Пророки і царі

Розділ 58. Покликання Ісаї

Упродовж усіх довгих віків “горя й мороку, темряви й утиску”¹, якими позначилася історія людства з часу втрати нашими прабатьками Едемської оселі і до приходу Сина Божого — Спасителя світу; грішне людство пов'язувало свою надію із пришестям Визволителя, Який звільнить людей від рабства гріха і смерті. ПЦ 453.1

Першим проблиском такої надії для Адама та Єви стали слова вироку, проголошеного над змієм в Едемі. Тоді в їхній присутності Господь сказав сатані: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.² ПЦ 453.2

Коли грішна пара слухала ці слова, їхні серця сповнилися надією, тому що в пророцтві про знищення влади сатани вони вбачали обітницю визволення від загибелі, спричиненої порушенням Закону. Хоча наші прабатьки й повинні були страждати від влади свого супротивника, оскільки піддалися його спокушенню і порушили ясне повеління Єгови, однак їм не слід було впадати в розпач. Божий Син виявив готовність спокутувати їхнє беззаконня власною кров'ю. Їм мав бути дарований час випробування, коли через віру в спасительну силу Христа вони зможуть знову стати Божими дітьми. ПЦ 453.3

Сатана звів людину зі шляху послуху, і таким чином став “богом цього віку”.³ Влада, яка колись належала Адамові, перейшла до узурпатора. Але Божий Син добровільно погодився прийти на цю Землю, щоби понести покарання за гріх і цим не тільки викупити людину, а й повернути втрачену владу. Саме про це пророкував Михей: “А ти, башто Черідна, пагорбе дочки Сіону! До тебе вона прийде, знов повернеться влада перша”.⁴ Апостол Павло називає це “викупом здобутого”.⁵ Псалмист також мав на думці остаточне повернення людині її відвічного спадку, коли сповістив: “Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній”.⁶ ПЦ 453.4

Надія на викуплення через прийдешнього Сина Божого, Спасителя й Царя, ніколи не згасала в людських серцях. Уже на світанку історії людства були мужі, віра яких підносилася над тінями теперішнього і сягала реалій майбутнього. Через Адама, Сифа, Еноха, Метушалаха, Ноя, Сима, Авраама, Ісака, Якова та інших достойних мужів Господь передавав дорогоцінні одкровення Своєї волі. Таким чином, синам Ізраїлю — вибраному народові, з якого мав вийти обітований Месія, Бог дав пізнання вимог Свого Закону та спасіння через викупну жертву Свого улюбленого Сина. ПЦ 454.1

Надія Ізраїлю знайшла своє втілення в обітниці, даній Авраамові під час його покликання; вона неодноразово була повторена його нащадкам: “І благословляться в тобі всі племена землі”.⁷ Коли Авраамові був відкритий Божий задум щодо викуплення людства, Сонце Праведності осяяло його серце, і навколишня темрява розсіялася. Коли ж, нарешті, прийшов час, і Спаситель особисто ходив по землі, навчаючи людських синів, Він свідчив юдеям про світлу надію патріарха на спасіння через грядущого Викупителя. “Авраам, отець ваш, був радий побачити день Мій, — говорив Христос, — і він побачив і зрадів”.⁸ Цю блаженну надію провістив і помираючий патріарх Яків у благословенні Юди: ПЦ 454.2

“О Юдо, — твої брати будуть тебе уславляти! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого схиляться тобі до ніг... Не відійметься берло від Юди, ані жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде Примиритель; Йому коритимуться народи”.⁹ ПЦ 454.3

І знову на кордоні Обітованого Краю про прихід Викупителя світу пророкував Валаам: “Я бачу Його, але не тепер, дивлюся на Нього, та Він не близький! Сходить зоря від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, — поламає він боки Моава та розгромить всіх синів Сифа!”.¹⁰ ПЦ 454.4

Через Мойсея Ізраїлеві був відкритий Божий намір послати Свого Сина для викуплення грішного людства. Незадовго до своєї смерті Мойсей проголосив: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить Господь, Бог твій, — Його будете слухати”. Господь через Мойсея цілком зрозуміло повчав Ізраїля щодо пришестя в майбутньому Месії. “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, такого, як ти, — говорив Господь Своєму слузі, — і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу”.¹¹ ПЦ 455.1

