Пророки і царі

Розділ 2. Храм та його освячення

Мрія побудувати Храм для Господа, яку впродовж довгих років виношував Давид, була мудро втілена в життя Соломоном. Протягом семи років у Єрусалимі не припинялася робота будівничих, які споруджували величну Святиню: вирівнювали вибрану для будівництва ділянку, зводили масивні стіни на фундаменті з великого тесаного каміння, “каміння дорогого”, тесали стовбури дерев, привезених з лісів Лівану (див. 1Цар.5:31). ПЦ 20.1

Водночас із заготівлею дерева і каміння, до чого були залучені багато тисяч робітників, невпинно й успішно здійснювалося виготовлення внутрішнього обладнання храму під наглядом Хурама Тирянина, “мудрого і тямущого чоловіка... котрий вміє виготовляти вироби із золота та срібла, з міді і заліза, з каменя та дерева, з пурпуру й блакиті, з вісону і кармазину”.¹ ПЦ 20.2

Поруч з безшумним зростанням споруди на горі Моріа, оскільки вона будувалася “з готового каменя, привезеного з каменоломні, так що в храмі під час будівництва не було чути ні молотка, ні сокири, ані гуку від якогось іншого залізного знаряддя”, здійснювалось і виготовлення “усіх речей, що в Божому домі”, за зразками, які Давид передав своєму синові. До них входили жертовник для кадіння, стіл для показних хлібів, свічник з лампадами, посуд та інші речі для священицького служіння у Святому, і все це було зроблено “із золота, і щирого золота”. Вироби з міді: жертовник цілопалення, великий умивальник, якого підтримували дванадцять мідних волів, умивальники менших розмірів та багато іншого посуду — “на Йорданській рівнині повідливав їх цар у глинистій землі між Суккотом та між Цередою”.² Цих речей було виготовлено в достатній кількості, аби нічого не забракло. ПЦ 20.3

Розкішна споруда, збудована Соломоном та його помічниками для Бога та поклоніння Йому, відзначалася винятковою красою та незрівнянною пишністю. Прикрашений дорогоцінними каменями, оточений просторими дворами та чудовими під'їзними шляхами, покритий різьбленим деревом і полірованим золотом, храм з його гаптованими завісами та багатим інтер'єром був гідним символом живої Божої Церкви на землі, котра впродовж віків споруджувалася за Божественним зразком з матеріалів, подібних до “золота, срібла, дорогоцінного каміння”, “витесаних на окрасу палати”³ У цьому духовному храмі Христос є “Наріжним Каменем, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі”.⁴ ПЦ 21.1

Нарешті будівництво храму, яке задумав цар Давид і здійснив його син Соломон, завершилося. “Все, що Соломон бажав зробити в Господньому домі... зробив добре”.⁵ Тепер, щоб храм, яким була увінчана гора Морія, міг насправді бути місцем, яким його палко бажав бачити Давид, — місцем перебування “нелюдини, а ...Господа Бога”⁶ залишилося здійснити урочисту церемонію посвячення його Єгові. ПЦ 21.2

Місце, де був споруджений храм, уже довгий час вважалося святим. Саме тут Авраам, батько всіх вірних, підкоряючись наказові Єгови, засвідчив про свою готовність принести в жертву єдиного сина. Тут Бог поновив з Авраамом Заповіт благословення, в якому містилася чудова месіанська обітниця про викуплення людства через жертву Сина Всевишнього (див. Бут.22:9, 16-18). Це було саме те місце, на якому Давид приніс цілопалення та мирні жертви, щоб зупинити месницького меча ангела-губителя, іде Бог відповів йому, пославши вогонь з неба (див. 1Хронік 21). І тепер діти Єгови повинні були ще раз зібратися тут, аби зустрітися з Богом і поновити свій Заповіт вірності Йому. ПЦ 21.3

Час, вибраний для освячення храму, був найбільш зручним: якраз був сьомий місяць, коли за звичаєм народ збирався з усіх куточків царства до Єрусалима на свято Кучок. Це свято було особливо радісним: урожай зібрано, а до польових робіт нового сезону народ ще не брався. Вільні від турбот, люди могли насолоджуватися святими, радісними годинами. ПЦ 21.4

