Дії апостолів

Розділ 15. Звільнення із в'язниці

(Підставою цього розділу є Дії 12:1-23)

“На той час цар Ірод простягнув руки, щоб декому з Церкви заподіяти зло”. У той час Юдеєю правив Ірод Агрипа, підлеглий римському імператорові Клавдію. Ірод також обіймав посаду тетрарха Галилеї. Він був прозелітом, наверненим у юдейську віру, і, складається враження, дуже ревно дотримувався обрядів юдейського закону. Бажаючи завоювати прихильність юдеїв і сподіваючись таким чином зберегти своє становище та почесті, він узявся виконувати їхні бажання, переслідуючи Христову Церкву, грабуючи житла й маєтки віруючих та ув'язнюючи керівників Церкви. Він кинув у в'язницю Якова, Йоанового брата, і послав ката, аби той умертвив його мечем, як колись за наказом іншого Ірода був обезглавлений пророк Йоан. Побачивши, що юдеї задоволені такими діями, він ув'язнив і Петра. ДА 97.1

І це насильство мало місце під час свята Пасхи. Відзначаючи визволення з Єгипту та претендуючи на велику ревність щодо Божого Закону, юдеї водночас порушували всі принципи цього Закону, переслідуючи та вбиваючи віруючих у Христа. ДА 97.2

Смерть Якова віруючі сприйняли як велике горе, вона викликала в них жах. Коли ж до в'язниці було вкинуто й Петра, уся Церква почала постити й молитися. Юдеї схвалювали дії Ірода щодо вбивства Якова, хоча деякі були незадоволені тим, що страта була таємною; вони вважали, що публічна страта могла б більше залякати віруючих та всіх, хто їм співчував. Тому Ірод утримував Петра під вартою, маючи намір задовольнити бажання юдеїв і стратити його публічно. Проте було висловлене припущення, що страта одного з найстарших апостолів на очах усього народу, зібраного в той час у Єрусалимі, може бути небезпечною справою. Юдеї побоювалися, що народ, побачивши, як його ведуть на смерть, сповниться жалем. ДА 97.3

Священики і старійшини боялися також, щоб Петро не виголосив одного зі своїх натхненних закликів, які так часто спонукували людей досліджувати життя й характер Ісуса і яких вони не могли спростувати всіма своїми аргументами. Горливість, з якою Петро відстоював справу Христа, спонукала багатьох стати прихильниками Євангелія. Тому правителі побоювалися: якщо Петрові буде дана можливість захищати свою віру в присутності великого зібрання людей, котрі прийшли до міста на поклоніння, ті вимагатимуть від царя його звільнення. ДА 98.1

Страта Петра під різними приводами відкладалася і мала відбутися після Пасхи; отже, члени Церкви мали достатньо часу для глибокого дослідження сердець і молитви. Вони безперестанно молилися за Петра, бо розуміли, що він дуже потрібний для справи Господа. Вони усвідомлювали, що досягли такого критичного стану, коли без особливої допомоги Божої Церква Христова може бути знищена. ДА 98.2

А в цей час віруючі з різних країн сходилися до храму, призначеного для поклоніння Богові. Сяючи золотом і дорогоцінними каменями, він являв собою прекрасне величне видовище. Однак Єгова вже залишив ці розкішні оселі. Ізраїль, як народ, розірвав свій Заповіт із Богом. І коли Христос наприкінці Свого земного служіння востаннє подивився на внутрішню частину храму, Він сказав: “Ось, залишається вам ваш дім порожнім” (Матв.23:38). Досі Він називав храм домом Свого Отця; але коли Син Божий вийшов з його стін, присутність Бога назавжди залишила храм, споруджений для Його слави. ДА 98.3

День страти Петра був, нарешті, призначений, однак молитви віруючих не припиняли підноситися до Неба; у той час як вони палко благали про допомогу, Божі ангели охороняли ув'язненого апостола. ДА 99.1

Пам'ятаючи про попереднє звільнення апостолів із в'язниці, Ірод ужив подвійних запобіжних заходів. Щоб виключити будь-яку можливість утечі, Петра стерегли шістнадцять воїнів, які, змінюючи один одного, пильнували його вдень і вночі. Він перебував у камері між двома воїнами, прикутий двома ланцюгами до зап'ястя кожного з воїнів. Жодний його рух не залишався непоміченим ними. Двері в'язниці були міцно замкнуті і надійно охоронялися, так що будь-яка можливість утечі чи визволення людськими силами була виключена. Але найскрутніше в людському розумінні становище для Бога є можливістю виявити Свою силу. ДА 99.2