За часів патріархів жертвоприношення, пов'язані з Божественним служінням, постійно нагадували про прихід Спасителя; про це саме впродовж усієї історії Ізраїлю нагадувало і служіння у Святині. Через служіння в Скинії, а згодом у храмі, який замінив її, народ щодня мав можливість за допомогою символів і прообразів засвоювати великі істини щодо приходу Христа як Викупителя, Священика й Царя. Раз на рік ізраїльтяни подумки зверталися до заключних подій великої боротьби між Христом і сатаною, — до дня остаточного очищення Всесвіту від гріха та грішників. Жертви й приношення обрядового закону Мойсея завжди вказували на досконаліше служіння — небесне. Земна Святиня, у якій приносилися дари і жертви, була “образом для часу теперішнього”; два священних відділення Святині були також “образами небесного”, бо Христос, наш великий Певосвященик, сьогодні є “Священнослужителем Святині й правдивої Скинії, яку збудував Господь, а не людина”.¹² ПЦ 455.2

Відколи Господь оголосив змієві в Едемі: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її”,² сатана зрозумів, що ніколи не матиме абсолютної влади над мешканцями цього світу. Коли Адам і його сини почали приносити визначені Богом обрядові жертви, які вказували на прийдешнього Викупителя, сатана побачив у цьому запоруку об'єднання землі й Неба. Упродовж усіх наступних віків він працював над тим, аби розірвати це єднання. Він невтомно намагався представити Бога й обряди, які вказують на Спасителя, у фальшивому світлі; і йому вдалося отримати перемогу над більшістю людства. ПЦ 455.3

У той час як Бог бажав навчити людей, що Його любов посилає їм Дар, Який примиряє їх із Ним, архіворог людства намагався переконати мешканців Землі, що Бог знаходить задоволення в їхньому знищенні. Таким чином, жертвоприношення й обряди, призначені Небом для відкриття Божественної любові, були спотворені; в результаті виявилось, що грішники, приносячи дари і роблячи добрі вчинки, даремно намагалися умилостивити гнів ображеного Бога. Разом з тим, сатана за допомогою різних вивертів намагався пробуджувати і зміцнювати в людях лихі пристрасті, аби, ведучи гріховний спосіб життя, вони все далі відходили від Бога, перетворюючись на безнадійних невільників гріха. ПЦ 455.4

Коли через єврейських пророків було дане писане Боже Слово, сатана ретельно дослідив тексти щодо Месії. Він уважно вивчав слова, які розкривали зміст діяльності Христа серед людей як страждаючої Жертви і водночас переможного Царя. Із пергаментних сувоїв Старого Завіту він довідався: Той, Котрий має прийти, буде “як ягня, яке ведуть на заколення” і “образ Його мав бути так змінений, ніби Він не був людиною, вигляд Його не мав нічого людського собі”.¹³ Обіцяний Спаситель людства мав бути “зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнач недуги... ніби Бог Його вдарив поразами й мучив”. Однак Він мав виявити свою могутню силу, щоб “судити вбогих народу”. Він “спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче”.¹⁴ Ці пророцтва викликали в сатани страх і тремтіння, однак він не відмовився від свого задуму зруйнувати, якщо можливо, плани милосердного Єгови щодо викуплення загиблого людства. Він вирішив зробити все можливе, щоб засліпити людей, аби вони не зрозуміли справжнього значення пророцтв про Месію, і таким чином приготувати шлях для відкинення Христа під час Його пришестя. ПЦ 456.1

Упродовж віків, що передували потопові, спроби сатани підбурити світ проти Бога виявились успішними. Та навіть уроки потопу запам'яталися людям ненадовго. Уміло зваблюючи людство, сатана крок за кроком провадив їх до відкритого повстання. І знову перемога, здавалося, буде за ним, однак Божий задум щодо грішної людини залишався незмінним. Через нащадків вірного Авраама із покоління Сима пізнання милостивих намірів Єгови мало бути збережене для добра всіх майбутніх поколінь. Час від часу поставали покликані Богом вісники Істини, котрі звертали увагу людей на зміст жертовних ритуалів і, особливо, на обітницю Єгови про прихід Того, на Котрого вказувала вся система жертвоприношень. Таким чином світ мав бути захищений від усезагального боговідступництва. ПЦ 456.2

