Пророки і царі

Розділ 43. Невидимий страж

(На підставі Даниїла 5)

На схилі життя Даниїла в країні, куди понад шістдесят років тому він та його друзі були відведені в полон, відбулися великі зміни. Навуходоносор — “найлютіший з-між народів”¹ — помер, і Вавилон, “слава всієї землі”,² під нерозумним правлінням його наступників поступово й неухильно наближався до занепаду. ПЦ 346.1

Через нерозсудливість і слабовілля Валтасара, Навуходоносорового онука, гордий Вавилон майже упав. Змолоду допущений до спільного правління країною, Валтасар хизувався своєю владою і повстав проти Небесного Бога. У нього було чимало можливостей пізнати Божественну волю й усвідомити свій обов'язок дотримуватися її. Він знав про вилучення його діда за Божим наказом із людського товариства; йому було відомо про навернення та чудове видужання Навуходоносора. Але любов до задоволень і самопрославляння згладили з пам'яті Валтасара уроки, які йому у жодному разі не слід було забувати... Він пропустив милостиво даровані йому нагоди, знехтувавши засобами для кращого пізнання Істини. До досвідів Навуходоносора, здобутих ціною невимовних страждань і приниження, Валтасар поставився байдуже. ПЦ 346.2

І лихо не забарилося прийти. Кир, племінник Дарія Мідянина, разом із командувачем об'єднаних військ Мідії та Персії взяли в облогу Вавилон. Однак Вавилон вважався неприступною фортецею: він мав масивні мури й бронзові ворота, до того ж був захищений річкою Єфрат і забезпечений великими запасами провіанту. Тому хтивий монарх почувався безпечно, проводячи час у веселощах і пияцтві. ПЦ 346.3

Заколисаний фальшивим почуттям безпеки, гордий, зарозумілий Валтасар “справив великий бенкет для тисячі своїх вельмож, і на очах тієї тисячі пив вино”. Усі чари, притаманні великому багатству і владі, надавали особливого блиску цій учті. Серед гостей були присутні і прекрасні жінки, і геніальні високоосвічені мужі. Князі й сановники пили вино, як воду, і, запаморочені ним, бенкетували. ПЦ 347.1

Цю буйну оргію очолив сам цар, опанований низькими бажаннями і пристрастями, одурманений безсоромною пиятикою. У розпал бенкету він “наказав принести золотий та срібний посуд, який забрав його батько Навуходоносор з єрусалимського храму, аби із нього пили цар та вельможі його, його жінки та його наложниці”. Таким чином цар хотів довести, що для нього не існувало нічого надто священного, чим він не міг би скористатися. “Тоді принесли золотий посуд... і пили з них цар та вельможі його, жінки його та його наложниці. Пили вони вино й славили богів золотих та срібних, мідяних, залізних, дерев'яних та камінних”. ПЦ 347.2

Навряд чи Валтасар замислювався, що на цьому язичницькому бенкеті присутній Небесний Свідок; що невидимий Божественний Страж спостерігав за сценою святотатства, чув шум блюзнірських веселощів, бачив ідолопоклонство. Але незабаром непроханий Гість виявив Себе. Раптом у розпалі бенкету з'явилася безкровна рука, яка писала на стінах палацу ніби вогненні літери. Хоча ці слова були незрозумілі присутнім, однак явно провіщали долю царя й гостей, котрих почало докоряти сумління. ПЦ 347.3

Умить припинилися несамовиті веселощі; охоплені невимовним жахом, присутні спостерігали за рукою, котра повільно виводила таємничі літери. Перед очима людей, як у панорамі, промайнули всі їхні лихі вчинки; здавалося, що вони стоять на суді перед вічним Богом, владі Якого вони щойно кинули виклик. Там, де лише кілька хвилин тому панували веселощі та сипалися блюзнірські жарти, тепер можна було бачити смертельно бліді обличчя й лунали страшні зойки. ПЦ 347.4

Коли Бог відвідує людей, вони не в змозі приховати почуття жаху. ПЦ 348.1

Більше за всіх, звичайно, налякався Валтасар. Він був найбільш винний у повстанні проти Бога, яке тієї ночі досягло свого апогею у Вавилонському царстві. У присутності невидимого Свідка, представника Того, Чиїй владі було кинуто виклик і Чиє Ім'я зазнало ганьби, цар відчув себе паралізованим від жаху. Його совість прокинулася. “Ослабли суглоби його криж, а коліна билися одне об одне”. Валтасар зухвало повстав проти Небесного Бога і, покладаючись на власну могутність, не думав, що хтось наважиться запитати його: “Чому ти це робиш?” Але зараз він усвідомлював, що йому доведеться дати звіт за доручене йому управління; він також розумів, що не здатний виправдатися за втрачені можливості й зухвалість. ПЦ 348.2