Петро був ув'язнений в камері, висіченій у скелі; двері були міцно замкнені на численні засуви, і вартові були попереджені про відповідальність за збереження в'язня. Однак засуви, замки, римська варта — усе, що виключало будь-яку можливість людської допомоги, мало ще більш повно продемонструвати велич Божої перемоги, явленої у визволенні Петра. Ірод, який виступив проти Всемогутнього, мусив зазнати цілковитої поразки. Бог у Своїй могутності мав намір урятувати дорогоцінне життя, котре юдеї задумали знищити. ДА 99.3

І ось настала остання ніч перед запланованою стратою. Для порятунку Петра з Небес був посланий могутній ангел. Міцні ворота, за котрими знемагав цей Божий святий, відчиняються без допомоги людських рук. Ангел Всевишнього проходить крізь них, і вони нечутно зачиняються за ним. Він входить до камери і бачить Петра, який безтурботно спить, цілковито довірившись Богові. ДА 99.4

Світло, що оточує ангела, наповнює собою всю камеру, але апостол не пробуджується. Лише після того як ангел доторкується до Нього й говорить: “Швидко вставай!” — Петро прокидається і бачить, що камера осяяна небесним світлом і перед ним стоїть преславний ангел. Апостол механічно виконує наказ, і коли, підводячись, підіймає руки, то майже не помічає, що кайдани впали з його зап'ясть. ДА 99.5

І знову голос небесного посланця наказує йому: “Підпережися і взуйся”. Петро мимоволі підкоряється, не зводячи зачудованого погляду зі свого гостя і гадаючи, що все це бачить уві сні або видінні. Ангел ще раз наказує: “Зодягнися у свій одяг і йди за мною!” Він прямує до дверей, а Петро, зазвичай такий говіркий, іде слідом, втративши від подиву дар мови. Вони переступають через вартових, підходять до замкнених на важкі засуви дверей, котрі самі по собі відчиняються й одразу ж зачиняються, тоді як сторожа всередині та зовні нерухомо завмерла на своєму посту. ДА 100.1

Вони підходять до других дверей, які також охороняються із середини та ззовні. Вони відчиняються, як і перші без скрипу завісів та гуркоту залізних засувів, — і так само безшумно зачиняються за ними. Пройшовши таким же чином і крізь треті ворота, вони опиняються на вулиці. Ніхто не вимовив ані слова, не чути навіть звуку кроків. Оточений сліпучо яскравим сяйвом, ангел плавно рухається попереду, а приголомшений Петро, гадаючи, що він усе ще бачить сон, іде слідом за своїм визволителем. Так вони проходять одну вулицю, після чого ангел, виконавши свою місію, раптово зникає. ДА 100.2

Коли небесного світла не стало, Петро опинився в непроглядній темряві. Коли його очі трохи призвичаїлися до темноти, вона перестала видаватися йому такою густою, і він побачив, що стоїть один на безлюдній вулиці. Його обличчя обвіває прохолодний нічний вітерець. Тепер він усвідомив, що знаходиться на волі в знайомій частині міста; він упізнає місце, котре так часто відвідував і повз яке мав востаннє пройти наступного дня. ДА 100.3

Петро намагається пригадати все, що з ним сталося за останніх кілька хвилин. Він пам'ятає, як заснув, закутий між двома воїнами; його сандалі та верхній одяг були поряд. Петро дивиться на себе і бачить, що він одягнутий і підперезаний. Його зап'ястя, опухлі від важких залізних кайданів, тепер вільні від них. Він усвідомлює: його звільненню — не галюцинація, не сон і не видіння, а блаженна реальність. Завтра його мали вести на страту, але ангел визволив його від в'язниці і смерті. “Отямившись, Петро сказав: Нині твердо знаю, що Господь послав Свого ангела і вирвав мене з рук Ірода та від усього, чого сподівався юдейський народ!” ДА 100.4

Апостол одразу ж попрямував до будинку, де були зібрані його співбрати й тієї хвилини палко молилися про нього. “Як постукав він у ворота двору, вийшла служниця на ім'я Рода, щоб довідатися. Впізнавши голос Петра, з радості не відчинила дверей, а прибігла і повідомила, що Петро стоїть біля воріт. Вони їй сказали: Ти не при собі! Вона ж наполягала, що так воно є. А вони говорили: Це його ангел! ДА 101.1