Проте здійснення Божественного задуму не обійшлося без рішучого опору. Ворог Істини і праведності робив усе можливе, щоб примусити нащадків Авраама забути про своє високе святе покликання і поклонятися фальшивим богам. На жаль, його зусилля досить часто мали успіх. Упродовж віків перед Першим приходом Христа “темрява вкривала землю і морок — народи”.¹⁵ Сатана кидав свою пекельну тінь на шлях людей, намагаючись перешкодити їм отримати пізнання про Бога та майбутній світ. Безліч мешканців Землі перебували “у тіні смертній”. Єдиною надією людства було те, що цей морок розсіється і вони зможуть побачити Бога. ПЦ 457.1

Божий Помазаник Давид пророкував, що прихід Христа буде як “світло поранку безхмарного, коли сонце сходить”¹⁶ А Осія свідчив: “Його прибуття певне, мов зірниці”.¹⁷ Спокійно й тихо вранішнє світло зливається на землю, проганяючи нічні тіні і пробуджуючи землю до життя. Так мало зійти Сонце Праведності, і “лікування в проміннях Його”.¹⁸ Чимало тих, котрі “жили у смертній тіні”, мали побачити “світло велике”.¹⁹ ПЦ 457.2

Пророк Ісая, із захопленням спостерігаючи це славне визволення, вигукнув: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на троні Давида і в його царстві, щоб його укріпити правосуддям та правдою, відтепер і аж навіки, — ревність Господа Саваота це зробить!”¹⁹ ПЦ 457.3

В останні століття історії Ізраїлю — напередодні Першого пришестя — усім стало зрозуміло, що про прихід Месії говориться і в такому пророцтві: “Того мало, що Ти слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб вернути врятованих Ізраїлю. Я зроблю тебе світлом народів, щоб спасіння Моє дійшло аж до краю землі”. “І з 'явиться слава Господня, — передрік пророк, — і все творіння разом побачить її”.²⁰ Це було саме те світло для людей, про яке пізніше так сміливо проповідував Йоан Хреститель: “Я — голос того, що кличе в пустині: Рівняйте дорогу для Господа! — як сказав пророк Ісая”²¹. ПЦ 457.4

Саме про Христа була дана пророча обітниця: “Так говорить Господь, Викупитель Ізраїлів, Святий його, до зневаженого людьми, до погордженого в народі... Я стерегтиму Тебе, і поставлю Тебе у Заповіт народові, щоб обновити землю, щоб заселити спустошену спадщину, щоб в'язням сказати: ‘Виходьте’, а тим, хто в темноті: ‘Покажіться’... Ні голоду, ні спраги не зазнають, і не вдарить їх спека, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попровадить, і до водних джерел поведе їх”.²² ПЦ 458.1

Ці й подібні до них слова зміцнювали віру щирих і мужніх юдеїв — нащадків святого родоводу, через яких збереглось пізнання про Бога. Із надзвичайною радістю вони читали, як Господь помаже Того, Котрий “благовіститиме убогим”, “лікуватиме скрушених серцем, полоненим звіщатиме свободу” і “проголосить рік Господнього благовоління”.²³ Але їхні серця сповнювалися сумом, коли вони думали про страждання, яких Йому доведеться зазнати задля виконання Божественного задуму. Із глибоким жалем читали вони слова пророчого сувою: “Хто б нашій звістці повірив і кому відкрилось рамено Господнє? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із сухої землі. Не було в ньому ні вигляду, ні краси; і ми Його бачили, але нічого принадного у Ньому не було. Він зневажений був, останній між людьми, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали; зневажений, і ми не цінували Його. Та Він недуги наші узяв на Себе, і наші болі поніс, а ми вважали, що Його покарано, що то Бог Його вдарив поразами й принизив. Він же був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш світ, Його ранами ми оздоровлені! Усі ми блукали, немов ті вівці, кожен ходив власною дорогою; на Нього Господь поклав гріхи усіх нас! Його мордували, та Він упокорився і уст Своїх не відкривав... Як вівця перед стригалем своїм мовчить, так і Він не розтуляв Своїх уст. Насильно, скорим судом Його вхопили, і хто з Його сучасників думав, що Його вирвано із землі живих і що за гріхи Його народу на смерть Його віддано. Разом із злочинцями призначили Йому гріб, та Його поховали в багатого, хоч жодної провини Він не зробив, і не було в Його устах омани”.²⁴. ПЦ 458.2

