Пророки і царі

Розділ 45. Повернення з вигнання

Поява армії Кира під мурами Вавилона була для євреїв знаком, що наближається їхнє визволення з полону. Більш, ніж за століття до народження Кира Бог назвав його по імені і спонукав пророка відзначити роль, яку він має відіграти, а саме: зненацька захопити Вавилон і приготувати шлях для визволення Його народу. Через Ісаю було сповіщено: “Так говорить Господь до Свого помазаника Кира: Я міцно тримаю тебе за правицю, щоб перед обличчям твоїм повалити народи... щоб відчинити двері перед тобою і щоб брами більш не зачинялись. Я перед тобою піду, вирівнюючи гори, двері мідяні зламаю і порозбиваю залізні засуви. І дам тобі скриті скарби та заховані багатства, щоб ти пізнав, що Я — Господь, Який кличе тебе на ім'я, Бог Ізраїлів”.¹ ПЦ 365.1

Несподіване вторгнення армії перського завойовника до столиці Вавилону руслом ріки, води якої були відведені, а також через внутрішні ворота, які з причини недбалості й упевненості в безпеці були відчинені і не охоронялися, було для євреїв переконливим доказом буквального виконання пророцтва Ісаї про раптову поразку їхніх загарбників. Це мало стати для них також безпомилковою ознакою, що Бог керує усіма справами народів задля їхнього ж добра. Адже із пророцтвом про захоплення Вавилона нерозривно пов'язані такі слова: “Кир... — Мій пастир, і всю Мою волю він виконає та скаже Єрусалимові: ‘Збудований будеш!’ а храмові: ‘Будеш закладений!’” “‘Я підняв його для перемоги, і рівняю йому всі дороги. Він місто Моє побудує і відпустить полонених Моїх, але не за викуп і не за дари’, — говорить Господь Саваот”.² ПЦ 365.2

Однак це були не єдині пророцтва, які вселяли в серця вигнанців надію на скоре визволення. Вони мали писання Єремії, які чітко визначали час виходу Ізраїлю з Вавилону. “Як сповниться сімдесят років, — передрік Господь через Свого вісника, — покараю Я вавилонського царя і той народ, — говорить Господь, — за їхню несправедливість, а також Халдейський край й оберну його на вічну пустиню”.³ У відповідь на палку молитву Бог явить Свою милість залишкові Юди. “Я покажусь вам, — говорить Господь, — верну вас до того місця, звідки Я вас вигнав”.⁴ ПЦ 366.1

Не раз Даниїл та його товариші роздумували над цими й подібними пророцтвами про Божі наміри щодо Його народу. І тепер, коли всі події свідчили, що могутня Божа рука керує долею народів, Даниїл звернув особливу увагу на обітниці для Ізраїлю. Віра в пророче слово допомогла йому збагнути передречення письменників Святого Письма. “Як виповняться сімдесят років, призначених для Вавилону, — проголосив Господь, — Я до вас завітаю, і здійсню Своє добре слово про вас, щоб повернути вас на це місце. Бо лише Я знаю Мої задуми щодо вас, — говорить Господь, — задуми щастя, а не лиха, щоб забезпечити вам надійне майбуття. І ви покличете до Мене, прийдете, щоб помолитися Мені, а Я вислухаю вас. І будете шукати Мене, і знайдете, якщо шукатимете Мене всім своїм серцем”.⁴ ПЦ 366.2

Незадовго до падіння Вавилону, коли Даниїл розмірковував над відомими вже пророцтвами і молився про Боже відкриття щодо строків, йому було дано кілька видінь про піднесення й падіння царств. До першого видіння, записаного в сьомому Розділ і книги Даниїла, було дане й тлумачення, однак пророк зрозумів не все. “Мене... дуже тривожили думки мої, — писав він про свої тогочасні переживання, і вигляд мого обличчя змінився, але це слово я зберіг у своєму серці”.⁵ ПЦ 366.3