У призначений час велика кількість ізраїльтян разом з розкішно вбраними гостями з багатьох країн зібралися у дворах храму. Видовище було справді надзвичайним. Соломон, старійшини Ізраїлю та найвпливовіші мужі прибули сюди з іншої частини міста, звідки супроводжували Ковчег Заповіту. Зі Святині, що на верхів'ях Гівону, була принесена стародавня “Скинія Заповіту і всі святі речі, що в скинії”.⁷ Ці предмети, що так старанно зберігалися, оскільки нагадували про досвіди, пережиті синами Ізраїлю під час блукань у пустелі та завоювання Ханаану, знайшли тепер своє постійне місце в чудовій споруді, яка була збудована замість переносної Святині. ПЦ 22.1

Коли несли до храму священного Ковчега з двома кам'яними скрижалями, на яких Бог Своїм перстом написав Десять Заповідей, Соломон діяв за прикладом свого батька Давида: через кожні шість кроків він приносив жертви. Зі співом, музикою та великим тріумфом “священики внесли Ковчега Господнього Заповіту на його місце — у пресвяте храму, до Святого Святих”. ПЦ 22.2

Вийшовши зі Святині, вони зайняли призначені для кожного з них місця. “Одягнені у вісон співаки-левити з цимбалами, арфами та цитрами стали на схід від жертовника, а з ними сто двадцять священиків, що сурмили. І коли всі разом сурмили й співали в один голос на хвалу й славу Господеві, загримів звук сурм, цимбалів та інших музичних інструментів, що хвалили Господа: ‘Він благий, бо віковічна Його милість!’ — тоді Господній дім наповнився хмарою Господньої слави! І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий...”.⁷ ПЦ 22.3

Усвідомлюючи урочисту мить і що являла собою ця хмара, Соломон проголосив: “Господь сказав, що пробуватиме в храмі. Я ж збудував Тобі дім на перебування, місце Твого вічного житла!”⁸ ПЦ 22.4

“Царює Господь — і народи тремтять,
Сидить на Херувимах, — і трясеться земля!
Великий Господь на Сіоні,
і піднесений Він над усіма народами!
Хай ім'я Твоє славлять, — велике й грізне воно!
Звеличуйте Господа, нашого Бога,
і поклоніться підніжжю ніг Його,
бо Він святий!”.⁹ ПЦ 22.5

“На середині подвір'я” храму було влаштоване “мідне підвищення п'ять ліктів завдовжки, п'ять ліктів завширшки і три лікті заввишки”. ПЦ 23.1

На ньому стояв Соломон і, піднісши руки, благословляв народ. “Уся Ізраїльська громада стояла на ногах”. ПЦ 23.2

“Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, — виголосив Соломон, — Котрий Своїми устами говорив із моїм батьком Давидом, і Своїми руками здійснив обітницю, кажучи... вибрав Я Єрусалим, щоб там перебувало Моє Ім'я”.¹⁰ ПЦ 23.3

Потім Соломон став на коліна і в присутності усього народу, здійнявши руки до неба, проголосив молитву посвячення; у той час, як усі присутні схилили голови, цар молився: “Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога ні на небі, ні на землі! Ти дотримуєшся Заповіта та милості до Своїх рабів, що ходять перед Тобою усім своїм серцем. ПЦ 23.4

Та чи й справді Богові жити з людьми на Землі? Ось небо та Небо небес не вміщають Тебе, — що ж тоді храм цей, що я збудував? Але все ж таки зглянься на молитву Свого слуги та до його благання, Господи, Боже мій! Почуй поклик і молитву, якою раб Твій молиться перед Тобою. Нехай очі Твої будуть відкриті на цей храм удень та вночі, на те місце, про яке Ти сказав, що покладеш ім'я Своє там, щоб вислуховувати молитву, якою буде молитися Твій раб на цьому місці. Тож вислухай благання Свого слуги та Свого народу Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці; вислухай з місця Свого перебування, із небес — вислухай і прости. ПЦ 23.5

А коли Твій народ, Ізраїль, буде побитий ворогом, оскільки згрішив перед Тобою, але потім навернеться й буде прославляти ім'я Твоє, і будуть молитися, і благатимуть Тебе в цьому храмі, то Ти почуй із Небес, і прости гріх народу Свого, Ізраїля, і поверни їх у землю, яку дав їм та їхнім батькам. ПЦ 23.6

