Пророки і царі

Розділ 10. Голос суворого докору

Деякий час Ілля перебував у своєму гірському сховищі біля потоку Керіт. Там упродовж багатьох місяців він чудовим чином був забезпечений їжею. Пізніше, коли внаслідок тривалої посухи потік висох, Бог звелів Своєму слузі знайти притулок у язичеському краї. “Устань, — наказав Він йому, — іди в Сарепту сидонську, й перебувай там. Я звелів там удові, щоб давала тобі їсти”. ПЦ 86.1

Ця жінка не була ізраїльтянкою. Вона ніколи не користувалася привілеями та благословеннями вибраного Божого народу, однак вірила в правдивого Бога і жила відповідно до отриманого світла. Тепер, коли для Іллі було небезпечно залишатися в Ізраїлі, Бог послав його до цієї жінки, в домі якої він міг знайти притулок. ПЦ 86.2

“Він устав та й пішов у Сарепту. Прийшов він до воріт міста, аж ось удовиця збирає дрова. Покликав він її та й каже: ‘Дай мені, будь ласка, трохи води з глечика напитись’. Як же вона йшла по воду, він кликнув услід й сказав: ‘Принеси мені, будь ласка, й шматок хліба!’” ПЦ 86.3

У цій бідній оселі лютував голод, і мізерні запаси їжі, здавалося, були вичерпані. Прихід Іллі саме в той день, коли вдова вже була готова припинити боротьбу за своє існування, став величезним випробуванням її віри в те, що живий Бог може задовольнити її потреби. Але навіть у хвилину найбільшої скрути вона засвідчила про свою віру тим, що погодилась на прохання чужинця розділити з ним останній шматок хліба. ПЦ 86.4

У відповідь на прохання Іллі нагодувати й напоїти його, вдова сказала: “Як живий Господь, Бог твій, — немає в мене нічого печеного, а тільки пригорща борошна в посудині та трошки олії в глечику. Оце назбираю трохи дров і, повернувшись, приготую, що маю, собі та синові своєму. Отож з'їмо й помремо”. І сказав до неї Ілля: “Не журися, іди й зроби, як сказала. Тільки спочатку спечи мені коржика і принеси сюди, собі ж і синові приготуєш опісля. Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Посудина з мукою не опорожниться, і глечик з олією не опустіє аж до того дня, коли Господь пошле дощ на землю”. ПЦ 87.1

Більшого випробування її віри вже не можна було вимагати. Вдова завжди гостинно й щедро приймала всіх чужинців. Нині, не замислюючись над тим, які страждання можуть чекати на неї та її сина, вона витримала найвище випробування гостинності, вчинивши “за словом Іллі”. ПЦ 87.2

Ця жінка-фінікіянка виявила найкращу гостинність Божому пророкові, і як же чудово були винагороджені її віра та щедрість! “...І їла вона, він та її син довго. Посуд з мукою не опорожнювався, глечик з олією не вичерпувався, за словом, що Господь сказав через Іллю. ПЦ 87.3

Після цього занедужав син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже важка, так що вийшов дух з нього. І сказала вона до Іллі: ‘Що мені робити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене для того, щоб нагадати мої гріхи та навести смерть на мого сина!’” ПЦ 87.4

І сказав він до неї: “Дай мені сина свого!” І він узяв його з її лона, і поніс його у світлицю, де мешкав, і поклав його на своєму ліжку... І простягся він тричі над дитиною, і кликав до Господа... І почув Господь голос Іллі, і повернулося життя хлопчика до нього, і він ожив. ПЦ 87.5

І взяв Ілля дитину, і зніс її зі світлиці вниз, і віддав хлопця матері його, кажучи: “Дивися, — твій син живий!” І сказала та жінка до Іллі: “Тепер-тo я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх — правда!” ПЦ 87.6

Вдова із Сарепти поділилася шматком хліба з Іллею, і в нагороду за це було збережене життя її та її сина. Бог обіцяє велике благословення всім, хто, перебуваючи у випробуваннях та нужді сам, виявляє співчуття, допомагаючи більш нужденним. Бог не змінився. Він і сьогодні володіє тією ж силою, що й за днів Іллі. Обітниця: “Хто приймає пророка в ім'я пророка, дістане нагороду пророка”,¹ — і сьогодні така ж вірна, як і тоді, коли була виголошена нашим Спасителем. ПЦ 87.7

