Дії апостолів

Розділ 8. Перед синедріоном

(Підставою цього розділу є Дії 5:12-42)

Хрест, знаряддя ганьби й тортур, приніс надію і спасіння світові. Учні були простими людьми; вони не володіли ні багатством, ні зброєю, а лише Словом Божим. Однак зміцнившись силою Христа, вони йшли у світ, розповідаючи чудову історію про ясла і хрест і перемагаючи всякий опір. Позбавлені земних почестей і визнання, вони були героями віри. Слова, котрі вони проголошували з Божественною красномовністю, сколихнули світ. ДА 51.1

В Єрусалимі, де існувала найбільша упередженість і розповсюджувалися найсуперечливіші ідеї щодо Того, Кого розп'яли як злочинця, учні продовжували сміливо проголошувати слова життя, відкриваючи юдеям істину про роботу й місію Христа, Його розп'яття, воскресіння й вознесіння. Священики і начальники були вражені ясним сміливим свідченням апостолів. Сила воскреслого Спасителя воістину спочила на учнях, і їхня діяльність супроводжувалася ознаками й чудесами, що сприяло щоденному зростанню кількості віруючих. Уздовж вулиць, якими мали проходити учні, люди “недужих виносили... і клали на носилках і постелях, щоб, як проходить Петро, хоч тінь його впала на декого з них”. Сюди приводили також одержимих нечистими духами. Навколо них збиралися натовпи людей, і всі зцілені голосно славили Бога та ім'я Викупителя. ДА 51.2

Священики й начальники бачили, що Христос звеличений понад ними. Саддукеї, котрі не вірили у воскресіння, почувши, що апостоли звіщають воскресіння Христа із мертвих, сповнилися люті. Вони розуміли: якщо апостолам буде дозволено проповідувати воскреслого Спасителя і творити чудеса в Його Ім'я, учення, що заперечувало воскресіння, буде відкинуте, а секта саддукеїв незабаром перестане існувати. Фарисеї ж були розлючені тим, що вчення апостолів завдавало удару юдейським обрядам, оскільки стверджувало, що жертвоприношення втратили всякий зміст. ДА 52.1

Усі попередні спроби придушити це нове вчення виявилися даремними; але тепер садукеї і фарисеї вирішили покласти край роботі учнів, бо вони вказували на них як на винуватців смерті Ісуса. Сповнені обурення священики, грубо схопивши Петра та Йоана, замкнули їх до міської в'язниці. ДА 52.2

Вожді юдейської нації не виконали Божих намірів що до вибраного народу. Ті, кого Господь зробив хоронителями Істини, не виправдали виявленого їм довір'я, і Бог обрав інших для виконання Своєї справи. Тепер сліпі вожді дали волю своєму почуттю, котре вони називали праведним гнівом проти тих, хто доводив неспроможність виплеканого ними вчення. Вони не бажали допустити навіть думки, що це вони помилково розуміють Слово, неправильно тлумачать і застосовують Писання. Вони діяли як ті, що втратили здоровий глузд. “Яке право мають ці вчителі, — говорили вони, — з яких декотрі є простими рибалками, проповідувати ідеї, що суперечать вченню, котрого ми навчаємо народ?” Сповнені рішучості зупинити поширення цих ідей, вони вкинули до в'язниці тих, хто проповідував їх. ДА 52.3

Однак це не злякало і не засмутило учнів. Святий Дух нагадав їм слова Христа: “Раб не більший за свого пана. Якщо Мене переслідували, то й вас будуть переслідувати; якщо Моє слово зберегли, то й ваше зберігатимуть. Але це все будуть робити вам задля Мого Імені, бо ж не знають Того, Хто Мене послав... Із синагог виганятимуть вас. Надходить час, коли кожний, хто вбиватиме вас, буде вважати, ніби тим служить Богові. Отож, Я сказав вам це, щоб коли прийде їхній час, ви згадували, що Я вам сказав. Цього вам не сказав спочатку, бо Я був з вами” (Йоан.15:20-21; 16:2, 4). ДА 52.4

Небесний Бог, могутній Повелитель Всесвіту, дивлячись, як люди повстали проти Його справи, вирішив Сам допомогти ув'язненим учням. “Та ангел Господній уночі відчинив двері в'язниці, вивів їх і сказав: ‘Ідіть, ставайте в храмі й кажіть народові всі слова цього життя!’” Це повеління, зрозуміло, суперечило наказові юдейських начальників. Та чи сказали апостоли у відповідь: “Ми не можемо цього зробити, доки не порадимося з міською владою і не отримаємо дозволу від неї”? Ні. Бог сказав: “Ідіть”, — і вони послухалися. “Вони пішли вдосвіта до храму й навчали”. ДА 53.1

