Дії апостолів

Розділ 23. Верія й Афіни

(Підставою цього розділу є Дії 17:11-34)

У Верії Павло знайшов євреїв, які мали бажання досліджувати проповідувані їм істини. Лука пише про них: “Ці були шляхетніші від тих, що в Солуні. Вони прийняли слово з усією ревністю, щодня досліджуючи Писання, чи так воно є. Тож багато хто з них увірували, і чимало з грецьких шляхетних жінок та чоловіків”. ДА 159.1

Верійцям були притаманні широта поглядів і неупередженість. Вони бажали дослідити, наскільки правдивим було вчення, котре проповідували апостоли. Вони вивчали Біблію не з цікавості, але щоб дізнатися, що в ній написано про обітованого Месію. Верійці щодня досліджували богонатхненне Слово і коли порівнювали один текст з іншим, небесні ангели були поряд з ними, просвічуючи уми та переконуючи серця. ДА 159.2

Де б не проповідувалися євангельські істини, люди,котрі щиро бажають чинити правду, спонукувані старанно досліджувати Писання. Якби в кінці історії нашої землі ті, котрим звіщаються випробувальні істини, наслідували приклад верійців і щоденно досліджували Писання, порівнюючи Боже Слово із проповідуваною їм вісткою, то там, де сьогодні є порівняно невеличка кількість людей, вірних Заповідям Божого Закону, їх було б значно більше. Проте коли проповідуються непопулярні біблійні істини, багато хто відмовляється від дослідження. Неспроможні спростувати ясне вчення Писання, вони водночас виявляють велике небажання досліджувати представлені їм докази. Деякі стверджують: навіть якщо це вчення правдиве, то немає великого значення, приймуть вони чи відкинуть нове світло. Тому вони міцно тримаються приємних байок, які ворог використовує для зведення душ. Такі люди засліплені оманою і розлучені з Небом. ДА 159.3

Усі будуть суджені згідно з даним їм світлом. Господь посилає Своїх представників з вісткою спасіння, і хто чує її, ті відповідатимуть перед Богом за своє ставлення до слів Його слуг. Щирі шукачі істини будуть старанно досліджувати проповідуване їм учення у світлі Божого Слова. ДА 160.1

Невіруючі євреї із Солуні, сповнені заздрощів і ненависті до апостолів, не задовольнилися тим, що вигнали їх з міста. Вони пішли за ними до Верії та настроїли проти них простолюд, пробуджуючи в нього низькі пристрасті. Побоюючись насильства над Павлом у разі подальшого перебування в місті, брати відіслали його до Афін у супроводі кількох новонавернених верійців. ДА 160.2

Так гоніння примушували вчителів істини переходити з одного міста до іншого. Вороги Христа не могли перешкодити поширенню Євангелія, але їм вдалося ускладнити апостолам працю. Однак перед лицем опозиції й боротьби Павло впевнено рухався вперед, рішуче виконуючи Божий намір, відкритий у видінні в Єрусалимі: “Я пошлю тебе — далеко до народів”. ДА 160.3

Поспішний відхід Павла з Верії позбавив його можливості відвідати братів у Солуні, чого він дуже бажав. ДА 160.4

Прибувши до Афін, апостол відіслав братів з Верії назад, сповістивши через них Силу й Тимофія, аби вони негайно приєдналися до нього. Тимофій прийшов до Верії перед відходом Павла і разом із Силою продовжував так успішно розпочату справу, навчаючи новонавернених принципів віри. ДА 160.5

Місто Афіни було центром язичества. Тут Павло зустрівся не з неосвіченим, легковірним простолюдом, як це було в Лістрі, але з людьми, які славилися своєю інтелігентністю і культурою. Усюди, куди не гляне оком, стояли статуї їхніх богів та обожнюваних героїв історії й поезії. Величні архітектурні споруди і полотна живопису відображали дух національної слави та популярного поклоніння язичеським божествам. Краса й пишність творів мистецтва справляли на людей чаруючий вплив. Усюди здіймалися масивні надзвичайно коштовні споруди святинь і храмів. Воєнні перемоги і подвиги прославлених мужів знайшли своє увіковічнення в скульптурних пам'ятниках, гробницях, плитах. Усе це перетворювало Афіни на велику художню галерею. ДА 160.6

