Дії апостолів

Розділ 56. Патмос

Минуло понад півстоліття від часу заснування християнської Церкви. У цей період євангельська вістка постійно зустрічала опір. Її вороги ніколи не послаблювали своїх зусиль, і, врешті-решт, їм удалося залучити до боротьби проти християн владу римського імператора. ДА 390.1

Почалося жахливе гоніння, під час якого апостол Йоан зробив багато для утвердження і зміцнення віри учнів. Він ніс свідчення, яке не здатні були спростувати його противники і котре допомагало його братам мужньо та стійко зустрічати випробування. Коли віра християн, здавалося, починала хитатися під натиском лютих переслідувань, престарілий випробуваний слуга Ісуса із силою та красномовністю розповідав про розп'ятого й воскреслого Спасителя. Він твердо тримався своєї віри, і його вуста постійно сповіщали радісну вістку: “Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя... що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам” (1Йоан.1:1-3). ДА 390.2

Йоан дожив до глибокої старості. Він став свідком зруйнування Єрусалима та величного храму. Він був останній живий з-посеред учнів, тісно пов'язаних зі Спасителем, його свідчення мало велику вагу в утвердженні істини про те, що Ісус — Месія, Викупитель світу. Ніхто не міг сумніватися в його щирості, і завдяки його проповіді багато людей навернулося до віри. ДА 390.3

Юдейські правителі сповнилися лютою ненавистю до Йоана через його непохитну вірність справі Христа. Вони заявили, що їхні заходи проти християн будуть даремними, доки народ чутиме свідчення Йоана. Аби чудеса і вчення Ісуса пішли в забуття, голос сміливого свідка мав замовкнути. ДА 391.1

Тому Йоана викликали до Рима, щоб судити за його віру. Тут, перед представниками влади, учення апостола було подане у фальшивому світлі. Лжесвідки звинувачували його в поширенні бунтівних єресей. За допомогою цих звинувачень його вороги сподівалися домогтися винесення смертного вироку. ДА 391.2

Йоан захищав себе ясно й переконливо, з такою простотою і щирістю, що його слова справили на слухачів сильне враження. Вони дивувалися його мудрості й красномовству. Але чим переконливіше звучало його свідчення, тим сильніше розпалювалася ненависть його ворогів. Імператор Доміціан сповнився люті. Він не міг ані спростувати докази вірного захисника Христа, ані протистати силі, з якою він сповіщав Істину. Однак він вирішив примусити його замовкнути. ДА 391.3

Йоана було вкинуто в котел з киплячою оливою, але Господь зберіг життя Свого вірного слуги, як зберіг колись трьох єврейських юнаків у вогняній печі. Коли було проголошено: “Так загинуть усі, хто вірить в того ошуканця Ісуса Христа з Назарета”, — Йоан відповів: “Мій Господь терпляче зносив усе, що тільки могли вигадати сатана та його ангели, аби принизити й мучити Його. Він віддав Своє життя задля спасіння світу. Мені виявлена честь страждати за Нього. Я — слабка, грішна людина. Христос — святий, невинний і непорочний. Він не вчинив гріха і не знайдено підступу в устах Його”. ДА 391.4

Ці слова справили належне враження, і Йоана витягли з котла ті самі люди, що вкинули його туди. ДА 391.5

Незабаром апостол знову відчув на собі важкий тягар гоніння. Згідно з імператорським указом, Йоана було заслано на острів Патмос “за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа” (Об'явл.1:9). Звідси, гадали його вороги, його вплив не буде поширюватися, і він врешті-решт помре від труднощів і горя. ДА 391.6

Патмос, пустинний скелястий острів у Егейському морі, був вибраний римською владою як місце заслання злочинців, але для Божого слуги ця похмура оселя стала ворітьми Неба. Тут, ізольований від суєтного життя, не маючи можливості активно працювати, він спілкувався з Богом, Христом і небесним ангелами, отримуючи від них повчання для Церкви на всі прийдешні віки. Йому були показані події, що матимуть місце наприкінці історії нашої землі; тут він записав отримані від Бога видіння. Коли замовк його голос свідчення про Того, Кого він любив і Кому служив, отримані ним на цьому пустинному острові вістки світили у світі як сяючий світильник, розкриваючи плани Господа щодо всіх народів на Землі. ДА 392.1

Серед скель і урвищ Патмоса Йоан спілкувався зі своїм Творцем. Він переглядав своє минуле, і при думці про отримані благословення мир наповнював його серце. Він провадив християнське життя і міг з вірою сказати: “Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя” (1Йоан.3:14). Цього не міг сказати імператор, який засудив його на заслання. Він міг, оглядаючись назад, бачити лише сцени бою та кривавої різанини, спустошені оселі, ридаючих вдів і сиріт — плоди його честолюбного прагнення до вищості. ДА 392.2