“Не забувайте гостинності, бо деякі через неї, не відаючи, гостинно прийняли Ангелів”.² Ці слова і з бігом часу не втратили своєї сили та значення. Наш Небесний Отець завжди посилає Своїм дітям сприятливі можливості, які є прихованими благословеннями, і хто їх використовує, отримує велику радість. ПЦ 88.1

“Якщо будеш давати голодному хліб свій, і пригнічену душу наситиш, — тоді засяє у темряві світло твоє, і твоя темрява стане як полудень; і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, зробить міцними кості твої. Ти станеш, немов той зрошений сад, і мов джерело, води якого не висихають”.³ ПЦ 88.2

І нині Христос звертається до Своїх вірних слуг: “Хто вас приймає, той приймає Мене; хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене”.⁴ Жодний прояв доброти в Його ім'я не залишиться непоміченим і невинагородженим. Христос бажає, щоб така ж чуйність була виявлена і до найслабших та найскромніших членів Божої сім'ї. “Якщо хто напоїть, — продовжує Він, — одного з малих цих” — тих, хто у своїй вірі та пізнанні Христа подібний до малої дитини, — “хоча б чашкою холодної води в ім'я учня, запевняю вас, — той не втратить нагороди своєї”. ПЦ 88.3

Протягом усіх довгих років посухи й голоду Ілля ревно молився, щоб Ізраїль навернувся від ідолопоклонства до Бога. Пророк терпляче чекав, у той час як над ураженою землею тяжіла Господня рука. Він бачив страждання і зростаючу нужду; його серце розривалося від горя, і він палко прагнув здобути силу, аби якнайшвидше провести реформи. Але Бог Сам особисто здійснював Свій план; все, що міг робити Його слуга, — це з вірою молитися і чекати слушної пори для рішучих дій. ПЦ 88.4

Відступництво, яке панувало за днів Ахава, було плодом багаторічного беззаконня. Крок за кроком, рік за роком Ізраїль усе більше відхилявся від правильного шляху. Покоління за поколінням відмовлялися випростати свої стежки, доки нарешті, більша частина народу не опинилася під владою сил темряви. ПЦ 88.5

Майже сто років минуло від часу царювання Давида, коли Ізраїль, збираючись разом, радісно виславляв Всевишнього, визнаючи свою повну залежність від Нього — Подателя щоденних благ. Прислухайтеся до слів похвального гімну, який вони співали: ПЦ 89.1

“Дивовижний у правосудді, почуй нас,
Боже, Спасителю наш...
Ти звеселяєш країну — на сході й заході.
Ти відвідуєш землю і зрошуєш її,
Ти щедро збагачуєш її, — повний води Божий потік.
Ти готуєш для них хліб, бо Ти так упорядкував її!
Ти напоюєш ріллю її, вирівнюєш груддя її,
розм'якшуєш її каплями дощу.
Ти благословляєш рослинність її!
Ти Своїм добром рік коронуєш, і стежки Твої туком течуть!
Пасовиська пустині рясніють травою,
і радістю вкриваються узгір'я!
Луки зодягнулися отарами,
а долини покрилися збіжжям, —
Усе торжествує, усе співає!”.⁵ ПЦ 89.2

У той час Ізраїль визнавав, що Бог “угрунтував землю на основах її”. Виявляючи свою віру, народ співав: ПЦ 89.3

“Безоднею вкрив Ти її, немов одежею.
Стали води над горами, —
від погрози Твоєї вони втекли,
від гуркоту грому Твого побігли вони.
Піднімаються на гори та сходять у долини,
до рівня, який Ти визначив їм.
Визначив їм кордон і не перейдуть його,
не повернуться назад, щоб землю покрити”.⁶ ПЦ 89.4

Лише завдяки могутності Безмежного елементи природи земля, море і повітря — не переходять своїх меж. Усе це Він використовує для щастя Своїх створених Ним істот. “Господь відчинить для тебе свою благодатну скарбницю — небо, щоб посилати в пору свою дощ тобі... щоб благословляти всяке діло твоїх рук”.⁷ ПЦ 89.5