Петро ж стукав далі. Відчинивши, побачили його й жахнулися. Давши їм знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь його вивів із в'язниці”. Потім Петро, “вийшовши... вирушив до іншого місця”. Серця віруючих сповнилися радістю і хвалою, тому що Бог почув і відповів на їхні молитви, звільнивши Петра з рук Ірода. ДА 101.2

Уранці зібрався великий натовп людей, аби подивитися на страту апостола. Ірод послав до в'язниці за Петром, якого мали привести під численною озброєною вартою, щоб не тільки виключити можливість утечі, але й залякати всіх, хто йому співчував, та продемонструвати силу царя. ДА 101.3

Коли ж вартові дізналися про втечу Петра, їх охопив жах, оскільки їх було суворо попереджено, що вони відповідають за в'язня власними головами, тому ці воїни виявляли особливу пильність. Коли послані за Петром прийшли, вартові продовжували охороняти двері в'язниці, замки та засуви були на місці, а ланцюги звисали із зап'ясть двох воїнів, однак в'язень зник. ДА 101.4

Дізнавшись про втечу Петра, Ірод страшенно розлютився, звинуватив вартових у зраді і звелів стратити їх. Ірод розумів, що Петро був урятований не людською силою, однак відмовився визнати, що його задум зруйнувала Божественна сила. Таким чином він кинув зухвалий виклик Богові. ДА 101.5

Незабаром після звільнення Петра з в'язниці Ірод вирушив до Кесарії. Там він влаштував велике свято з метоюви кликати захоплення і схвалення народу. На свято звідусіль зібралися численні любителі задоволень, які бенкетували й упивалися вином. З надзвичайною помпезністю Ірод з'явився перед присутніми та звернувся до них зі зворушливою промовою. Одягнутий у гаптовані сріблом і золотом шати, що виблискували на сонці та сліпили очі присутніх, він мав величний вигляд. Пишність, якою супроводжувався вихід царя, а також його вишукана мова справили на зібрання сильне враження. Присутні, почуття яких уже були притуплені випитим вином та спожитими наїдками, засліплені оздобленням одягу Ірода та зачаровані його манерами й промовою, бурхливо висловлювали своє захоплення в лестивих словах. Вони стверджували, що такий вигляд і таке вражаюче красномовство не можуть належати смертній людині. Раніше вони шанували його як правителя, а відтепер поклонятимуться йому як богові. ДА 101.6

Декотрі з тих, хто нині виславляв запеклого грішника, лише кілька років тому нестямно кричали: “Покінчити з Ісусом! Розіпни Його! Розіпни Його!” Юдеї відмовилися прийняти Христа, під грубим запорошеним у дорозі одягом Якого билося серце, сповнене Божественної любові. За скромною зовнішністю їхні очі не розпізнали Господа життя і слави, хоча сила Христа була явлена перед ними у вчинках, на які не спроможна звичайна людина. Проте вони були готові поклонятися як богові зарозумілому цареві, прекрасні, вигаптувані золотом і сріблом шати котрого приховували зіпсуте, жорстоке серце. ДА 102.1

Ірод знав, що не заслуговує виявлених йому шани та хвали, однак прийняв ідолопоклонство народу як належне. Серце його тріумфувало, а на обличчі з'явився вираз вдоволеної пихи, коли почулися вигуки натовпу: “Це голос Бога, а не людини!” ДА 102.2

Та раптом з ним відбулася жахлива зміна. Його обличчя стало мертво-блідим, спотвореним від болю, на чолі виступили великі краплі поту. Від болю й жаху він на хвилину остовпів; а потім, повернувши пополотніле обличчя до своїх перестрашених друзів, закричав глухим розпачливим голосом: “Смерть уразила того, кого ви звеличуєте як бога!” ДА 102.3

Ірода, який ще хвилину тому гордовито приймав хвалу та поклоніння численного натовпу, а тепер страждав від нестерпного болю, винесли з місця пиятики і веселощів. Тепер він зрозумів, що перебуває в руках Владики, могутнішого від нього. Він відчув докори сумління; пригадав, як безжалісно переслідував послідовників Христа; як віддав жорстокий наказ убити невинного Якова; як планував позбавити життя апостола Петра; він згадав і те, як, почуваючи себе ображеним і розчарованим, зігнав свою злість на воїнах, які стерегли в'язницю. Ірод розумів, що тепер він, безсердечний гонитель, має справу з Богом. Він не відчував полегшення фізичного й душевного болю, та й не сподівався цього. ДА 102.4