Коли Петро та Йоан з'явилися серед віруючих і розповіли, як ангел провів їх повз воїнів, які охороняли в'язницю, наказавши продовжувати призупинену роботу, брати сповнилися подивом і радістю. ДА 53.2

Тим часом первосвященик та його прибічники “скликали синедріон усіх старших з-поміж синів Ізраїлю”. Священики й начальники вирішили звинуватити учнів у заколоті, убивстві Ананія й Сапфіри та змові з метою підірвати авторитет священиків. Вони сподівалися так підбурити народ, щоб натовп, узявши ініціативу у свої руки, повівся з учнями так, як колись з Ісусом. їм було відомо, що багато людей, які досі не прийняли вчення Христа, втомились від свавілля юдейських начальників і прагнуть змін. Священики побоювалися: якщо ці незадоволені приймуть проголошувані апостолами істини та визнають Ісуса Месією, то гнів усього народу буде звернений проти релігійних вождів і їм доведеться відповідати за страту Христа. Тому вони вирішили вдатися до рішучих заходів, аби не допустити цього. ДА 53.3

Вони наказали привести ув'язнених, але коли почули, що двері в'язниці були надійно замкнені, а коло дверей стояли вартові, однак самих в'язнів не було, — їхньому подиву не було меж. ДА 53.4

Незабаром надійшло повідомлення, яке ще більше вразило всіх: “Мужі, яких вони посадили до в'язниці, перебувають у храмі, стоять і навчають народ. Тоді начальник охорони пішов зі слугами, привів їх без застосування сили, бо боялися народу, щоб не побили їх камінням”. ДА 53.5

Хоч апостоли чудом були визволені з в'язниці, проте вони не були звільнені від допиту та покарання. Христос, ще коли був з ними, сказав: “Стережіться ж самі. Видаватимуть вас на суди, і в синагогах будуть вас бити, і станете перед правителями та царями через Мене, їм на свідчення” (Марк.13:9). Бог послав ангела звільнити їх на знак Своєї любові та запевнення, що Він перебуває з ними. Тепер надійшла їхня черга постраждати за Того, Чиє Євангеліє вони проповідували. ДА 54.1

Історія пророків та апостолів містить чимало повчальних прикладів благородства та вірності Богові. Свідки Христові вважали за краще зносити ув'язнення, тортури і смерть, аніж порушувати Божі повеління. Поведінка Петра та Йоана відзначалася такою ж героїчністю, як і поведінка інших вісників Євангелія. Коли вони вдруге стали перед мужами, котрі робили все для знищення апостолів, у їхніх словах і вчинках не було жодного страху, жодного вагання. І коли первосвященик сказав: “Чи не з погрозою заборонили ми вам навчати в це Ім'я? А ви наповнили Єрусалим вашою наукою і хочете навести на нас кров цього Чоловіка? А Петро й апостоли у відповідь сказали: Потрібно слухатися більше Бога, ніж людей!” Ангел небесний звільнив їх із в'язниці, звелівши навчати в храмі. Дотримуючись його повеління, вони виконували Божественний наказ і за будь-яку ціну мали продовжувати цю справу. ДА 54.2

Тоді Святий Дух зійшов на учнів і обвинувачені стали обвинувачами, поклавши відповідальність за вбивство Христа на членів синедріону. “Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. Бог підняв Його Своєю правицею як Князя і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів. І ми та Дух Святий, Якого дав Бог тим, що коряться Йому, є [Його] свідками щодо цих слів!” ДА 54.3

Почувши ці слова, юдеї сповнилися такої люті, що вирішили діяти свавільно і без подальшого судочинства та дозволу римських властей віддати в'язнів на смерть. Винуваті в крові Христа, вони були готові тепер заплямувати свої руки і кров'ю Його учнів. ДА 54.4

Однак в синедріоні знайшлася одна людина, котра у словах учнів розпізнала голос Божий. Це був Гамалиїл — фарисей з бездоганною репутацією, учений, високопоставлений муж. Володіючи ясним розумом, він зрозумів, до яких страшних наслідків може призвести насильство, задумане священиками. Перш ніж звернутися до присутніх, він попросив, щоб в'язнів вивели. Він добре знав, із ким має справу; йому було відомо, що вбивці Христа не зупиняться ні перед чим, аби здійснити свій намір. ДА 54.5