Даремно цар намагався прочитати палаючі літери. Для нього це була незбагненна таємниця, незрозуміла, хоч і незаперечна сила. У відчаї він звернувся за допомогою до мудреців свого царства. По усьому залу лунали його шалені крики, які закликали астрологів, халдеїв і віщунів прочитати напис. “Хто прочитає це писання, — обіцяв він, — і витлумачить мені його значення, того зодягнуть у пурпуру й золотий ланцюг буде на шиї у нього, і стане він третім правителем у царстві”. Однак даремними були його звернення до довірених радників та обіцянки багатих нагород. Небесну мудрість не можна ані купити, ані продати. “Усі царські мудреці... не могли прочитати написаного й витлумачити цареві його значення”. Вони так само були неспроможні прочитати таємничі літери, як і мудреці минулого покоління не змогли пояснити снів Навуходоносора. ПЦ 348.3

Тоді цариця-мати згадала про Даниїла, котрий понад півстоліття тому відкрив і пояснив Навуходоносорові сон про великого боввана. ПЦ 348.4

“Царю, живи повіки! — сказала вона. — Нехай не лякають тебе думки твої, і нехай не міняється вигляд твого обличчя! Є у твоєму царстві муж, в якому дух святого Бога; а за днів твого батька відкрили в ньому чесність, світлий розум та мудрість, подібну до мудрості богів. Тож цар Навуходоносор, твій батько, настановив його начальником над чарівниками, заклиначами, халдеями, віщунами. Власне тому, що у Даниїлові, котрому цар дав ім'я Валтасар, відкрито високий дух, знання та розум викладати сни, відгадувати загадки та розв'язувати труднощі. Отож нехай покличуть Даниїла, і він витлумачить значення”. ПЦ 348.5

Даниїла негайно привели до царя. Намагаючись опанувати собою, Валтасар сказав пророкові: “Чи то ти Даниїле, один з полонених синів юдейських, яких вивів цар, мій батько, з Юдеї? Я чув... що у тебе дух Божий, і що світлий розум та велику мудрість відкрито в тобі. Щойно були приведені до мене мудреці й чародії, щоб прочитали оце написане, і сказали мені його значення, але вони не могли витлумачити значення цієї речі. Про тебе ж я чув, що ти можеш розв'язувати невідоме і пояснювати трудні речі. Тож, якщо можеш прочитати оце написане і сказати мені його значення, то будеш зодягнений у пурпуру, а золотий ланцюг буде на шиї в тебе і ти станеш третім правителем у царстві”. ПЦ 349.1

Байдужий до царевих обіцянок, огорнений величною гідністю слуги Всевишнього, Даниїл спокійно стояв перед охопленим жахом натовпом не для проголошення лестивих слів, а пояснення вістки про загибель. “Твої подарунки нехай зостануться при тобі, — сказав він, — а гостинці свої дай комусь іншому; а написане я прочитаю цареві, і скажу його значення”. ПЦ 349.2

Спочатку пророк нагадав Валтасарові ті істини, які були йому відомі, але з яких він не навчився упокоренню, яке могло б його врятувати. Даниїл говорив про гріх Навуходоносора, його падіння, ставлення Господа до нього, про даровані йому владу і славу, про божественний суд через його гордість та остаточне визнання ним влади й милості ізраїлевого Бога. Після цього сміливими і влучними словами пророк докорив Валтасарові за беззаконня. Він вказав цареві на його гріх, нагадав про уроки, котрі той міг засвоїти, але відмовився від цього. Валтасар ніколи по-справжньому не замислювався над досвідом свого діда, не звертав належної уваги на застережливі події, які мали велике значення особисто для нього. Йому була дана можливість пізнати правдивого Бога і слухатися Його, але він знехтував нею і нині мусив пожинати плоди власного непослуху. ПЦ 349.3