Коли Павло дивився на навколишні красу та помпезність і бачив місто, цілковито віддане ідолопоклонству, його дух запалав горливістю за Бога, Котрий був зганьблений на кожному кроці; а серце його сповнилося жалістю до мешканців Афін, які, незважаючи на свій інтелект і культуру, не знали нічого про істинного Бога. ДА 161.1

Апостола не звабило те, що він побачив у цьому центрі ерудиції та вченості. Його духовне єство настільки було чутливим до краси небесних реалій, що навколишні пишність і велич видавалися йому нікчемними в порівнянні з радістю і славою нетлінних скарбів. Споглядаючи велич Афін, він усвідомлював спокусливий вплив міста на любителів мистецтва й науки та важливість своєї прийдешньої роботи. ДА 161.2

У цьому великому місті, де не поклонялися Богові, Павла гнітило почуття самотності, він прагнув співчуття і допомоги своїх співпрацівників. Що стосується людської дружби, то він почувався вкрай самотнім. У своєму посланні до Солунян він висловив свої почуття так: “Ми вирішили за краще самим зостатися в Афінах” (1Сол.3:1). Перед ним постали, здавалося, нездоланні перешкоди, майже позбавляючи його надії досягти людських сердець. ДА 161.3

Очікуючи приходу Сили й Тимофія, Павло не сидів склавши руки. “Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, та щодня на майдані з зустрічними”. Але головною його справою в Афінах було проголошення спасіння тим, хто нічого не знав про Бога та Його наміри щодо грішного людства. Незабаром апостол мав зіткнутися з язичеством у його найвитонченішій формі ДА 161.4

Незабаром великі афінські мужі дізналися, що в їхньому місті перебуває незвичайний учитель, який проповідує нові дивні вчення. Декотрі із цих мужів розшукали Павла і почали з ним розмову. Невдовзі їх оточила юрба слухачів. Дехто був готовий висміяти апостола як людину, що набагато поступається їм соціальним походженням і розумовим рівнем. Декотрі уїдливо запитували один одного: “Що ж то хоче сказати цей балакун? А інші: Здається, він проповідник чужих богів! Бо він благовістив їм про Ісуса та воскресіння”. ДА 162.1

Серед опонентів Павла на ринковій площі були “деякі з філософів, епікурейців і стоїків”, але ці люди, як і всі інші співрозмовники апостола, скоро переконалися, що він володіє значно більшим знанням, аніж вони. Сила його інтелекту викликала в учених мужів повагу до нього, а його серйозне логічне судження і дар красномовства привернули до себе увагу всіх слухачів. Вони визнали, що він не був новаком, а міг говорити з представниками всіх класів, наводячи переконливі докази на користь проповідуваного ним учення. Таким чином, апостол залишався неприступним, відбивав напади противників за допомогою їхньої ж зброї: відповідаючи логікою на логіку, філософією на філософію, красномовством на красномовство. ДА 162.2

Язичеські опоненти нагадали йому про долю Сократа, засудженого на смерть через те, що проповідував чужих богів, і порадили не наражати своє життя на небезпеку подібними діями. Але слова апостола привернули увагу народу, а його непідробна мудрість викликала повагу й захоплення. Ані вченість, ані іронія філософів не змусили його замовкнути. Переконавшись у тому, що ця людина сповнена рішучості будь-що виконати свою місію, афіняни вирішили дати йому можливість висловитися. ДА 162.3

З цією метою його привели на Марсовий пагорб. Це було одне з найбільш священних місць в Афінах, котре через пов'язані з ним спогади й асоціації викликало в людей забобонний страх, а в декого навіть жах. Саме тут мужі, яким належало останнє судейське слово у вирішенні всіх найважливіших моральних і цивільних питань, часто і найретельнішим чином розглядали справи, пов'язані з релігією. ДА 162.4

