Небесні принципи щасливого життя

“Я вам кажу: не кляніться зовсім…” (Матв.5:34)

Христос відразу ж пояснює цю вимогу, говорячи: “Ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо це підніжок ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя. Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним”. НПЩЖ 53.1

Усе походить від Бога. Ми не маємо нічого, чого б не отримали від Бога і більше того, нічого, що не було б викуплене для нас кров'ю Христа. Усе, що ми маємо, носить на собі відбиток хреста, все відкуплено кров'ю, дорогоціннішою понад усе, бо вона є життям Божим. Тому нам нічого закладати на доказ своєї правоти, бо ми не маємо нічого власного. НПЩЖ 53.2

Юдеї знали, що третя заповідь забороняє вживати ім'я Боже надаремно, але вважали, нібито мають право висловлювати інші клятви. Клялися вони дуже часто. Мойсей заборонив їм фальшиві присяги, але у них напоготові було багато викрутів, щоб звільнитися від даного слова. Вони ані трохи не боялися того, що було насправді богохульством, і не ухилялися від порушення клятви, якщо це можна було приховати і вдало обійти закон. НПЩЖ 53.3

Ісус засудив їхні звичаї, проголосивши, що клятви вже самі по собі є порушенням Заповіді Божої. Однак Спаситель не заборонив застосування судової присяги, коли Бог урочисто закликається на свідка, щоб підтвердити, що сказане — правда і тільки правда. Сам Ісус, коли стояв перед синедріоном, не відмовився присягнути для підтвердження Своїх слів. Коли первосвященик звернувся до Нього зі словами: “Заклинаю Тебе живим Богом, щоб Ти сказав нам, чи Ти Христос, Син Божий”. Тоді Ісус відповів йому: “Ти сказав” (Матв.26:63-64). Якби Христос у Нагірній проповіді засудив судову присягу, то на суді Він докорив би первосвященикові, підтверджуючи цим Своє вчення перед Своїми послідовниками. НПЩЖ 53.4

Багато людей не бояться обдурити свого ближнього, хоч навчені й наставлені Духом Божим на те, що обманювати свого Творця — страшний гріх. Присягаючи, такі люди відчувають, що свідкують не лише перед людьми, а й перед Богом, і якщо скажуть неправду, то це буде неправда Тому, Який читає серця і знає все. Страх перед таким гріхом стримує їх, бо покарання за нього є страшним. НПЩЖ 53.5

Але якщо хтось і може чесно заприсягнути, то це християнин. Він усвідомлює постійну присутність Божу і знає, що кожна думка відкрита перед Тим, Котрого Він тепер закликає в свідки; і якщо його законним чином приводять до присяги, то він може прикликати Бога в свідки того, що сказане ним є правдою і тільки правдою. НПЩЖ 54.1

Ісус вказує ще на один принцип, який робить клятву непотрібною. Він вчить, що правда повинна бути для нас законом у мові. “Слово ваше нехай буде: Так — так, ні — ні, а що більше цього, те від лукавого”. НПЩЖ 54.2

Ці слова засуджують усі ті пусті висловлювання і звороти, які межують із богохульством. Вони засуджують фальшиві компліменти, будь-яке відхилення від правди, лестощі і перебільшення, хитрощі в торгівлі, яких так багато в нашому суспільстві і в діловому світі. Слова Його вчать, що кожний, хто хоче видати себе не за того, ким є насправді, і чиї слова не відбивають його справжніх почуттів, не може бути названий чесною людиною. НПЩЖ 54.3

Якщо б на ці слова Христа зверталося більше уваги, було б менше пересудів та недоброї критики. Бо при поясненні вчинків і спонукань інших людей хто може бути впевнений, що він правий? Як часто пиха, пристрасть, образа забарвлюють наші слова! Поглядом, словом, навіть інтонацією можна подати цілу справу у неправдивому світлі. Навіть факти можуть бути викладені так, що справлять хибне враження. А “усе, що більше” істини, — “те від лихого”. НПЩЖ 54.4

Усі вчинки християнина повинні бути ясними, як сонячне світло. Істина походить від Бога; неправда в будь-якій із багатьох своїх форм — від лукавого; і кожний, хто ухиляється від правди, підпадає під владу лукавого. Однак нелегко говорити чисту правду. Ми не можемо говорити правду, якщо не знаємо її; а як часто упередження, односторонність поглядів, брак знання, хибне судження заважають зрозуміти те, з чим ми маємо справу! Ми не зможемо говорити правди, якщо наші думки не перебувають під постійним керівництвом Того, Котрий є Істиною. НПЩЖ 54.5

Через апостола Павла Христос звертається до нас із проханням: “Ваша розмова нехай завжди буде люб'язна”. “Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише добре, для повчання і щоб це вийшло на користь тим, які чують його” (Колос.4:6; Ефес.4:29 ).У світлі цих слів Святого Письма бачимо, що Ісус у Нагірній проповіді засудив будь-які глузування, нерозумні жарти і нечисті розмови. Господь вимагає, щоб наші слова були не тільки правдивими, а й чистими. НПЩЖ 54.6

Той, Хто навчився від Христа, “не братиме участі в неплідних ділах темряви” (Ефес.5:11). Яку словах, так і у вчинках вони будуть простими, відвертими і правдивими, бо готуються до спілкування зі святими, в устах котрих “немає лукавства” (Відкр.14:5). НПЩЖ 54.7