“Ти... Валтасаре, — проголосив пророк, — не смирив свого серця, хоч усе це знав. Ти піднявся проти Господа Небес; і посуд храму Його принесли перед тебе, а ти та вельможі твої, жінки твої та наложниці твої пили з них вино, і ти хвалив богів срібних та золотих, мідних, залізних, дерев'яних та камінних, які не бачать, не чують і не розуміють, а Бога, в руці Якого твоє дихання й усі твої стежки, ти не прославив. Тому і послав Він цю кінцівку руки, і було накреслене оце написане”. ПЦ 350.1

Повернувшись до записаної на стіні небесної вістки, пророк прочитав: “МЕНЕ, МЕНЕ, TEKEJI, УПАРСІН”. На той час рука, що накреслила літери, вже зникла, але ці чотири слова продовжували сяяти із жахливою виразністю; в цю хвилину всі присутні, затамувавши подих, слухали мову похилого віку пророка: “Ось значення цієї речі: ‘МЕНЕ’ — порахував Бог царство твоє і постановив йому кінець. ‘ТЕКЕЛ’ — ти зважений на вазі, і знайдений легким. ‘ПЕРЕС’ — поділене царство твоє, і віддане мідянам та персам”. ПЦ 350.2

Тієї останньої шаленої ночі Валтасар і його вельможі переповнили чашу власної вини та беззаконня Халдейського царства. Божа рука не могла більше стримувати грізне лихо. Різноманітними шляхами Господь намагався навчити халдеїв шанувати Його Закон. “Вавилон лікували, — говорить Він про тих, чиї беззаконня тепер дійшли до Небес, — та він не був вилікуваний”.³ Через запеклість серця цих людей Бог, врешті-решт, визнав за необхідне виголосити остаточний вирок. Валтасар мав загинути, а його царство переходило до іншого правителя. ПЦ 350.3

Як тільки пророк закінчив свою мову, цар звелів увінчати його обіцяними почестями: “надягли на Даниїла пурпуру, поклали золотого ланцюга на шию його, і оголосили його третім правителем у царстві”. ПЦ 350.4

Більше ніж за століття до цієї події богонатхненний пророк провістив, що “ніч розкоші”, коли цар і його радники намагатимуться перевершити один одного у блюзнірстві, обернеться на ніч страху й загибелі. То була ніч, коли важливі події швидко змінювали одна одну і саме в такій послідовності, як було передбачено в пророцтвах за багато років до появи на світ головних героїв драми. ПЦ 350.5

Цар усе ще перебував у бенкетному залі в оточенні тих, чия доля також уже була вирішена, коли гонець сповістив: “Узяте місто його” ворогом, якого він не боявся, “броди захоплені... і вояки перестрашені”.³ У той час як цар та його вельможі пили вино зі священного посуду Єгови та прославляли своїх срібних і золотих богів, мідяни і перси, відвівши води Єфрату з його русла, вже наближалися до центру безборонного міста. Армія Кира стояла під мурами палацу. Місто було запруджене ворогом, “мов сараною”³, їхні переможні вигуки заглушали розпачливі зойки вражених учасників бенкету. ПЦ 351.1

“Тієї ж ночі був убитий Валтасар, цар халдейський”, і на його престол сів іноземний монарх. ПЦ 351.2

Єврейські пророки цілком ясно провіщали падіння Вавилона. Коли Господь у видінні відкривав їм події майбутнього, вони вигукували: “Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу! Як зробився Вавилон пустинею між народами?” “Як же розбився й поламався молот усієї землі! Яким жахом став Вавилон для народів!” “Від галасу при здобутті Вавилону земля задрижить, і почується зойк між народами!” ПЦ 351.3

“Несподівано впав Вавилон і зруйнований він!” “Бо прийде спустошник... на Вавилон, вояків його заберуть в полон, їхні луки поламаються, тому що Бог відплати відплатить точно! Я напою доп'яна князів його та мудреців його, правителів його, начальників його та його воїнів, — вони сном вічним заснуть, і не прокинуться, — каже Цар, Господь Саваот Йому ім'я”. ПЦ 351.4

“Я пастку поставив на тебе, і ти впіймався, Вавилоне, хоч про те й не думав! Тебе знайшли й схопили, бо ти на Господа йшов війною! Господь відчинив своє сховище і виніс звідти знаряддя гніву Свого, бо і в Господа, Бога Саваота, є діло в халдейському краї”. ПЦ 351.5

“Так говорить Господь Саваот: Сини Ізраїлеві й сини Юдині — усі пригнічені; всі, котрих взято в полон, тримають міцно і не хочуть відпустити. Але Визволитель їхній сильний, — Господь Саваот Його ім'я! Він обов'язково розгляне їхню справу, щоб утихомирити землю, а вавилонських мешканців потривожити”.⁴ ПЦ 351.6