Тут, подалі від сум'яття й шуму багатолюдних площ і гамору безладних дискусій, апостола могли вислухати спокійно, не перебиваючи. Навколо нього зібралися поети, художники, філософи — учені й мудреці Афін, які звернулися до нього з такими словами: “Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!” ДА 163.1

У цю урочисту відповідальну хвилину апостол зберігав спокій і самовладання. На ньому лежав тягар відповідальності — донести до людей важливу вістку, і слова, що виходили з його уст, переконали слухачів: перед ними не марнослівний просторіка. “Мужі-афіняни, з усього бачу, що ви дуже побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: Невідомому Богові! Отже, я вам і проповідую Того, Кого, не знаючи, ви побожно шануєте”. При всій своїй розвинутості й ерудиції вони не знали Бога — Творця Всесвіту. Однак серед них були люди, котрі прагнули до більшого світла і намагалися знайти Безмежного. ДА 163.2

Указуючи на сповнений ідолів храм, Павло вилив тягар своєї душі, викриваючи оману релігії афінян. Наймудріші з його слухачів були здивовані, почувши його міркування. Він довів, що знайомий з їхніми творами мистецтва, літературою та релігією. Указуючи на їхні статуї й ідоли, він зауважив, що Бога не можна уподібнити до творива людських рук. Ідоли ані найменшою мірою не здатні передати славу Єгови. Він нагадав їм про те, що ці кумири не мали життя; вони перебували у владі людини, котра переставляла їх з місця на місце, тому самі ідолопоклонники в усьому перевершували своїх ідолів. ДА 163.3

Павло намагався вивести своїх слухачів-ідолопоклонників за межі їхньої фальшивої релігії до правдивого Бога, Котрого вони називали “Невідомим Богом”. Той, про Кого він говорив, незалежний від людини. Він не має потреби в служінні людських рук, які нічого не можуть додати до Його сили і слави. ДА 163.4

Народ із захопленням слухав щирий логічний виклад Павла, коли він змальовував властивості правдивого Бога — Його творчу силу, мудре Провидіння. Апостол був ревним і палким у своєму красномовстві: “Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, бо не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, і дихання, і все”. Небеса не можуть вмістити Бога, а тим більше рукотворні храми! ДА 163.5

У той час кастовості, коли права людини часто ігнорувалися, Павло виклав велику істину про людське братерство, заявивши, що Бог “створив Він з одного весь людський рід, щоб жив по всій поверхні землі”. У Божих очах усі люди рівні і кожна людина повинна виявляти вірність Творцеві. Далі апостол показав, що вся історія взаємовідносин Бога з людьми золотою ниттю пронизана Його благодаттю і милістю. Він “визначив заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас”. ДА 164.1

Указуючи на шляхетних представників людського роду, котрі оточували його, Павло процитував фразу одного грецького поета, представивши безмежного Бога як Отця, дітьми Котрого всі вони були: “У Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як деякі з ваших поетів казали: Бо і ми з Його роду! Отож, будучи з Божого роду, ми не повинні вважати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каміння — мистецького витвору та вигадок людини. Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися”. У темні віки, що передували пришестю Христа, Божественний Правитель не ставився до язичників із суворою вимогливістю за їхнє ідолопоклонство, але тепер через Свого Сина Він послав людям світло правди, очікуючи покаяння на спасіння від усіх: не тільки від бідного простого люду, але й гордого філософа і князя. “‘Бо Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих’! Коли Павло заговорив про воскресіння з мертвих, то ‘деякі почали глузувати, а інші сказали: Про це послухаємо тебе іншого разу!’” ДА 164.2

Так закінчилася праця апостола в Афінах — центрі язичеської ученості, бо афіняни, уперто притримуючись ідолопоклонства, відвернулися від світла правдивої релігії. Коли люди повністю задоволені власними поглядами, від них важко очікувати чогось більшого. Вихваляючись своєю вченістю та витонченістю, афіняни ставали дедалі зіпсутішими, усе більше задовольняючись розпливчатими таїнствами язичества. ДА 164.3