Ірод був обізнаний з Божим Законом, який велить: “Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!” (Вихід 20:3). Ірод розумів: приймаючи поклоніння народу, він переповнив міру свого беззаконня і стягнув на себе праведний гнів Єгови. Той самий ангел, який зійшов з небесних висот для порятунку Петра, став вісником гніву й суду для Ірода. Ангел штовхнув Петра, щоб розбудити його від сну, та зовсім інший “поштовх” він спрямував проти нечестивого царя, принижуючи його гординю і звершуючи покарання від Всемогутнього. Так Ірод помер у важких тілесних і душевних муках, отримавши справедливу відплату від Бога. ДА 103.1

Цей вияв Божественного правосудця справив на народ сильне враження. Чутки про те, що апостол Христа був чудодійним чином визволений від кайданів і смерті, у той час як його гонителя спіткало Боже прокляття, пронеслися по всіх землях, навертаючи багатьох до віри в Христа. ДА 103.2

Досвіди Филипа, якого небесний ангел послав назустріч шукачеві істини; Корнилія, котрому ангел приніс вістку від Бога; Петра, засудженого на смерть, але вибавленого ангелом на волю, показують, наскільки тісно пов'язані небо і земля. ДА 103.3

Розповіді про ці відвідини ангелів мають надихати Божих працівників силою та мужністю. Нині, як і за днів апостолів, небесні вісники обходять землю уздовж і поперек, аби потішити засмучених, захистити нерозкаяних, навернути людські серця до Христа. Ми не можемо бачити їх своїми очима, однак вони перебувають з нами, направляючи, керуючи й захищаючи. ДА 103.4

Небо близьке до землі завдяки тим таємничим сходам, основа котрих міцно стоїть на землі, а верхня частина сягає престолу Безмежного. Ангели постійно підіймаються та спускаються цими сяючими сходами, заносячи молитви засумованих і нужденних до Небесного Отця та приносячи благословення й надію, підбадьорення й допомогу людським дітям. Ці ангели світла створюють навколо душі небесну атмосферу, підносячи нас до невидимого і вічного. Ми не можемо споглядати їх нашим фізичним зором, а лише духовним баченням здатні розпізнати небесні істоти. Тільки духовним слухом можемо почути гармонію небесних голосів. ДА 104.1

“Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, — і визволяє їх” (Псал.33:8). Бог доручає Своїм ангелам рятувати Його вибраних від лиха, берегти від “зарази, що в темряві ходить”, і “моровиці, що нищить опівдні” (Псал.90:6). Знову й знову ангели розмовляли з людьми, подібно до того, як людина розмовляє з другом, і провадили їх до безпечного місця. Знову й знову підбадьорливі слова ангелів підкріпляли знемагаючий дух вірних, піднімаючи їхні думки над усім земним та допомагаючи побачити очима віри білі одежі, вінці та пальмове віття перемоги, котрі отримають переможці, коли стануть навколо великого білого престолу. ДА 104.2

Робота ангелів полягає в тому, щоби бути поряд із тими, хто зазнає випробувань, страждань і спокус. Вони невтомно працюють для добра всіх, за кого помер Христос. Коли грішники відчувають спонукання присвятити своє життя Спасителеві, ангели несуть цю вістку на Небо, що справляє велику радість серед небожителів. “На небесах буде більше радості за одного грішника, який покаявся, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які не потребують покаяння” (Луки 15:7). До Неба надходить кожна звістка про наші спроби розігнати темряву й понести світові знання про Христа. Коли ця справа представляється перед Отцем, радість охоплює усі небесні сонми. ДА 104.3

Начальства і влади на Небесах спостерігають за боротьбою, котру провадять Божі слуги за явно несприятливих обставин. Християни, згуртовані навколо прапора свого Викупителя, звершують добрий подвиг віри й отримують нові перемоги. Усі небесні ангели служать покірному віруючому Божому народові, і, коли військо слуг Господніх співає на землі пісню хвали, її підхоплює небесний хор, виславляючи Бога та Його Сина. ДА 104.4

Ми повинні краще зрозуміти місію ангелів. Важливо пам'ятати, що кожна правдива Божа дитина може розраховувати на співпрацю з небесними істотами. Невидимі воїнства світла й сили супроводжують лагідних і покірних, які вірять Божим обітницям і покладають на них свої надії. Херувими, серафими, ангели, які силою і міццю набагато переважають людей, стоять по правиці Бога, “усі вони є службовими духами, що посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння” (Євр.1:14). ДА 105.1