Таким чином, “товстий мур вавилонський” був “аж до основ знищений, і брами високі його вогнем спалені”. Так Єгова “бундючність злочинця спинив” і понизив “пишноту халдейської гордості”. В результаті Вавилон — “краса царств, оздоба гордості халдеїв” — став подібним до Содому й Гоморри, навіки проклятим місцем. “Ніхто не оселиться там повіки, — говорить богонатхненне Слово, — не буде жити там із роду в рід. Араб там не поставить намета, і пастухи зі стадами не будуть спочивати. Там заляжуть звірі пустині, і будуть доми їхні наповнені совами; там житимуть струсі, і волохачі там стрибатимуть. Завиють шакали в порожніх хоромах його, і гієни — в розкішних палацах”. “І зроблю його їжакові оселею та водним багном, і мітлою руїни позамітаю його, говорить Господь Саваот!”.⁵ ПЦ 351.7

Останньому правителеві Вавилону, як у прообразі першому, було винесено вирок божественного Стража: “Тобі говорять, царю... Оце царство відходить від тебе”.⁶ ПЦ 352.1

“Зійди й сядь у порох, о діво, дочко Вавилону! Сядь на землю, без трону... Сиди мовчки, сховайся в темряві, о дочко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств! Прогнівався Я на народ Свій, збезчестив спадщину Свою, та й віддав їх у руки твої. Ти не виявила милосердя до них... та й сказала: ‘Навіки я верховною буду!’ І до серця собі не брала того й не думала, який може бути кінець. А тепер вислухай ще, розпещена, що безпечно живеш, що говориш у серці своїм: ‘Я, — і більше ніхто! Не сидітиму вдовою, і не знатиму бездітності!’ ПЦ 352.2

Та впадуть на тебе несподівано одне й друге в один день, втрата дітей та й удовицтво, вони повною мірою на тебе впадуть, дарма, що в тебе повно чарів, та багато ворожбитства!.. Ти ж бо надію покладала на своє ледарство, говорячи: ‘Ніхто не бачить мене!’ ПЦ 352.3

Підвели тебе мудрість твоя і знання твоє; ти сказала собі: ‘Я, — і більше ніхто!’ От і прийде на тебе лихо, і ти не знатимеш, як відчепитися від нього. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш. ПЦ 352.4

Залишайся ж з ворожбитами твоїми та численними чарами своїми, якими ти захоплювалася від юнацтва свого, — може, й матимеш якусь користь, може, й налякаєш? ПЦ 352.5

Велика кількість дорадників твоїх втомила тебе. Нехай же виступлять і тебе врятують ті, котрі небо розмірюють і зорі спостерігають, ті, котрі кожного нового місяця віщують, що має з тобою статись! Ось вони стали мов солома... не врятують вони свого життя від лютої пожежі... і нікому буде тебе спасати”.⁷ ПЦ 352.6

Кожному народові, що з'являвся на світовій арені, була дана можливість зайняти певне місце для виконання намірів Святого Стража. Пророцтво передбачило виникнення й розвиток великих світових імперій: Вавилону, Мідо-Персії, Греції та Риму. Як у кожній із цих могутніх імперій, так і в слабших державах історія повторювалася. Кожна з них мала свій час випробування, кожна пережила падіння, занепад слави й могутності. ПЦ 353.1

Незважаючи на те, що народи відкинули Божі принципи і цим погубили себе, Божественний вищий задум чітко здійснювався упродовж віків. Саме це бачив пророк Єзекіїль у дивовижному видінні під час вавилонської неволі, коли перед його здивованим поглядом постали символи Верховної влади, яка керує справами земних правителів. ПЦ 353.2

На берегах річки Кевар Єзекіїль побачив, як “схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара та палючий вогонь, а навколо неї — сяйво, з середини — ніби блискуча мідь”. Чотири живі істоти приводили в рух перехресні колеса. Високо над цим усім “було щось немовби камінь сапфір, що виглядав, як престол. А на тім, що було подібне до престолу, — подоба людини”. “Було ж видно у Херувимів подобу людської руки під їхніми крилами”.⁸ Розташування коліс було настільки складним, що навіть видавалося безладним, проте вони рухалися в ідеальній гармонії. Небесні істоти, підтримувані й керовані руками з-під крил херувимів, приводили ці колеса в рух; над ними на сапфіровому троні пробував Вічний, а навколо трону сяяла веселка — символ Божественної милості. ПЦ 353.3