Ось що говорить Сам Єгова через Захарію про Спасителя Страждальця: “О мечу, встань проти Мого Пастиря, та проти Мужа — Мого Спільника”²⁵ Ставши Поручителем за грішника та зайнявши його місце, Христос повинен був постраждати відповідно до Божественної справедливості. Йому належало зрозуміти, що таке справедливість, та пізнати, що означає для грішників стояти перед Богом без заступника. Устами псалмиста Викупитель пророкував про Себе: “Моє серце розбила ганьба, і Я занеміг; Я чекав співчуття — та немає його, і утішителів — та не знайшов нікого! Вони жовч поклали до їжі, а в спразі Моїй оцтом Мене напоїли”.²⁶ ПЦ 459.1

Він також пророкував про те, яким буде ставлення до Нього: “Бо пси оточили Мене: обліг Мене натовп злочинців, прокололи вони Мої руки та ноги Мої. Я міг би полічити всі кості Мої; вони дивляться, зробивши з Мене видовище. Вони ділять ризи Мої між собою і кидають жереб на одяг Мій”.²⁷ ПЦ 459.2

Якими б сумними не були слова про гіркі страждання і жорстоку смерть Обітованого, однак у них міститься і велике благо. Адже про Того, Кого “зволив Господь... побити” та віддати на муки, щоб “Він став жертвою за гріх”, Єгова говорить: “Він побачить потомство, житиме довго, і рука Його здійснить успішно волю Господню. Він через муки Своєї душі бачитиме світло і насититься Своїм знанням. Справедливий, Мій Отрок, виправдає багатьох, і їхні гріхи на Собі понесе. Тому Я дам Йому уділ між великими, і з сильними ділитиме здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і до злочинців був зарахований, коли гріхи багатьох узяв на Себе і заступався за злочинців!”²⁸ ПЦ 459.3

Любов до грішників спонукала Христа заплатити ціну викуплення. “Він бачив, що немає нікого, і дивувався, що немає заступника...” Ніхто інший не міг звільнити людей з-під влади ворога, “тоді рамено Його Йому допомогло, і Його справедливість підтримала Його”.²⁹ ПЦ 459.4

“Ось Слуга Мій, Якого Я підтримую, Мій Обранець, Якого полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він сповістить народам правду”.³⁰ ПЦ 459.5

У житті Спасителя не було місця для особистих домагань. Світські почесті, притаманні людям високого становища, котрі володіють великими багатствами, талантами, не торкнулись Його. Месія не використав жодного із засобів, за допомогою яких люди завойовують авторитет і повагу. На Його цілковите самозречення вказували такі пророчі слова: “Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу Свого не дасть почути на вулицях. Він очеретини надломленої не доламає і льону, що тліє, не погасить”.³⁰ ПЦ 460.1

Поведінка Спасителя докорінно відрізнялась від поводження тодішніх учителів. У Його житті не було місця ані галасливим суперечкам, ані показному служінню; Він не учинив жодної справи з метою викликати загальне захоплення. Месія мав сховатися у Богові, в той час як Бог мав виявлятися в характері Свого Сина. Без пізнання Бога людство загинуло б назавжди. Без Божественної допомоги люди опускалися б усе нижче й нижче. Силу і життя людство повинно було прийняти від Того, Хто створив світ. Потреби людей просто неможливо було задовольнити іншим шляхом. ПЦ 460.2