Друге видіння пролило ще більше світло на події майбутнього, а наприкінці видіння Даниїл почув, “як один святий говорив, а інший святий сказав тому, котрий говорив: ‘Доки триватиме це видіння’ А той відповів: ‘Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня’”.⁶ Це збентежило пророка. Він вельми хотів зрозуміти значення видіння. Даниїл не міг збагнути, який існує зв'язок між передреченими Єремією сімдесятьма роками полону та періодом у дві тисячі триста років. За словами небесного Посланця, цей період мав би закінчитися перед очищенням Божої Святині. Ангел Гавриїл частково пояснив йому видіння, однак коли пророк почув слова: “Видіння... належить до далеких часів”, він втратив свідомість. “Я, Даниїл, був виснажений, — зазначає він, — і занедужав на кілька днів. Потім я встав, і займався царськими справами. Я був здивований видінням, і не розумів його”.⁶ ПЦ 366.4

Обтяжений, як і раніше, турботами про Ізраїль, Даниїл знову почав досліджувати пророцтва Єремії. Вони були настільки ясними, що пророк збагнув “число років, яке, за Господнім словом до пророка Єремії, мало пройти над руїнами Єрусалима: сімдесят років”.⁷ ПЦ 367.1

Даниїл вірив у непорушність пророчого слова, тому просив Господа про швидке виконання цих обітниць. Він благав, щоб Боже ім'я було звеличене. У своїй молитві він цілковито ототожнював себе з тими, хто відступив від Божественних намірів, сповідаючись у їхніх гріхах, як у власних. ПЦ 367.2

“Звернув я своє обличчя до Господа Бога, — говорить пророк, — й приготувався до молитви та благання у пості, веретищі й попелі. І молився я Господеві, Богові своєму, і сповідався”.⁷ ПЦ 367.3

Хоч Даниїл багато років служив Богові і Небо визнало його за “любого мужа”, однак він став перед Богом як грішник, благаючи про помилування улюбленого народу. Якою ж красномовною була його молитва у своїй простоті й щирості! Послухайте його благання: “О, мій Господи, Боже великий і грізний, Який зберігаєш Заповіт та милість для тих, котрі люблять Тебе та виконують Твої Заповіді! Ми згрішили, чинили беззаконня, були несправедливі, бунтувалися, і відверталися від Твоїх Заповідей та постанов Твоїх. І не слухали ми Твоїх рабів пророків, які говорили Твоїм Іменем до наших царів, до наших начальників, до наших батьків і до всього народу Землі. ПЦ 367.4

Тобі, Господи, справедливість, а нам сором на обличчя, як воно й є нині: юдейським мужам, мешканцям Єрусалима й усім ізраїльтянам, близьким та далеким, по всіх країнах, куди Ти їх вигнав за їхню невірність, якою вони завинили перед Тобою... ПЦ 368.1

У Господа, нашого Бога, — милосердя та прощення, бо ми збунтувалися проти Нього... Господи, за Твоїм великим милосердям нехай відвернеться гнів Твій та Твоє обурення від Твого міста Єрусалима, й від Твоєї святої гори, бо через наші гріхи та провини наших батьків Єрусалим та народ Твій терпить наругу від усіх, які навкруг нас. ПЦ 368.2

І нині прислухайся, Боже наш, до молитви Твого раба та до його благань і нехай засвітиться Твоє обличчя над Твоєю спустошеною Святинею, заради Тебе Самого, Господи! Нахили, Боже мій, вухо Своє і послухай, відкрий Свої очі й побач наші руїни та те місто, де кликалося ім'я Твоє, бо ми складаємо свої благання перед Твоїм лицем, покладаючись не на нашу справедливість, а на Твоє велике милосердя. ПЦ 368.3

Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, прислухайся і вчини! Не забарися ради Тебе Самого, мій Боже, бо ім'я Твоє кличеться над Твоїм містом і над Твоїм народом!”.⁷ ПЦ 368.4

