Пророки і царі
Покарання
Розділ 32. Манасія та Йосія
Юдейське царство, яке процвітало в часи Єзекії, знову прийшло до занепаду за довгі роки царювання нечестивого Манасії, коли відродилося язичество і багато народу звернулося до ідолопоклонства. “Манасія довів Юдею та мешканців Єрусалиму до того, що вони чинили гірше від тих народів, яких Господь вигубив”.1 На зміну славному світлу минулих поколінь прийшла темрява забобонів і гріха. Множились і процвітали такі жахливі пороки, як тиранія, утиск, ненависть до всього доброго. Справедливість була спотворена, усюди панувало насильство. ПЦ 253.1
Однак і в ті лихі часи були люди, котрі свідчили про Бога та істину. Випробування, успішно витримані Юдеєю під час царювання Єзекії, розвинули в багатьох твердість характеру, і тепер це послужило надійним захистом проти пануючого беззаконня. Їхнє свідчення на захист Істини і праведності викликало гнів Манасії та його оточення, котрі для виправдання своїх лихих учинків примушували замовкнути голос докору. “Манасія пролив дуже багато невинної крові, так що сповнив нею Єрусалим від краю до краю”.2 ПЦ 253.2
Одним із перших мав загинути Ісая, котрий понад півстоліття був для Юдеї особливим вісником Єгови. “А інші дізнавали наруги та ран, а також кайданів і в'язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, вмирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, яких увесь світ не був гідний, тинялися по пустелях та горах, по печерах та проваллях землі”.3 ПЦ 253.3
Декотрим із тих, хто зазнавав переслідувань під час царювання Манасії, були довірені особливі вістки докору й осуду. “Цар Юди, — говорили пророки, — учинив гірше від усіх... що були перед ним”. Унаслідок такого беззаконня його царство опинилося на порозі кризи; незабаром мешканці краю мали бути відведені в полон до Вавилону “на грабіж та на здобич для всіх їхніх ворогів”.2 Однак Господь не залишає назавжди в чужій країні і тих, котрі визнають Його своїм Владикою; вони можуть зазнати чимало горя, але Він обов'язково пошле їм визволення — визначеної Ним Одним пори і накресленим Ним шляхом. Хто повністю покладатиметься на Нього, ті будуть врятовані. ПЦ 254.1
Пророки вірно виконували свій обов'язок, застерігаючи та навчаючи народ; вони безстрашно свідчили Манасії та його оточенню, але їхні вістки з презирством відкидались. Бунтівна Юдея не звертала на них жодної уваги. Як попередження про прийдешнє покарання народу за його запеклість у гріхах, Господь допустив поневолення їхнього царя загоном ассирійських воїнів, які “скували його мідяними кайданами і повели до Вавилону” — своєї тимчасової столиці. Це нещастя примусило царя опам'ятатися. Він вельми “благав Господа, Бога свого, впокорився перед лицем Бога своїх батьків. Молився Манасія до Нього, і Господь вислухав благання його; і повернув його в Єрусалим на його царство. Тоді пересвідчився Манасія, що Господь є Бог!”.1 Однак його покаяння, хоч і було надзвичайним, прийшло надто пізно; воно не могло врятувати царство від розтлінного впливу довгих років, протягом яких звершувалось ідолопоклонство. Багато людей спіткнулися й упали, щоб уже ніколи не підвестися. ПЦ 254.2
Серед людей, життю яких фатальне відступництво Манасії завдало непоправної шкоди, був його власний син, котрий сів на престол у двадцятидвохрічному віці. Про царя Амона написано: “І ходив він в усьому дорогою, якою ходив його батько, і служив бовванам, яким служив батько його, і поклонявся їм. Він покинув Господа, Бога предків своїх”2 і “не впокорився він перед Господом, як упокорився його батько Манасія, та щоразу грішив все більше”. Але нечестивому цареві не було дозволено довго царювати. Вже через два роки після сходження на престол, коли його зухвале нечестя досягло свого апогею, він був убитий у палаці своїми ж слугами. “І настановив народ Краю царем замість нього сина його Йосію”.1 ПЦ 254.3