Далі у пророцтві про Месію сказано: “Не втомиться Він, і не занеможе, поки не встановить на землі правди, і чекатимуть Закона Його острови”. Син Божий мав “звеличити й прославити Закон”.³⁰ Йому належало не принизити знання або вимог Закону, а навпаки — звеличити їх. Проте Він також мав звільнити Божественні Заповіді від вигаданих людиною обтяжливих вимог, через які чимало віруючих розчаровувалися у своїх спробах служити Богові. ПЦ 460.3

Ось що говорить Єгова про місію Спасителя: “Я, Господь, покликав Тебе для перемоги, міцно триматиму Тебе за руку; Я Тебе берегтиму, поставлю Тебе в Заповіт народам, Світлом язичникам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в'язнів із в'язниці, і з темниці тих, що мешкають у темряві! Я — Господь, і це їм 'я Моє! Я іншому не поступлюся славою Своєю, ані честю Своєю — ідолам. Давні пророцтва сповнились; нові Я вам звіщаю, ви почуєте їх, перш ніж вони здійсняться”.³⁰ ПЦ 460.4

Через Насіння обітниці Бог Ізраїлів мав визволити Сіон: “І вийде Паросток із пня Єссея, і Галузка виросте із Його коріння”. “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і дасиш ім'я Йому Еммануїл. Молоко і мед буде він споживати, аж поки не навчиться цуратися зла й вибирати добро”.³¹ ПЦ 460.5

“І спочине на Ньому Дух Господній, — дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Він дихатиме страхом Господнім; Він судитиме не за поглядом очей, і не за слухом вуха присуд сповіщатиме. Він судитиме убогих по справедливості, і по правді оголошуватиме присуд для бідних у країні. Гнобителя вдарить Він жезлом Своїх уст, і нечестивого погубить духом Своїх уст. Справедливість буде поясом у Нього, а правда підпереже Його крижі”. “І станеться того часу: Корінь Єссея стане знаменом народам; язичники шукатимуть Його, і буде славою житло Його”.³² ПЦ 461.1

“Ось муж, ім'я Йому Пагін... Він відбудує храм Господній і піднесеться на Своєму місці; Він правитиме на Своєму троні”.³³ ПЦ 461.2

Тоді “відкриється джерело для очищення гріха й нечистоти”.³⁴ У той час людські сини мали почути запрошення: “О, всі ви спрагнені, йдіть до води, навіть ті, в кого грошей немає, — ідіть, купуйте і споживайте! Ідіть, купуйте без грошей, без плати, вино й молоко! ПЦ 461.3

Навіщо ви витрачаєте гроші на те, що не насичує, і працю вашу на те, що не є хлібом? ПЦ 461.4

Послухайте Мене, й споживайте добро, — і душа ваша житиме в ситості!.. І Я з вами укладу заповіт вічний та незмінні милості, обіцяні Давидові”.³⁵ ПЦ 461.5

Далі Ізраїлю була дана обітниця: “Отож, Його поставив Я свідком народів, Проводирем та Владикою народів. Тож покличеш народ, якого ти не знаєш; народ, який не знає тебе; вони поспішатимуть до тебе, заради Господа, Бога твого, і заради Святого Ізраїлевого, бо Він тебе прославив”.³⁵ ПЦ 461.6

“Я наблизив Своє спасіння, — воно вже недалеко, допомога Моя не забариться; Я дам Сіонові Моє спасіння, Ізраїлеві — Свою велич”.³⁶ ПЦ 461.7

Під час Свого земного служіння Месія повинен був у словах і вчинках явити людству славу Бога Отця. Кожна справа Його життя, кожне сказане Ним слово та здійснене чудо свідчили грішному людству про безмежну любов Бога. ПЦ 461.8

“Зійди на високу гору, благовіснику Сіону! Підвищ свого голоса, благовіснику Єрусалима! Підвищ голос, не лякайся, скажи містам Юдеї: Ось Бог ваш! Ось Господь Бог іде в силі; і буде раменом Своїм панувати! Ось нагорода Його з Ним, а перед обличчям Його — заплата Його. Він отару Свою пастиме, як Пастир, ягнят носитиме на грудях, дійних лагідно водитиме”.³⁷ ПЦ 462.1