“Із джерел посилаєш у долини потоки:
між горами течуть води,
напувають вони всю польову звірину,
ними дикі осли задовольняють спрагу свою.
Птаство небесне виводиться над ними,
голос його лунає між гіллям...
Ти зрощуєш траву для худоби,
Й рослини для праці людині,
Щоб хліб добувати з землі,
І вино, що серце людині звеселяє,
Оливу, від якої обличчя світліє,
І хліб, що серце людини зміцнює.
Які ж то численні діла Твої, Господи!
Як мудро Ти все створив;
Твого творива повна земля!
Ось море велике й широке,
там плазуни, й числа їм немає,
Звірина мала та велика!..
Вони всі чекають Тебе, —
Щоб Ти свого часу поживу їм дав.
Даєш їм — збирають вони,
руку свою розкриваєш, — добром насичаються”.⁸ ПЦ 90.1

Ізраїль мав багато причин для радості. Земля, куди запровадив його Господь, текла молоком і медом. Під час мандрівки пустелею Бог запевняв ізраїльтян, що введе їх до краю, де вони ніколи не страждатимуть від браку дощу. ПЦ 90.2

“Бо земля, куди йдеш, щоб заволодіти нею, — сказав Господь, — вона не така, як єгипетський край, звідкіля ви вийшли, де ти сіяв насіння своє й поливав руками, як огородину для споживання. Земля, якою маєте заволодіти — це край гір та долин, що небесним дощем напоюється. Це край, про який дбає Господь, Бог твій; на ньому завжди очі Господа, Бога твого, від початку і аж до кінця року”. ПЦ 90.3

Обітниця про рясні дощі була дана їм на умові послуху. “Якщо ви справді, — продовжував Господь, — будете слухняними Моїм Заповідям, які Я сьогодні вам заповідаю: любити мете Господа, Бога вашого, і служитимете Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я даватиму дощ вашій землі своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти свій хліб, і своє вино, й олію свою. І дам траву на твоїм полі для твоєї худоби; і будеш їсти й наситишся. ПЦ 90.4

Стережіться, — все ж попереджав Господь Свій народ, — щоб не підвело вас ваше серце, щоб ви не відступили, не служили іншим богам і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне Він небеса, щоб не було дощу; тоді земля не дасть свого врожаю, і ви швидко загинете на тій плодючій землі, яку Господь дає вам”.⁹ ПЦ 91.1

“Якщо ти не слухатимеш голосу Господа, Бога свого, додержуючись виконання всіх Його Заповідей, та постанов... то стане небо над твоєю головою міддю, а земля, що під тобою — залізом. Замість дощу сипатиме Господь тобі на землю куряву і пісок... аж поки не загинеш”.¹⁰ ПЦ 91.2

Такі мудрі поради Єгова дав стародавньому Ізраїлеві. “Отож покладіть ці слова Мої у свої серця та душі, — звелів Він Своєму вибраному народові, — і прив'яжіть їх як ознаку собі на руку, і нехай вони будуть пов'язкою між вашими очима. І навчайте цих слів дітей ваших, повторюючи їх, коли сидітимеш у хаті своїй, і коли йтимеш дорогою, коли лежатимеш і вставатимеш”.¹¹ Ці повеління були простими і зрозумілими, але минали століття і покоління, що приходили на зміну існуючим, забували про умови свого духовного добробуту, а тому згубний вплив відступництва загрожував зруйнувати будь-яку межу Божественної милості. ПЦ 91.3

Саме це стало причиною того, що найсуворіші Божі суди спіткали Його народ. Пророцтво Іллі виконувалося най жахливішим чином. Протягом трьох років у всіх містах і країнах розшукували вісника лиха. На вимогу Ахава чимало правителів присяглися своєю честю, що не було в їхніх володіннях невідомого пророка. Однак пошуки тривали, оскільки Єзавель і Ваалові пророки ненавиділи Іллю лютою ненавистю; вони не шкодували сил, щоб знайти його. І все ж дощу не було. ПЦ 91.4

Нарешті “після багатьох днів” Господь звелів Іллі: “Іди, покажися Ахавові, а Я пошлю дощ на землю”. ПЦ 91.5

Підкоряючись повелінню, “Ілля пішов показатися Ахавові”. Якраз у той час, коли пророк був у дорозі до Самарії, Ахав звелів Овдію, своєму домоправителеві, старанно шукати джерела води і навіть струмки, сподіваючись знайти пасовища для виснаженої худоби. Наслідки тривалої посухи гостро відчувались навіть при царському дворі. Цар, занепокоєний загрозою втрати свого майна, вирішив у супроводі слуги особисто шукати придатні для пасовища місця. “І поділили вони між собою Край, що мали обійти. Ахав один пішов однією дорогою, а Овдій пішов іншою. ПЦ 92.1