Небо низько схилилося, щоб вислухати горливе моління пророка. Він ще не встиг закінчити свого благання про прощення й повернення народу, як знову з'явився могутній Гавриїл і нагадав йому про видіння, отримане Даниїлом перед падінням Вавилону і смертю Валтасара. Ангел докладно описав період у сімдесят тижнів, який мав початися від часу “виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й відбудувати Єрусалим”.⁷ ПЦ 368.5

Цю молитву Даниїл виголосив “першого року Дарія”⁷ мідійського монарха; його воєначальник Кир позбавив вавилонського царя скіпетра світового панування. Правління Дарія було угодне Богові. До нього ж був посланий ангел Гавриїл, щоб “зміцнити й посилити його”.⁸ Через неповних два роки після падіння Вавилону Дарій помер і на престол сів Кир. Початок його царювання ознаменував закінчення сімдесяти років, що минули з того часу, як перша група євреїв була відведена Навуходоносором зі своєї батьківщини — Юдеї до Вавилону. ПЦ 368.6

Визволення Даниїла з лев'ячої ями було використане Богом, щоб справити враження на Кира Великого. Визначні достоїнства Божого мужа як далекоглядного державного діяча спонукали перського правителя ставитися до нього та його думки з особливою повагою. Саме тепер, коли за Словом Бога мала початися відбудова храму в Єрусалимі, Він спонукав Кира, Свого слугу, звернути увагу на добре відомі пророцтва про самого Кира і таким чином дарувати свободу єврейському народові. ПЦ 369.1

Коли цар почув слова, проголошені більше як за сто років до його народження, а також про спосіб захоплення Вавилона; коли він прочитав вістку, адресовану йому Владикою Всесвіту: “Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене; щоб знали від сходу сонця і до заходу, що крім Мене немає іншого”; коли побачив постанову вічного Бога: “Ради раба Мого Якова й ради вибранця Мого Ізраїля, назвав тебе Я на ім'я, дав тобі шляхетну назву, дарма, що ти не знаєш Мене”; коли досліджував богонатхненні слова: “Я його підняв для перемоги, і зрівняю йому всі дороги. Він місто Моє відбудує і відпустить вигнанців Моїх не за викуп і не за дари”,⁹ — його серце було глибоко зворушене і він вирішив виконати Божественну місію. Він справді відпустить полонених юдеїв і допоможе їм відбудувати храм Єгови. ПЦ 369.2

В указі, “оголошеному по всьому царству”, Кир повідомив про своє бажання подбати про повернення євреїв та відбудову їхнього храму. “Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, — із вдячністю визнав цар у своєму зверненні до всього народу, — і Він звелів мені збудувати Йому храм в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто з вас із усього Його народу, — нехай буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалима... І нехай будує дім Господа, Бога Ізраїлевого — того Бога, що в Єрусалимі. Усі ж, що позосталися по всіх краях, де б вони не жили, нехай допоможуть їм сріблом, золотом, маєтком, худобою і добровільною жертвою”.¹⁰ ПЦ 369.3

“Нехай буде відбудований дім, — було його наступне повеління щодо храму, — де б приносились жертви... Вишина його — шістдесят ліктів, ширина його — шістдесят ліктів. Три ряди з великого каменю, а один ряд з дерева; кошти ж нехай видають із царського дому. Та й посуд Божого дому, золотий і срібний, який Навуходоносор забрав із храму, що в Єрусалимі, і переніс у Вавилон, нехай повернуть назад, і нехай він буде віднесений у храм, що в Єрусалимі”.¹¹ ПЦ 369.4

Вістка про цей декрет досягла найвіддаленіших провінцій царства; усюди вона викликала велику радість у розпорошених дітей Ізраїлю. Чимало з них, подібно до Даниїла, досліджували пророцтва та благали Бога виконати Свою обітницю і заступитися за Сіон. Тепер вони отримали відповідь на свої молитви і в сердечній радості об'єдналися у співі: “Як Господь повернув сіонських бранців, то були ми немовби у сні... Наші уста тоді були повні веселощів, а язик наш — співу! Казали тоді між народами: ‘Велике вчинив Господь із ними!’ Велике вчинив Господь із нами, — були радісні ми”.¹² ПЦ 370.1