Коли замкнеться небо і не буде дощу, за те, що вони згрішили перед Тобою, але потім почнуть молитися на цьому місці й прославляти ім'я Твоє, від гріха свого навернуться, бо Ти їх упокорив, — то Ти вислухай на небесах і прости гріх Своїх слуг та народу Свого, Ізраїля, направ їх на добру дорогу, якою потрібно їм ходити, й пошли дощ на Край Свій, який Ти дав Своєму народові у спадщину! Коли настане голод у Краю, чи прийде моровиця, засуха, жовтачка, сарана або черва; коли його вороги гнобитимуть його в якомусь з міст Краю його, коли буде яка пораза чи хвороба, — то усяка молитва, кожне благання від будь-якої людини чи від усього народу Твого Ізраїля, коли хтось зазнає біди і виявиться у горю, і простягне руки свої до цього храму, то Ти вислухай із небес, із місця Твого постійного перебування, прости й відплати кожному за всіма його вчинками, бо Ти знаєш серце його... щоб вони боялися Тебе, і ходили Твоїми дорогами по всі дні, доки житимуть на землі, яку Ти дав батькам нашим. ПЦ 23.7

Коли б і чужинець, котрий не з народу Твого Ізраїля, прийшов би з далекого краю заради імені Твого великого і руки Твоєї потужної та розкритих Твоїх обіймів, — коли б він прийшов помолитися в цьому храмі, то Ти вислухай з небес, з постійного місця перебування Свого, і зроби усе, про що буде просити Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали Твоє ім'я, та щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, і щоб знали вони, що дім цей, який я збудував, носить Ім'я Твоє. ПЦ 24.1

Коли народ Твій виступить на війну проти своїх ворогів, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помоляться вони до Тебе, повернувшись до цього міста, що Ти вибрав, та храму, що я збудував Імені Твоєму, то Ти вислухай з Небес їхню молитву та їхнє благання і вчини їм по правді! ПЦ 24.2

Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, що не грішила б, — і Ти розгніваєшся на них, і віддаси їх ворогові, який візьме їх у неволю до далекого чи близького краю, і коли вони прийдуть до розуму в країні, куди будуть взяті до неволі, і навернуться, і благатимуть Тебе з краю своєї неволі, кажучи: ми згрішили, вчинили беззаконно, ми винуваті, — і коли вони навернуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в країні своєї неволі, куди їх взято у полон, і молитимуться в напрямку свого краю, що Ти дав їхнім батькам, і в напрямку міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував імені Твоєму, — то Ти почуй із Небес, із постійного місця перебування Свого, їхню молитву та благання, і вчини їм правду й прости Твоєму народові, що згрішив перед Тобою! ПЦ 24.3

Тепер, Боже мій, благаю, нехай будуть очі Твої відкриті, а вуха Твої нехай сприймають молитви на цьому місці! А тепер, устань же, о Господи, Боже, і йди на місце Свого спочинку, — Ти й Ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай зодягнуться у спасіння, а вірні Твої нехай радіють у достатках, Господи Боже! Не відвертай лиця Свого від помазаника Свого, згадай про милість до Свого слуги Давида!”.¹¹ ПЦ 25.1

Коли Соломон закінчив молитву, “зійшов вогонь з неба й пожер цілопалення та жертви”. Священики не могли увійти до храму через те, що “слава Господня наповнила дім Господній. Всі Ізраїлеві сини бачили, як зійшов вогонь та Господня слава на храм той; вони попадали обличчям до землі на підлогу з камінних плит, і поклонились, славлячи Господа, бо Добрий Він, і вічне Його милосердя! ПЦ 25.2

Після цього цар і ввесь народ почали приносити жертви перед Господом... так цар і увесь народ освятили Божий дім”.¹² Протягом семи днів величезні маси народу з усіх кінців царства, від кордонів “Хамату, аж до єгипетського потоку... вельми велика громада”, раділи та святкували. Наступного тижня щасливі люди брали участь у святі Кучок. Після завершення освячення храму і святкування народ розійшовся по своїх домівках “радісними та веселими серцем за усе добро, що Господь учинив Давидові й Соломонові, та народові Своєму Ізраїлеві”.¹² ПЦ 25.3