Після вступу на царський престол Йосії, який правив тридцять один рік, у серцях вірних Богові людей воскресла надія, що духовний занепад царства припиниться, оскільки новий цар, незважаючи на восьмирічний вік, боявся Бога, від самого початку “робив угодне в Господніх очах, і ходив в усьому дорогою свого предка Давида, не відступаючи від неї ані праворуч, ані ліворуч”.4 Народжений від нечестивого царя, спокушуваний наслідувати приклад батька, не маючи багато радників, які заохочували б його йти шляхом правди, Йосія, однак, залишався вірним Ізраїлевому Богові. Пам'ятаючи помилки минулих поколінь, він вирішив чинити правду замість того, щоб прямувати до прірви гріха і виродження, куди впали його батько та дідусь. Він “не відступав від істини ані праворуч, ані ліворуч”. Як один із тих, котрі мали зайняти відповідальне становище, він твердо вирішив виконувати доручені правителям Ізраїлю настанови, і такий послух дав Богові можливість використати його як “посуд для честі”. ПЦ 255.1
У роки, що передували правлінню Йосії, і на початку його царювання, вірних юдеїв цікавило, чи виконаються Божі обітниці, даровані стародавньому Ізраїлеві. З людської точки зору, виконання Божественного наміру щодо вибраного народу видавалося майже неможливим. З плином часу започатковане в минулі віки відступництво посилювалося; десять племен були розпорошені серед язичників; залишилися лише племена Юди й Веніямина, але й вони перебували на межі морального і національного занепаду. Пророки почали передрікати цілковите знищення прекрасного міста, в якому знаходився Соломонів храм і на якому зосереджувалися усі їхні марні сподівання національної величі. Чи може Бог відмовитися від Свого початкового наміру визволити тих, котрі покладалися на Нього? Чи могли вірні Богові люди сподіватися кращих днів з огляду на нескінченні переслідування праведних і очевидне благополуччя нечестивих? ПЦ 255.2
Такі тривожні запитання ставив пророк Авакум. Спостерігаючи становище своїх вірних сучасників, він висловив біль своєї душі в запитанні: “Доки, Господи, я кликатиму, а Ти не чуєш? Кричатиму про насильство, а Ти не рятуєш? Для чого Ти мені показуєш несправедливість і дивишся на кривду? А передо мною грабіж та насильство, постає суперечка і здіймається незгода. Тому Закон утратив силу, ніде не видно права; нечестивий губить праведника, тому й правосуддя виходить викривленим”.5 ПЦ 256.1
Бог відповів на благання Своїх вірних дітей. Через вибраного вісника Він повідомив про Свій намір покарати народ, який відвернувся від Нього, аби служити язичницьким богам. Ще за життя тих, кого на той час непокоїло майбутнє, Він у чудовий спосіб керував справами земних правителів і таким чином привів Вавилон до влади. “Страшні та грізні” халдеї, котрі зненацька напали на юдейський край, мали стати для Ізраїлю призначеним Богом бичем. Князі і найкращі з юдейського народу мали потрапити до вавилонського полону, юдейські міста, села й родючі поля мали бути спустошеними, — ніщо не уникне покарання. ПЦ 256.2
Авакум, упевнений, що навіть під час цієї страшної кари Божий намір щодо Його народу певним чином виконається, схилився в покорі перед одкровенням волі Єгови. “Хіба ж Ти, о Господи, не споконвіку Бог мій, Святий мій”, — вигукує пророк, а потім, з вірою дивлячись у похмуре майбутнє та міцно покладаючись на дорогоцінні обітниці, сповнені Божої любові до Його довірливих дітей, додає: “Не помремо!”.5 Засвідчивши цими словами свою віру, він віддав власні справи та долю кожного віруючого ізраїльтянина в руки співчутливого Бога. ПЦ 256.3
Такий прояв непохитної віри був не єдиним у житті Авакума. Якось, роздумуючи про майбутнє, він сказав: “Я стану на сторожі своїй, стоятиму на моїй башті і виглядатиму, що Він мені скаже”. Господь милостиво відповів йому: “Напиши це видіння і вирізьби його на таблицях, щоб читач міг його легко прочитати. Бо це видіння — на означений час. Воно віщує про кінець, і не обмане. Якщо б і забарилось, чекай його, бо воно обов'язково здійсниться, прийде, не спізниться. Ось воно бундючне, нещире його серце; а праведний житиме вірою своєю”.6 ПЦ 256.4
Віра, яка зміцнювала Авакума і всіх святих у ті дні важкого випробування, і нині підтримує Божий народ. У найпохмуріші хвилини життя, в найнебезпечніших обставинах християнин може всім серцем звертатися до Джерела світла і сили. Через віру в Бога його надія і мужність з дня на день відновлятимуться. “Праведний житиме вірою своєю”. У служінні Богові не повинно бути розчарування, нерішучості і страху. Тим, котрі покладаються на Господа, Він учинить більше за найкращі їхні сподівання. Він дасть їм достатньо мудрості і для задоволення різних життєвих потреб. Апостол Павло красномовно свідчить про численні засоби, запропоновані кожній спокушуваній душі. Йому було дане Божественне запевнення: “Досить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі”. Із вдячністю й довірою випробуваний Божий слуга відповів: “Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Бо коли я слабий, тоді — сильний”.7 ПЦ 257.1