Подібно до того, як ці складні колеса були керовані руками з-під крил херувимів, так і складна драма людського життя перебуває під Божественним контролем. Серед боротьби і збентеження народів Той, Хто сидить над херувимами, продовжує керувати земними подіями. ПЦ 353.4

Історія народів і нині промовляє до нас. Кожному народові, зокрема кожній людині, Бог відводить місце у Своєму великому Плані. Нині люди і цілі народи перевіряються за допомогою виска, якого тримає рука Непомильного. Кожна людина своїм вибором вирішує власну долю; Бог же управляє всім для здійснення Своїх намірів. ПЦ 353.5

Пророцтва, дані великим Єговою у Його Слові, з'єднують ланки ланцюга подій від одвічних часів у минулому і до найвіддаленішого майбутнього. Вони відкривають наше теперішнє місце в історії Землі і провіщають прийдешнє. Усе, що, згідно з пророцтвами, мало відбутися до наших днів, уже зазначено на сторінках історії; ми можемо бути певні, що так само за визначеним порядком виконаються і прийдешні події. ПЦ 354.1

Сьогодні ознаки часу звіщають: ми стоїмо на порозі великих серйозних подій. Наш світ сповнений замішання й тривоги. На наших очах виконується пророцтво Спасителя про події, які мають статися напередодні Його Пришестя: “Ви почуєте про війни, і про воєнні чутки... повстане народ проти народу, і царство піде на царство, і буде голод, і пошесті, і землетруси в різних місцях”.⁹ ПЦ 354.2

Теперішній час викликає надзвичайну зацікавленість всіх мешканців Землі. Правителі й державні діячі, високопоставлені впливові люди, глибокодумні чоловіки й жінки усіх верств суспільства уважно спостерігають за подіями, що звершуються на Землі. Вони стежать за міжнародними відносинами, зауважують надзвичайну напруженість на Землі і розуміють: незабаром має відбутися щось велике й вирішальне; світ стоїть на порозі грандіозної кризи. ПЦ 354.3

Біблія, і тільки Біблія дає правильне уявлення про всі світові події. Вона відкриває великі заключні сцени історії нашого світу, тінь яких уже стає помітною і від наближення яких тремтить Земля, а серця людей зомлівають від страху. ПЦ 354.4

“Ось Господь пустошить землю і руйнує її; Він перевертає її поверхню, мешканців її розпорошує... бо вони переступили закони, порушили постанови, зламали відвічний Заповіт. Тому прокляття пожирає землю, й мешканці її несуть за те кару”.¹⁰ ПЦ 354.5

“О, що за день! Бо близький день Господній, і прийде він від Всемогутнього, немов спустошення!... Зерно зітліло під своїми скибами, спорожніли комори, поруйновані клуні, бо зів'яло збіжжя. Ой, як реве худоба! Стада волів стривожені, блукають, бо немає їм паші, отари спустошені. Усохла виноградна лоза, смоківниця зів'яла; гранатове дерево й пальма, і яблуня — усі дерева у полі повсихали, бо навіть радість зникла з-посеред людських синів.¹¹ ПЦ 354.6

‘Біль серце стискає мені... не можу мовчати, бо почула душа моя голос сурми, сполох війни! Нещастя за нещастям повідомляється, спустошено цілу землю’”.¹² ПЦ 355.1

“Ой горе, страшний цей день великий! Ще не було такого! Скрутний це час для Якова, хоча він буде врятований!”¹³ “Бо Господь — охорона твоя, Всевишній — твій захист. Ніяке лихо тебе не спіткає, і до намету твого ніяка кара не наблизиться”.¹⁴ ПЦ 355.2

“О, дочко Сіону... Господь тебе викупить з рук твоїх ворогів! Нині зібрались проти тебе численні народи, які кажуть: Нехай він зневажений буде, і нехай наше око побачить нещастя Сіону! Та не знають вони Господніх думок, і не розуміють поради Його”.¹⁵ Це означає, що Бог не залишить Свою Церкву в час найбільшої для неї небезпеки. Він обіцяв визволення. “Я поверну з неволі намети Якова, — сповістив Він, — зглянусь на його оселі”.¹⁶ ПЦ 355.3

Тоді якраз виконається Божий задум і принципи Його Царства будуть вшановані усіма мешканцями Землі. ПЦ 355.4