“Того дня слова Книги почують глухі, а очі сліпих прозріють від пітьми та темряви, і бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, а убогі між людьми в Святому Ізраїлевому тішитись будуть”. ПЦ 462.2

“Тоді хто блукають духом, навчаться мудрості, а хто ремствує, — розуму наберуться”.³⁸ ПЦ 462.3

Таким чином, через патріархів і пророків, а також через прообрази й символи Бог сповістив світ про прихід Визволителя від гріха. Багато пророцтв вказували на прихід “бажаного усіма народами”³⁹ Були докладно передвіщені навіть місце і час Його народження. ПЦ 462.4

Син Давида мав народитися в місті Давидовому. Із Віфлеєму, за свідченням пророка, “вийде Той, котрий буде Владикою в Ізраїлі; Його ж походження із давніх-давен, від днів споконвічних”.⁴⁰ ПЦ 462.5

“І ти, Віфлеєме, земле Юдина, нічим не менший серед інших володінь Юди, бо з тебе вийде Вождь, Котрий пастиме народ Мій Ізраїля”.⁴¹ ПЦ 462.6

Ангел Гавриїл сповістив Даниїлові час Першого пришестя та деякі найголовніші події з життя й діяльності Спасителя. “Сімдесят седмиць, — сказав ангел, — призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не настане кінець злу, не буде повною міра гріха і не буде спокутуване беззаконня, та поки не буде приведено вічну справедливість, підтверджені видіння й пророк і помазане Святеє святих”.⁴² Пророчий день дорівнює рокові.⁴³ Сімдесят седмиць, або тижнів, що дорівнюють чотириста дев'яносто дням, означають чотириста дев'яносто років. Зазначено і початок цього періоду: “Тож знай і розумій: від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць (тижнів) та шістдесят дві седмиці (тижні)”,⁴⁴ — тобто шістдесят дев'ять тижнів, або чотириста вісімдесят три роки. Указ про відбудову Єрусалима, виданий Артаксерксом Лонгіманом, набрав чинності восени 457 року до Н.Хр.45⁴⁵. Від цієї дати період у чотириста вісімдесят три роки простягається до осені 27 р. після Н.Хр. Згідно з пророцтвом, — це відрізок часу, по закінченні якого мав з'явитися Месія, Помазаник. Таким чином, 27 року н.е. Ісус під час Свого хрещення отримав помазання Святим Духом і невдовзі розпочав Своє служіння. Саме тоді було проголошено: “Збулися часи!”⁴⁶ ПЦ 462.7

Далі ангел повідомив: “Він зміцнить Заповіт з багатьма протягом однієї седмиці (тижня або семи років)”. Упродовж семи років після того, як Спаситель почав Своє місійне служіння, Євангеліє повинно було проповідуватися переважно юдеям — три з половиною роки Самим Христом, а пізніше — апостолами. “А в половині седмиці припинить жертву та жертву хлібну”.⁴⁷ Навесні 31 року н.е. істинна Жертва була принесена світом — Христос був розп'ятий на Голгофі. Тоді завіса у храмі роздерлася навпіл на знак того, що всі жертви втратили своє священне значення. Настав час, коли земні жертвоприношення мали припинитися. ПЦ 463.1

Один тиждень — сім років — закінчився 34 року після Н.Хр. Саме тоді каменуванням Стефана юдеї остаточно засвідчили про своє відкинення Євангелія, а учні, які розпорошилися по світу внаслідок переслідування, “ходили і проповідували Слово Боже”.⁴⁸ Незабаром після цього навернувся гонитель християнства Савло, котрий став Павлом — апостолом язичників. ПЦ 463.2

“Сімдесят тижнів” із пророцтва Даниїла 9:24 охоплюють відрізок часу майже в п'ять століть, — починаючи відбудовою Єрусалима юдеями після вавилонського полону і до відкинення Богом Ізраїлю як вибраного народу. ПЦ 463.3