Ми маємо плекати і розвивати віру, про яку свідчили пророки й апостоли, — віру, котра покладається на Божі обітниці і чекає визволення визначеного Ним часу й накресленим Його Провидінням шляхом. Найвірніше пророче слово остаточно виконається в час славного Пришестя нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа — Царя царів і Пана панів. Чекання може видаватися надто довгим; душа може бути пригніченою і розчарованою; чимало з наших довірених друзів можуть упасти на земній дорозі, але разом з пророком, який намагався підбадьорити Юду в час небувалого відступництва, давайте впевнено скажемо: “Господь у своїм храмі святім, — мовчи перед Ним, уся земле!”.6 Будемо ж постійно пам'ятати слова підбадьорення: “Бо на означений час це видіння. Воно віщує про кінець, і не обмане; та хоча б і забарилось, чекай його, бо воно обов'язково прийде, не спізниться... А праведний житиме вірою своєю”.6 ПЦ 257.2
“Господи, оживи Своє діло за наших часів, за наших часів об'яви його! У гніві згадай про милосердя! Бог іде від Теману, і Святий від Паран-гори. Велич Його вкрила небо, і слави Його повна земля! Сяйво Його, наче сонячне світло, з рук у Нього блискає проміння; там схована Його потуга. Перед Ним іде моровиця, а за Ним — полум'я. Встає Він, — і трясеться Земля, подивиться — і трясуться народи. Вічні гори розвалюються, вікові узгір'я хиляться... Дороги Його споконвічні. Ти вийшов спасати Свій народ, рятувати Помазаника Свого... Коли б не зацвіла смоковий ця і не було б урожаю у виноградниках; хоча б обмануло оливкове дерево, і нива не вродила б хліба, зникла б отара з кошари і не стало б в хлівах худоби, — я все таки в Господі радітиму і веселитимусь у Бозі, моєму Спасителеві! Бо Господь — моя сила”.8 ПЦ 258.1
Авакум не був єдиним пророком, котрий говорив про світлу надію, майбутню славу і теперішній суд. Під час царювання Йосії Господь через Софонію також застерігав про наслідки безупинного відступництва, звертаючи погляд правдивої Церкви на славне майбутнє. Його пророцтва щодо прийдешнього суду над Юдеєю однаковою мірою стосуються покарань, які мають спіткати нерозкаяний світ під час Другого приходу Христа. ПЦ 258.2
“Близько великий день Господній! Близько і наближається дуже швидко! Ось і голос Господнього дня! Тоді гірко кричатиме навіть хоробрий! День гніву — той день, день смутку й печалі, день збурення та руйнування, день темноти та темряви, день хмари й густої імли; день сурми та бойового крику проти міст — твердинь та проти високих міських башт”.9 ПЦ 258.3
“Я наведу на людей лихо, і ходитимуть вони наче сліпі, бо згрішили проти Господа. І проллється кров їхня, немов той пісок... В день гніву Господнього їх не зможе спасти ні їхнє срібло, ні золото, а вогонь Його невгасимий пожере всю землю; Він учинить кінець, кінець жахливий для усіх мешканців Краю цього”.9 ПЦ 258.4
“Збирайтеся разом та завстидайтеся, народе безсоромний, поки ще рішення не привело того дня, коли всі зникнуть, як полова; поки не прийшов на вас палкий гнів Господній, поки не прийшов на вас день Господнього гніву! Шукайте Господа, всі покірні землі, котрі виконують веління Його. Шукайте правди, шукайте смирення, — може, знайдете захист у день Господнього гніву!”.9 ПЦ 258.5
“Ось Я візьмусь того часу за всіх тих, що тебе пригнічують. Я спасу кульгавих, і позбираю розпорошених; зроблю їх славними та іменитими у всьому краю їхнього сорому. Того часу Я приведу вас, того часу Я вас позбираю і зроблю іменитими й славними між усіма народами землі, коли поверну ваших бранців у вас перед очима, — каже Господь”.9 ПЦ 259.1
“Співай, дочко Сіону! Втішайся, Ізраїлю! Радій та веселися всім серцем, дочко Єрусалима! Усунув Господь присуди проти тебе, прогнав ворога твого! Серед тебе Господь, Цар Ізраїлів; — ти не будеш більше боятися лиха! Того дня скажуть Єрусалимові: ‘Не бійся!’ А Сіонові: ‘Нехай не опускаються руки твої!’ Господь, Бог твій, серед тебе, Могутній, Який рятує. Він вельми буде втішатись тобою, поновить любов Свою. Він буде веселитись тобою під веселі співи”9 ПЦ 259.2