Серед слухачів Павла були такі, котрих переконали викладені істини, та вони не бажали упокоритися, визнавши Бога та прийнявши План спасіння. Ні красномовство, ні сила доказів не можуть навернути грішника. Тільки Божа сила здатна донести істину до серця. Хто вперто не визнає цієї сили, той не може бути наверненим. Греки шукали мудрості, а слово про хрест було для них глупотою, оскільки вони цінували свою мудрість вище за небесну мудрість. ДА 165.1

Причину невеликого успіху вістки Євангелія серед афінян слід шукати в тому, що вони пишалися своїм розумом і людською мудрістю. Світські мудреці, котрі приходять до Христа як бідні, пропащі грішники, отримують мудрість на спасіння; але хто вважає себе великим, підносячи власну мудрість, ті не отримають світла і знання, які може дати тільки Він. ДА 165.2

Так Павло протистояв тогочасному язичеству. Його праця в Афінах не була даремною. Діонісій, один з найбільш відомих громадян, та деякі інші прийняли євангельську вістку і приєдналися до віруючих. ДА 165.3

Богонатхненне Слово дає нам можливість поглянути на життя афінян, котрі разом з усім своїм знанням, вишуканістю й мистецтвом погрузли в пороках, — аби побачити, як Бог через Свого слугу викривав ідолопоклонство й гріхи гордого, самовдоволеного народу. Слова апостола, його поведінка й обставини праці були закарбовані богонатхненним пером, щоб засвідчити всім прийдешнім поколінням про його непохитну віру, мужність, з якою зносив самотність і злигодні, та перемогу, отриману ним на користь християнства в самому серці язичеського світу. ДА 165.4

Слова Павла — скарбниця знання для Церкви. Він цілком міг сказати щось таке, що викликало б роздратування в його гордих слухачів і поставило його у важке становище. Якби його промова містила прямі нападки на їхніх богів та великих мужів міста, апостола могла б спіткати доля Сократа. Але з тактовністю, породженою Божественною любов'ю, він обережно спрямував погляди афінян від язичеських богів до Бога, Котрого вони не знали. ДА 165.5

І сьогодні біблійні істини також потрібно проповідувати сильним світу цього, щоб вони могли зробити вибір між послухом Божому Законові та вірністю князеві зла. Бог пропонує їм вічну істину, котра зробить їх мудрими на спасіння, проте Він не силує їх прийняти її. Якщо вони відвернуться від неї, Він залишить їх пожинати плоди власних учинків. ДА 166.1

“Бо слово про хрест є безумством для тих, що гинуть, а для нас, які спасаємося, це — Божа сила. Бо написано: Знищу мудрість премудрих, а розум розумних відкину! Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоб засоромити сильних; Бог вибрав понижене у світі, і погорджене, і неіснуюче, щоб існуюче позбавити сили” (1Кор.1:18-19, 27-28). Багато великих учених, державних діячів, найвидатніших мужів світу в ці останні дні відвернуться від світла, тому що світ у своїй мудрості не пізнав Бога. Однак слуги Божі повинні використовувати кожну можливість, щоб донести істину до таких людей. Декотрі визнають своє неуцтво в духовних питаннях і будуть покірно навчатися біля ніг Великого Вчителя Ісуса. ДА 166.2

Кожна спроба донести вістку Євангелія до вищих класів суспільства вимагає від Божого працівника сильної віри. Обставини можуть видаватися несприятливими, але в найпохмурішу годину з Небес засяє світло. Сила тих, хто любить Бога і служить Йому, із дня на день відновлюватиметься. їм буде послане розуміння Безмежного, аби при виконанні Його планів вони не припускалися помилок. Нехай же ці працівники збережуть своє уповання твердим до кінця, пам'ятаючи, що сила Божої Істини засяє серед темряви, яка оповила наш світ. У справі служіння Богові не повинно бути місця розпачу. Віра посвяченого служителя має бути готовою витримати кожне випробування. Бог може і бажає дарувати Своїм слугам усі силу та мудрість, необхідні в різних ситуаціях. Тим, які покладають надію на Нього, Він дасть більше, ніж вони сподіваються. ДА 166.3