Цар зробив усе можливе, щоб спонукати народ повністю віддати себе Богові, посвятити себе на служіння Йому, звеличуючи Його святе Ім'я. І тепер, як і на початку його царювання, в Гівоні, правителеві Ізраїлю ще раз був даний доказ того, що Господь почув його молитву і благословив. У нічному видінні Господь з'явився Соломонові і сказав: “Вислухав Я твою молитву й обрав це місце як дім жертвоприношень. Якщо Я замкну небеса, і не буде дощу, і коли накажу сарані пожирати край або нашлю моровицю на народ Мій, і коли Мій народ, що зветься Моїм ім'ям, упокориться і буде молитись та шукатиме обличчя Мого; якщо навернуться від своїх лихих доріг, то Я почую з небес, прощу їхній гріх і вилікую їхній Край! Віднині очі Мої будуть відкриті, а вуха Мої сприйматимуть молитву на цьому місці. Тепер Я обрав і освятив цей храм, щоб ім'я Моє було там повіки; Мої очі й серце Моє будуть там по всі часи”.¹³ ПЦ 25.4

Якби Ізраїль залишався вірним Богові, то ця грандіозна споруда стояла б упродовж усіх віків як вічна ознака особливої милості Божої до Його вибраного народу. “А чужинців, — сказав Бог, — що приєднаються до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє ім'я, щоб бути Йому слугами, — усіх, котрі пильнують суботу, щоб вона не осквернялася, і міцно тримаються Мого Заповіту, — я приведу на святу Мою гору та звеселю їх в Моєму домі молитви! Цілопалення та жертви їхні будуть Мені до вподоби на Моїм жертовнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів!”.¹⁴ ПЦ 26.1

Разом із запевненнями щодо прийняття Ізраїлю, Господь ясно вказав цареві і на його обов'язок: “А тепер, якщо ходитимеш перед лицем Моїм, як ходив батько твій Давид, робитимеш усе, що Я наказав тобі, і якщо будеш дотримуватися постанов Моїх та законів, то зміцню престол царства твого, як обіцяв Я в Заповіті з батьком твоїм Давидом, говорячи: Не переведеться в тебе той, хто володітиме в Ізраїлі”.¹⁵ ПЦ 26.2

Якби Соломон продовжував покірно служити Господеві, то його царювання справило б могутній благотворний вплив на всі оточуючі народи, які ще зберігали добру пам'ять про його батька, царя Давида, і були свідками мудрості і величних справ Соломона, здійснених ним у перші роки царювання. Передбачаючи жахливі спокуси, з якими пов'язані добробут і світська слава, Бог застерігав Соломона від гріха відступництва та його страшних наслідків. Навіть прекрасний, щойно освячений храм міг стати, за Його словами, “приказкою та посміховищем поміж усіма народами”,¹⁵ якщо ізраїльтяни “покинуть Господа, Бога своїх батьків”, і вперто триматимуться ідолопоклонства. ПЦ 26.3

Зміцнений і підбадьорений вісткою з Небес про те, що його молитва за Ізраїль почута, Соломон вступив у найбільш славний період свого царювання, коли “усі земні царі бажали бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, що Бог вклав у його серце”.¹⁶ Чимало з них приходили, аби ознайомитися з його методами урядування та отримати поради щодо вирішення важких справ. ПЦ 26.4

Коли ці люди відвідували Соломона, він навчав їх, що Бог є Творцем усього; вони поверталися додому з чітким уявленням про Бога Ізраїлю та про Його любов до людського роду. Після таких зустрічей вони могли бачити прояв Його любові та об'явлення Його характеру в природі; таким чином, багато видатних державних діячів різних країн почали поклонятися Йому як своєму Богові. ПЦ 27.1

Покірливість, виявлена Соломоном на початку свого урядування, коли він визнав перед Богом: “А я ще дуже молодий”; його особлива любов до Бога, глибоке благоговіння, відсутність самовпевненості, звеличення понад усе Безмежного Творця — ці гідні наслідування риси його характеру були особливо помітними під час служіння, присвяченого закінченню будівництва храму, коли, завершуючи молитву посвячення, він як прохач покірно став на коліна. Нині послідовники Христа повинні остерігатися, щоб не втратити шанобливості і Божого страху. Святе Письмо навчає людей наближатися до свого Творця з покірливістю та шанобливістю, з вірою в божественного Посередника. Псалмист говорить: ПЦ 27.2

