Небесні принципи щасливого життя

“Не противтесь злому, коли вдарить тебе хто в праву щоку, підстав йому і другу” (Матв.5:39)

Постійно маючи справу з римськими солдатами, юдеї мали досить причин для роздратування. Загони іноземного війська, розкидані в різних місцях Юдеї й Галілеї, нагадували їм про національне приниження. їм було гірко бачити, як під гучні звуки сурм римські воїни збиралися навколо свого прапора, віддаючи шану символові своєї могутності. Часті сутички солдат з народом сприяли посиленню ненависті. Часто траплялося, що римський урядовець, проїжджаючи через певну місцевість у супроводі своєї охорони, примушував працюючих у полі селян нести на гору вантажі або виконувати якусь іншу роботу. Таким був закон і звичай Риму, і опір викликав лише глузування й жорстокість. З кожним днем народ все більше прагнув скинути римське ярмо. Бунтівничий дух особливо був притаманний зухвалим і відважним галілеянам. Капернаум, як прикордонне місто, був зайнятий римським гарнізоном, і навіть тоді, коли Христос повчав народ, юдеї бачили римських воїнів, що викликало в них гіркі думки про приниження Ізраїлю. Народ з надією споглядав на Христа, сподіваючись, що Він приборкає гордий Рим. НПЩЖ 55.1

Але Ісус з жалем дивився на звернені до Нього обличчя. Він бачив, що дух помсти зробив на них свій відбиток, і знав, як сильно народ прагнув влади, щоб розправитися з гнобителями. Із сумом Він просить їх: “Не противтесь злому. Коли вдарить тебе хто в праву щоку, підстав йому і другу”. НПЩЖ 55.2

Ці слова були лише повторенням старозавітного вчення. Хоч правило “око за око і зуб за зуб” (Лев.24:20) було записане в законі, даному через Мойсея, але це був громадянський закон. Ніхто не мав права сам мститися за себе, бо слова Господа проголошували: “Не говори: ‘Я відплачу за зло!’”; “не кажи: ‘Як він мені вчинив, так я йому вчиню’”; “як упаде твій ворог, не веселися”; “як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом, і як хоче пити, подай води напитися” (Прип.20:22; 24:29, 17). НПЩЖ 55.3

Усе земне життя Ісуса було підтвердженням цих правил. Наш Спаситель залишив небесну вітчизну, щоб принести Своїм ворогам хліб життя. Від ясел до могили Він зустрічався лише з наклепами і переслідуваннями, але відповідав на них всепрощаючою любов'ю. Через пророка Ісаю Він сказав: “Плечі Мої віддав Я тим, які Мене били; щоки мої тим, які бороду в Мене рвали; обличчя Мого не відвертав Я від плювків та глузування”. “Його мордовано, та Він упокорявся і не розтуляв уст Своїх; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст” (Ісая 50:6; 53:7). З Голгофського хреста через віки долинає молитва Ісуса за Його мучителів та вістка надії для помираючого розбійника. НПЩЖ 55.4

Присутність Отця підтримувала Його, і з Ним могло трапитися лише те, що було допущене безмежною Любов'ю для добра світу. В цьому Він знаходив утіху, і саме це має бути джерелом утіхи і для нас. Хто сповнений Духом Христа, той перебуватиме в Ньому. Удар, спрямований на нього, впаде на Спасителя, Котрий оточує його Своєю присутністю. Усе, що б з ним не трапилося, приходить через Христа. Йому не потрібно противитися злому, бо Христос — його захист. Ніщо не може торкнутися його, якщо Господь не дозволить, і усе, що є допущене, “допомагає на добро тим, хто любить Бога” (Римл.8:28). НПЩЖ 56.1