І коли Овдій був у дорозі, вийшов йому назустріч Ілля. Впізнав він його, припав обличчям до землі і сказав: ‘Чи й справді це ти, пане мій Іллє?’” ПЦ 92.2

У час відступництва Ізраїлю Овдій залишався вірним Богові. Його пан, цар Ахав, не зміг примусити його відступити від живого Бога. Тепер він отримав почесне доручення від Іллі: “Іди й скажи панові своєму: Ось тут Ілля!” ПЦ 92.3

Овдій дуже налякався і вигукнув: “Чим я прогрішив, що ти віддаєш свого раба в руки Ахава, хіба щоб він убив мене?” Йти до Ахава з такою вісткою означало вірну смерть. “Як живий Господь, Бог твій, немає ні народу, ні царства, — пояснив він пророкові, — куди не посилав би пан мій шукати тебе. А коли йому говорили: немає його тут, то він брав клятву з того царства й народу, що тебе не знайдено. А тепер ти кажеш: іди, скажи своєму панові: ось тут Ілля! Коли ж я піду від тебе, Дух Госпоній занесе тебе хто зна куди. Коли ж я сповіщу Ахавові, а він тебе не знайде, то вб'є мене”. ПЦ 92.4

Овдій щиро благав пророка не посилати його з таким дорученням. “Раб твій, — запевняв Овдій, — ще змолоду боїться Господа. Чи ж не було переказано панові моєму, що зробив я, коли Єзавель убивала Господніх пророків, як я сховав сто Господніх пророків, по півсотні чоловік в печері, і постачав їм хліб та воду? А тепер ти кажеш: Іди, скажи своєму панові: ‘Ось тут Ілля! Та він мене вб'є!’” ПЦ 92.5

Ілля урочисто присягнув Овдію, що не даремно посилає його. “Як живий Господь Саваот, в Якого я стою на службі, — сказав він, — ще сьогодні я покажуся йому!” Отримавши таке запевнення, “пішов Овдій назустріч Ахавові”. ПЦ 92.6

З подивом і страхом вислухав цар повідомлення від того, кого боявся, ненавидів і невтомно розшукував. Він добре розумів, що Ілля не наражатиметься на небезпеку лише задля зустрічі з ним. А якщо раптом пророк збирається передректи ще одне лихо для Ізраїлю? Царя охопив жах. Він пам'ятав паралізовану руку Єровоама. Ахав не зміг не підкоритися наказові і не наважився підняти руку на Божого вісника. В супроводі воїнів охоронців монарх з трепетом вирушив назустріч пророкові. ПЦ 93.1

Цар і пророк стояли лицем до лиця. Хоч Ахав був сповнений лютої ненависті, однак у присутності Іллі він, здавалося, втратив мужність і силу. Вже в перших словах, котрі, затинаючись, вимовив Ахав: “Чи це ти той, що непокоїш Ізраїля”, він сам, того не усвідомлюючи, виказав свої справжні почуття. Ахав знав, що це за Божим вироком небеса стали як мідь, однак вину за тяжкі суди, що спіткали, край намагався перекласти на пророка. ПЦ 93.2

Для грішника цілком природно звинувачувати Божих вісників у нещастях, які, насправді, є наслідком ухилення людей зі шляху праведності. Ті, котрі віддаються на волю сатани, нездатні дивитися на речі так, як дивиться Бог. Коли їм пропонують дзеркало істини, вони обурюються від однієї лише думки, що їх можуть викрити. Засліплені гріхом, вони відмовляються каятися і вважають, що Божі слуги просто повстали проти них і тому гідні найсуворішого осудження. ПЦ 93.3

Ілля стояв перед Ахавом, усвідомлюючи власну невинність, тому не робив жодних спроб виправдати себе або улестити царя. Не намагався він також відвернути гнів царя доброю звісткою про те, що посуха незабаром припиниться. Він не мав за що вибачатися. Сповнений обурення, ревнуючи за честь Бога, він заперечив звинувачення Ахава, безстрашно заявивши цареві, що саме за його (царя) гріхи та гріхи його батьків Ізраїль спіткало це страшне лихо. “Не я тривожу Ізраїля, — сміливо захищався Ілля, — а ти і твоя родина через недотримання вами Господніх Заповідей; та й ти також пішов за Ваалом”. ПЦ 93.4

