, що гріх увійшов до світу, і наші прабатьки втратили панування над своїм царством, нашою прекрасною землею. Через самозречення Христос викупив грішників і радить нам перемагати, як Він переміг (Відкр.3:21). Через покірливість і самопожертвування ми можемо зробитися Його співспадкоємцями, коли “покірні вспадкують землю” (Псал.36:11). НПЩЖ 18.3

Але обіцяна їм земля не буде подібна до цієї, затьмареної тінню смерті й прокляття. “Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває”. “І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому” (2Петр.3:13; Відкр.22:3). НПЩЖ 18.4

Там не буде розчарувань, страждань, гріха і ніхто не скаже: “Я хворий”. Там не буде ні похоронних процесій, ні смутку і смерті, ні розлуки, ні надірваних горем сердець; де Ісус, — там вічний мир. “Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх” (Ісая 49:10). НПЩЖ 18.5