“Гоподь — Бог великий,
і Цар над усіма богами.
Прийдіть, поклонімося, і припадім,
на коліна впадем перед Господом,
Котрий створив нас”.¹⁷ ПЦ 27.3

Коли ми в церкві або на самоті звертаємося до Бога зі своїми проханнями, то стати перед Ним на коліна — наш привілей; Ісус, наш зразок, “припав на коліна й молився”.¹⁸ Про Його учнів сказано, що вони також молились, “ставши на коліна” (див. Дії 9:40). Павло говорить: “...схиляю коліна свої перед Отцем”.¹⁹ Визнаючи перед Богом гріхи Ізраїлю, Ездра стояв на колінах (див. Ездр.9:5). Даниїл “ставав на коліна тричі на день й молився та славив свого Бога”.²⁰ ПЦ 27.4

Правдиве благоговіння перед Богом викликається усвідомленням Його безмежної величі та присутності. Відчуття присутності Невидимого повинно справляти глибоке враження на кожне серце. Час і місце молитви є святими, оскільки там присутній Бог. Шанобливість до Бога буде більш глибокою, якщо той, хто молиться, виявить її і своєю поведінкою. “Святе та грізне Його Ім'я”,²¹ — говорить псалмист. Коли святі ангели вимовляють це Ім'я, вони закривають свої обличчя. То ж з якою пошаною повинні робити це ми, пропащі грішні істоти! ПЦ 28.1

Було б добре, якби люди і молодого, і похилого віку замислювалися над словами Писання, що відкривають, як потрібно шанувати місце присутності Бога. “Зніми взуття з твоїх ніг, — звелів Господь Мойсееві із палаючого куща, — бо те місце, на якому стоїш, — земля це свята!”.²² Яків, побачивши у видінні ангелів, вигукнув: “Дійсно, Господь є на цьому місці, а я не знав... Це ніщо інше, як дім Божий, і ворота небесні”.²³ ПЦ 28.2

Слова, виголошені Соломоном під час освячення храму, повною мірою позбавляли присутніх забобонних уявлень про Творця, якими був затьмарений розум язичників. Хоча присутність Бога, на відміну від язичницьких божеств, не обмежується стінами рукотворних храмів, однак Він особливим чином відвідує Своїх дітей Духом Святим, коли вони збираються на поклоніння в посвяченому Йому домі. ПЦ 28.3

Через сотні років потому Павло висловив цю ж істину в таких словах: “Бог, Котрий створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, живе не в храмах рукотворних і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, тому що Сам дає всім життя, і дихання, і все... щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його, і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми Ним живемо, рухаємось і існуємо”.²⁴ ПЦ 28.4

“Блаженний народ, у якого Богом — Господь, народ, якого Він вибрав Собі у спадщину! Господь споглядає з Небес і бачить усіх синів людських. З місця оселі Своєї Він дивиться на всіх мешканців землі”.²⁵ ПЦ 28.5

“Господь міцно поставив на небі престол Свій, і Царство Його над усім володіє”.²⁶ ПЦ 28.6

“Боже, — свята дорога Твоя, який бог такий великий, як Бог наш? Ти Той Бог, що чуда чинить, Ти виявив силу Свою між народами”.²⁷ ПЦ 29.1

Хоча Бог не живе в рукотворних храмах, однак Він вшановує Своєю присутністю зібрання Свого народу. Він обіцяє: якщо Його діти зберуться разом, аби шукати Його, визнати свої гріхи та помолитися один за одного, то Він відвідає їх Своїм Духом. Але ті, котрі моляться, мають звільнитися від будь-якого зла. Якщо вони не поклонятимуться Йому в дусі, правді та святості, — їхні зібрання не принесуть жодної користі. Про таких Господь говорить: “Ці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене”.²⁸ Хто поклоняється Богові, той повинен поклонятися Йому “в дусі та в правді, бо таких поклонників Отець Собі шукає”.²⁹ ПЦ 29.2

“А Господь у Своєму храмі святому, — мовчи перед Ним, уся земле”.³⁰ ПЦ 29.3