Сьогодні не менш необхідний голос суворого докору, адже тяжкі гріхи Розділ или людей з Богом. Невір'я стало дуже модним. “Не хочемо, щоб Він був над нами царем”,¹² — заявляють тисячі людей. У більшості випадків виголошувані улесливі проповіді не справляють необхідного враження; це означає, що сурма не видає належного звуку. Серця людей не пронизуються ясними, гострими істинами Божого Слова. ПЦ 93.5

Існує чимало уявних християн, котрі, якби були відвертими, то сказали б: навіщо говорити так прямо? Вони також могли б запитати, для чого Йоану Хрестителю було потрібно казати фарисеям: “Роде зміїний, — хто навчив вас тікати від майбутнього гніву!”.¹³ Для чого йому було потрібно викликати гнів Іродіади, докоряючи Іродові за беззаконне співжиття з дружиною брата? Предтеча Христа за свою відвертість поплатився життям. Хіба він не міг уникнути того, що викликало незадоволення людей, які жили в гріхах? ПЦ 94.1

Так міркують мужі, які мали б бути вірними хоронителями Божого Закону, але в яких на зміну вірності приходить пристосовництво, а тому гріх залишається без осуду. Коли ж знову в Церкві залунає голос праведного докору? ПЦ 94.2

“Ти той чоловік!”¹⁴. Ці ясні, зрозумілі слова, сказані Натаном Давидові, сьогодні нечасто лунають із кафедри, не зустрічаються в пресі. Якби вони не стали таким рідкісним явищем, то ми частіше могли б бачити прояв Божої сили серед людей. Нехай вісники Господні не скаржаться на безплідність своїх зусиль; так буде продовжуватись, доки вони не розкаються в любові до похвали та не перестануть догоджати людям, що призводить до замовчування правди. ПЦ 94.3

Служителі, котрі бажають говорити лише приємне, котрі звіщають: “Мир, мир”, у той час, як Бог нічого не говорив про мир, повинні впокорити свої серця перед Богом, прохаючи прощення за свою нещирість та брак моральної сили й мужності. Вони роблять приємною доручену їм вістку не через любов до своїх ближніх, а внаслідок потурання власним бажанням і любові до легкого спокійного життя. Справжня любов шукає передусім за все слави для Бога і спасіння для людей. Хто має таку любов, той не приховуватиме правди, аби таким чином уникнути неприємних наслідків відвертої розмови. Коли душам загрожує небезпека, Божі слуги повинні дбати не про себе, а говорити доручену їм вістку, не виправдовуючи і не пом'якшуючи гріха. ПЦ 94.4

Нехай кожний служитель усвідомить святість свого покликання і праці, виявляючи сміливість Іллі! На служителях — Божих вісниках — лежить серйозна відповідальність. Вони повинні “докоряти, забороняти, переконувати з терпеливістю”.¹⁵ ПЦ 95.1

Як Христові представники, вони мають бути “доморядниками небесних таємниць”, заохочуючи слухняних і застерігаючи непокірних. Світські звичаї не повинні мати для них жодного значення. Вони не мають права збочувати зі шляху, яким звелів іти Ісус, але з вірою прямувати вперед, пам'ятаючи, що їх оточує безліч свідків. Вони повинні виголошувати не свої слова, а вістку, доручену Тим, Хто могутніший від усіх земних володарів. ПЦ 95.2

“Так говорить Господь!” — ось що вони повинні звіщати. Бог закликає особистостей, подібних до Іллі, Натана та Йоана Хрестителя, — мужів, які, незважаючи на наслідки, вірно передаватимуть Його вістку; людей, котрі сміливо говоритимуть правду, навіть якщо їм доведеться пожертвувати всім, чим володіють. ПЦ 95.3

Бог не може розраховувати на тих, котрі в час небезпеки, коли необхідно виявити силу, мужність і здатність повести людей за собою, бояться зайняти рішучу позицію. Він закликає мужів, які відважно боротимуться з неправдою, змагаючись “з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби”.¹⁶ До них свого часу Він звернеться зі словами: “Гаразд, слуго добрий і вірний!... увійди в радість пана свого”.¹⁷ ПЦ 95.4