Численні пророцтва про пришестя Спасителя спонукали юдеїв жити в постійному очікуванні. Чимало з них померли у вірі, не дочекавшись виконання обітниці. Євреї вірили, що ці обітниці виконаються в майбутньому, а тому визнавали себе чужинцями й приходьками на Землі. Від днів Еноха обітниці, повторювані патріархами і пророками, підтримували у віруючих надію на Його прихід. ПЦ 463.4

Бог не відразу відкрив точний час Першого пришестя; навіть після відкриття нього часу в пророцтві Даниїла не всі правильно зрозуміли його. ПЦ 464.1

Минали століття, і, нарешті, голос пророків замовк. Рука гнобителя тяжіла над Ізраїлем. Коли юдеї відійшли від Бога, їхня віра згасла, майже не освітлювала майбутнього і надія. Слова пророків для багатьох залишалися незрозумілими. Що ж до тих, віра яких мала б залишатися міцною, то вони були готові вигукнути: “Продовжаться дні, — і зникне усяке видіння”.⁴⁹ Проте на Небесній Раді час Приходу Христа вже був визначений, і “коли прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина... щоб викупити підзаконних, аби ми одержали усиновлення”.⁵⁰ ПЦ 464.2

Уроки для людства необхідно було викладати мовою людей. Вісник Заповіту повинен був говорити особисто Сам. Його голос мав лунати і в Його власному храмі. Він — Творець Істини — повинен був очистити її від полови людських учень, які позбавляли її сили. Принципи Божого правління і План викуплення мали бути чітко визначені. Істини Старого Завіту потрібно було повністю викласти перед людьми. ПЦ 464.3

Коли Спаситель, нарешті, з'явився у “подобі людини”⁵¹ і розпочав Своє служіння благодаті, сатана міг лише “жалити Його в п'яту”, у той час як кожний учинок Христа, сповнений покори і страждання, уражав противника в голову. ПЦ 464.4

Муки, спричинені гріхом, пронизували душу Безгрішного, але, терплячи наругу від нечестивих, Він тим самим сплачував борг за грішника, звільняючи людство від багатовікового рабства. Будь-який заподіяний Йому біль, будь-яка образа служили для викуплення людства. ПЦ 464.5

Якби сатані вдалося примусити Христа поступитися хоча б одній спокусі; якби він міг заставити Його заплямувати Свою абсолютну чистоту бодай одним учинком чи навіть думкою, князь темряви отримав би повну перемогу над Поручителем людини і підкорив би собі всю людську родину. І хоч сатана міг завдати великих страждань, однак був неспроможний опоганити. Він міг спричинити біль, але не заплямувати. Він перетворив життя Христа на суцільне поле боротьби і випробувань, однак із кожним черговим нападом його влада над людством слабшала. ПЦ 464.6

У пустелі спокушення, у Гефсиманському саду і на хресті наш Спаситель змагався із князем темряви. Його рани стали трофеями Його перемоги для добра людства. Коли Христос висів у муках на хресті, коли нечисті духи справляли перемогу, а злі люди ганьбили Його, то це був момент, коли сатана боляче вжалив Його у п'яту. Але саме цим учинком Христос остаточно розчавив змієві голову. Своєю смертю Він знищив “того, хто має владу смерті, тобто диявола”.⁵² Та трагічна подія вирішила долю великого бунтівника і назавжди утвердила План спасіння. Своєю смертю Ісус здобув перемогу над силою смерті, а воскресінням відчинив ворота могили для всіх Своїх послідовників. У цій останній великій битві можна бачити остаточне виконання пророцтва: “Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.² ПЦ 465.1

“Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не виявилося, що будемо. Знаємо тільки, що коли Він з'явиться, ми будемо подібні до Нього, бо побачимо Його Таким, яким Він є”.⁵³ Наш Викупитель відкрив шлях, аби навіть найбільш грішний, найбільш нужденний, найбільш знедолений і пригноблений міг прийти до Отця. ПЦ 465.2

“Господи, — Ти мій Бог! Я буду тебе величати, хвалитиму ім'я Твоє, бо Ти вчинив дивовижне, виконав давні задуми і досконалу правду!”.⁵⁴ ПЦ 465.3