Його слова відзначалися великою виваженістю і спокоєм: “Мужі ізраїльські, поміркуйте поміж собою щодо цих людей, що ото хочете з ними зробити. Недавно об'явився Тевда, кажучи, що він є кимось, — до нього пристало щось із чотириста людей. Він був убитий, і всі, що вірили в нього, розсіялися і зійшли на ніщо. Після нього під час перепису об'явився галилеєць Юда, потягнувши за собою [чимало] народу. І він також загинув, а всі, що слухали його, — розпорошилися. І нині кажу вам: відступіться від цих людей і залишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей, — вона загине; якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, — щоб часом не стати вам богоборцями!” ДА 55.1

Священики не могли заперечити, побачивши розумність цієї слушної аргументації, і змушені були погодитися з Гамалиїлом. Однак вони були не здатні звільнитися від своєї ненависті й упередженості. Дуже неохоче, спочатку побивши учнів і заборонивши їм під страхом смерті проповідувати в Ім'я Ісуса, вони відпустили їх. “А вони вийшли із синедріону, радіючи, що за Ім'я Господа [Ісуса] удостоїлися прийняти зневагу. Щодня в храмі й по домах вони не переставали навчати й благовістити про Ісуса Христа”. ДА 55.2

Незадовго до Свого розп'яття Христос заповідав Своїм учням мир. “Мир залишаю вам, — сказав Він, — Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається” (Йоан.14:27). Це не той мир, який приходить внаслідок пристосування до світу. Христос ніколи не здобував миру ціною компромісу зі злом. Мир, який Христос залишив Своїм учням, радше внутрішній, ніж зовнішній; він має завжди перебувати з Його свідками, незважаючи на протидію та боротьбу. ДА 55.3

Христос сказав про Себе: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч” (Матв.10:34). Хоч Він — Князь миру, однак був причиною розділення. Той, Хто прийшов сповістити радісну новину та вселити надію й радість у серця людських дітей, поклав початок боротьбі, яка з усією силою розпалюється в людських серцях, викликаючи бурю пристрастей. Він застерігає Своїх послідовників: “У світі зазнаєте страждання”. “Накладуть на вас свої руки і будуть переслідувати, видаючи в синагоги та в'язниці; поведуть вас до царів і володарів через Моє Ім'я... Видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і вб'ють декого з вас” (Йоан.16:33; Луки 21:12, 16). ДА 55.4

Це пророцтво виконалося дослівно. Лють, ганьба й жорстокість, на котрі тільки здатне людське серце, підбурюване сатаною, впали на послідовників Ісуса. Це пророцтво особливим чином виконається знову. Тілесне серце продовжує ворогувати проти Божого Закону і не бажає підкоритися його вимогам. Сьогодні світ не менше ворогує з принципами Христа, ніж за днів апостолів. Та сама ненависть, яка змушувала людей кричати: “Розіпни Його! Розіпни Його!”, яка призвела до переслідувань учнів, продовжує діяти в синах непокори. Той же дух, який в епоху темного Середньовіччя засуджував чоловіків і жінок до в'язничних кайданів, відсилав на заслання і смерть, який винаходив витончені тортури інквізиції, влаштував різанину в ніч святого Варфоломія та запалив вогнища Смітфільда¹, з великою злобою усе ще продовжує діяти в невідроджених серцях. Історія Істини завжди була літописом боротьби між правдою і неправдою. Проповідь Євангелія завжди зустрічалася в цьому світі з протидією, небезпекою, втратами і стражданням. ДА 56.1

Що давало силу тим, хто в минулому зазнавав гонінь задля Христа? — Єдність із Богом, єдність зі Святим Духом, єдність із Христом. Наруга й переслідування розлучили багатьох із земними друзями, але не з любов'ю Христа. Душа, котра йде крізь бурі випробувань і терпить ганьбу задля Істини, є найбільш дорогою для нашого Спасителя. “Я любитиму його, — сказав Христос, — і з'явлюся йому Сам” (Йоан.14:21). Коли, захищаючи істину, віруючий стоїть перед земним судом, Христос стоїть поруч із ним. Коли він знемагає в тюремних мурах, Христос приходить до нього, підбадьорюючи його серце Своєю любов'ю. Коли він зустрічає смерть в ім'я Христа, Спаситель говорить йому: “Вони можуть убити тіло, та не зашкодять душі”. “Будьте відважні: Я світ переміг!” “Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь,бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю” (Йоан.16:33; Ісаї 41:10). ДА 56.2

“Ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік! Єрусалим, гори круг нього, а Господь круг народу Свого відтепер й аж навіки!” “Від кривди й насилля врятує їхню душу, їхня кров дорога буде в очах Його” (Псал.124:1-2; 71:14). ДА 57.1

“І Господь Саваот берегтиме всіх їх... спасе їх Господь, їхній Бог, того дня, Свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у Краї Його” (Зах.9:15). ДА 57.2