“І піднялись голови родин Юди та Веніямина, священики, левити, всі ті, у кому Бог збудив дух його”. Це був благочестивий останок: біля п'ятдесяти тисяч мужніх євреїв із землі вигнання, котрі вирішили скористатися чудовою нагодою та “піти будувати дім Господа, що в Єрусалимі”. Їхні друзі не дозволили їм піти з порожніми руками. “І всі їхні сусіди допомогли їм речами срібними та золотими, маєтком, і худобою, і коштовностями”. До цих та інших добровільних дарів був доданий “посуд Господнього дому, що забрав Навуходоносор з Єрусалима... виніс його Кир, цар персидський, через скарбника Мітридата... п'ять тисяч чотириста”¹⁰ для використання у відбудованому храмі. ПЦ 370.2

Очолити цей похід Кир доручив Зоровавелю (відомому ще під іменем Шешбаццар), нащадкові царя Давида; його помічником був первосвященик Ісус. Довга подорож через пустелю закінчилася успішно, і щасливий народ, вдячний Богові за Його численні милості, відразу ж узявся за відбудовчі роботи. “Голови родин”¹³ принесли зі свого майна дари для відбудови храму, а народ, наслідуючи їхній приклад, також щедро жертвував зі своїх мізерних запасів. ПЦ 370.3

У найкоротший строк на місці давнього вівтаря у дворі храму було споруджено жертовника. На церемонію його освячення “зібрався увесь народ, як один чоловік”; вони об'єдналися у відновленні священного служіння, яке припинилося внаслідок зруйнування Єрусалима Навуходоносором. Перш ніж розійтися по домівках, які також потребували відбудови, народ “справив свято Кучок”.¹⁴ ПЦ 370.4

Спорудження жертовника для щоденних цілопалень було для вірного останку великим підбадьоренням. Вони із запалом узялися за підготовчі роботи, необхідні для відбудови храму, і в міру просування робіт зростала й їхня мужність. Протягом довгих років вони були позбавлені видимих ознак Божої присутності. І тепер, оточені численними нагадуваннями про відступництво їхніх батьків, вони прагнули бачити постійну ознаку прощення і милості Бога. Тепер Божим схваленням вони дорожили більше, ніж поверненням майна і давніх привілеїв. Які чудові діла звершив Господь для своїх дітей! Вони були впевнені, що Він перебуває з ними, однак бажали ще більших благословень. З радістю й надією чекали вони на той час, коли у відбудованому храмі споглядатимуть сяйво Його слави. ПЦ 371.1

Робітники, зайняті заготівлею будівельних матеріалів, знайшли серед руїн кілька велетенських каменів, доставлених для будівництва храму ще за днів Соломона. Вони виявились придатними до повторного використання. Було також зібрано чимало нового матеріалу, і незабаром робота настільки просунулася, що можна було закладати фундамент. Це було зроблено в присутності багатьох тисяч людей, які спостерігали за просуванням будівництва, радіючи від участі в ній. Коли закладався наріжний камінь, народ під супровід сурм священиків та цимбалів левитів “викликував гучним голосом, прославляючи Господа, бо добрий Він, бо навіки Його милосердя до Ізраїля”.¹⁴ ПЦ 371.2

Відродження храму було темою багатьох пророцтв про милість Бога до Сіону, тому всі присутні при закладинах наріжного каменя щиро тішилися цим. Однак того радісного дня до звуків музики та вигуків хвали домішувався дисонанс. “Багато ж із священиків і левитів та голів родин, старих уже, що бачили перший храм, плакали вголос, спостерігаючи закладини цього храму”.¹⁴ ПЦ 371.3

Цілком природно, що при згадці про наслідки такого тривалого відступництва серця цих похилого віку мужів сповняв сум. Якби вони та їхнє покоління слухалися Бога і виконували Його намір щодо Ізраїлю, тоді побудований Соломоном храм не був би зруйнований і вони не були б поневолені. Але через невдячність і невірність вони виявились розпорошеними серед народів. ПЦ 371.4

Однак тепер становище змінилося. У Своїй милості Господь знову відвідав Свій народ і дозволив йому повернутися до рідного краю. Сум через помилки минулого повинен був поступитися місцем великій радості. Бог зворушив серце Кира, щоб допомогти Своїм дітям відбудувати храм; саме це й викликало в людей почуття глибокої вдячності. Були, звичайно, й такі, котрі не змогли розпізнати в цьому Божого Провидіння. Замість радості вони виношували в собі почуття незадоволення й розчарування. Ці люди пам'ятали славу Соломонового храму і тепер плакали, передбачаючи, що нова споруда вже не буде такою величною. ПЦ 372.1

Нарікання, скарги, невтішні порівняння гнітюче впливали на багатьох людей, послаблюючи таким чином руки будівничих. Робітники навіть запитували, чи слід продовжувати спорудження храму, якщо вже на початку ця справа викликає стільки критики і такий плач? ПЦ 372.2

Однак серед зібраних було чимало людей, міцна віра і далекоглядність яких не дозволили їм сприймати цю меншу славу з незадоволенням. “Багато-хто викликували піднесеним голосом у радості, так що не можна було розрізнити в народі радісних вигуків від голосу плачу народу, бо народ сильно викликував, і голос його було чути здалека”.¹⁴ ПЦ 372.3

Якби ті, хто не відчував радості при заснуванні храму, могли передбачити, до чого призведе їхнє невір'я, вони вжахнулися б. Як мало вони думали про наслідки своїх слів несхвалення й розчарування; як мало ці люди усвідомлювали, наскільки виражене ними незадоволення загальмує відбудову Господнього дому. ПЦ 372.4

Пишність першого храму та величність релігійних обрядів у ньому були джерелом гордості Ізраїлю до полону; проте в їхньому служінні часто бракувало найголовнішого, що Бог вважає за найсуттєвіше. Слава першого храму, помпезність служіння в ньому не могли зробити юдеїв більш достойними перед Богом, оскільки вони не виявляли того, що найбільше цінує Бог. Вони не приносили Йому жертву лагідного й скрушеного духу. ПЦ 372.5

Коли люди забувають про життєво важливі принципи Божого Царства, тоді намножуються і стають більш розкішними церемонії. Де недбало ставляться до формування характеру, де відсутнє вдосконалення душі та відкинута простота благочестя, там гордість і любов до зовнішнього блиску прагнуть розкішних церковних споруд, багатих прикрас і разючих церемоній. Але ж не це прославляє Бога. Він цінує Свою Церкву не за її зовнішні переваги, а за щиру побожність, яка відрізняє її від світу. Він дає їй оцінку відповідно до зростання її членів у пізнанні Спасителя та постійного прогресу в духовному розвитку. Він хоче бачити втілення принципів любові й добра. Краса жодного витвору мистецтва не може зрівнятися із красою душі й характеру представників Христа. ПЦ 373.1

Громада може бути найбіднішою в країні, позбавленою будь-якої зовнішньої привабливості, але якщо її членам притаманні риси Христового характеру, ангели об'єднаються з ними в їхньому поклонінні Богові. Хвала й подяка підноситимуться до Бога із вдячних сердець як чудові пахощі. ПЦ 373.2

“Дякуйте Господу, бо Він добрий, і навіки Його милосердя! Хай так скажуть усі, котрих Господь врятував і визволив з руки ворога”. ПЦ 373.3

“Співайте Йому, грайте Йому, розповідайте про всі чудеса Його! Хваліться святим Його ім'ям, нехай тішиться серце тих, котрі шукають Господа!” ПЦ 373.4

“Бо наситив Він спрагнену душу, а голодну сповнив добром!”¹⁵ ПЦ 373.5