У вигнанні Йоан міг уважніше, ніж будь-коли раніше, дослідити прояви Божественної сили в книзі природи та на богонатхненних сторінках. Для нього було насолодою роздумувати про діла творіння і захоплюватися Божественним Зодчим. Колись у минулому він милувався вкритими лісами горами, зеленими долинами та родючими рівнинами; споглядаючи красу природи, він із захопленням бачив у ній докази мудрості й майстерності Творця. Тепер же його оточували пейзажі, котрі багатьом могли б видатися похмурими і непривабливими, але Йоан сприймав їх інакше. Хоч оточуюча його природа була безплідною та вбогою,синє небо, що схилилося над ним, було таким же яскравим і прекрасним, як і над його улюбленим Єрусалимом. У диких стрімких скелях, у таємницях морської безодні, у красі і славі небозводу він читав важливі уроки. Усе несло вістку про Божу силу і славу. ДА 392.3

Усюди апостол знаходив свідчення про потоп, який знищив мешканців Землі, що наважилися порушити Божий Закон. Кам'яні брили, викинуті з морської пучини та з надр Землі водами, що пробилися назовні, красномовно нагадували про жахливе злиття Божого гніву. У шумі багатьох вод, коли прикликає безодня безодню, пророк чув голос Творця. Розлючене море, збурене безжалісними вітрами, нагадувало гнів зневаженого Бога. Могутні хвилі, що страшенно хвилювалися, не сміючи перейти накреслену невидимою Рукою межу, говорили про те, що всім управляє безмежна Сила. На противагу цьому апостол бачив слабкість і безумство смертних, які, бувши лише черв'яками з пороху земного, хизуються своєю уявною мудрістю й силою і повстають проти Правителя Всесвіту, ніби Бог подібний до них. Скелі нагадували йому про Христа, Скелю його сили, де він міг знайти безпечне сховище. Апостол, засланий на скелястий Патмос, душею щиро прагнув Бога, підносячи до Нього палкі молитви. ДА 393.1

Історія Йоана — яскравий приклад того, як Бог може використати літніх працівників. Коли Йоана було заслано на острів Патмос, багато хто гадав, що його служіння залишилося в минулому, що він, як стара зламана очеретина, впаде будь-якої хвилини. Але Господь вважав за потрібне і далі використовувати його. Перебуваючи далеко від місця своєї колишньої праці, він не переставав свідчити про істину. Навіть на Патмосі він знаходив собі друзів і навертав їх до Христа. Він сповіщав їм Радісну вістку про воскреслого Спасителя, Котрий на Небі заступається за Свій народ, а потім повернеться на землю узяти їх до Себе. І саме тоді, коли Йоан постарів, здійснюючи служіння для свого Господа, він одержав більше одкровень з Неба, ніж за всі попередні роки свого життя. ДА 393.2

Необхідно виявляти найніжніше піклування про тих, хто пов'язав своє життя з Божою роботою. Ці престарілі працівники залишалися вірними серед бурі та випробування. Вони можуть мати немочі, але їхні таланти дозволяють їм залишатися на своєму місці у справі Божій. Хоч вони втомилися і їм не під силу важкі тягарі, котрі може і повинна нести молодь, їхні поради дорогоцінні. ДА 393.3

Вони, можливо, припускалися помилок, проте на власних невдачах навчилися, як їх уникати й уберегтися від небезпек. То ж чи не здатні вони дати мудру пораду? Вони витримали перевірку й випробування, і хоч уже не такі енергійні, Господь не усуває їх від праці. Він посилає їм особливі благодать і мудрість. ДА 394.1

Ті, хто служив своєму Господеві у важкі часи, терпів бідність і залишився вірним, тоді як мало хто стояв за істину,повинні користуватися повагою й пошаною. Господь бажає, щоб молоді працівники набували мудрості, сили та зрілості у спілкуванні з цими вірними мужами. Нехай молоді люди усвідомлять, яка це велика перевага — мати їх у своєму середовищі. Нехай вони надають їм почесне місце у своїх радах. ДА 394.2

Наближаючись до завершення свого земного шляху, люди, які усе своє життя служили Богові, будуть спонукувані Святим Духом ділитися досвідами щодо їхньої праці для Господа. Літопис чудового Божого Провидіння для Його народу та Його великої милості, що визволяла їх від лиха, потрібно повторювати для тих, хто нещодавно приєднався до віри. Бог бажає, аби перестарілі випробувані працівники стояли на своєму місці, виконуючи певну роль у справі спасіння людей від усе поглинаючого могутнього потоку зла. Він бажає, щоб вони не знімали свого обладунку, доки Він не звелить їм це зробити. ДА 394.3

Досвід апостола Йоана під час гоніння містить чудовий за своєю силою й розрадою урок для християн. Бог не перешкоджає змові нечестивих, натомість Він обертає їхні задуми на добро для тих, хто у випробуваннях і боротьбі зберігає свою віру та вірність. Часто служителеві Євангелія доводиться виконувати свою справу серед бурі переслідувань, запеклого опору і несправедливих дорікань. У такі хвилини нехай він пам'ятає, що набутий у горнилі випробування й горя досвід вартий перенесених мук. Так Бог наближає Своїх дітей до Себе і показує їм їхню слабкість та Свою силу. Він навчає їх покладатися на Нього. Цим Він готує їх до зустрічі із критичними ситуаціями, для того щоб вони зайняли відповідальні місця і виконали великий задум, задля котрого вони наділені здібностями. ДА 394.4

У всі віки вибрані Богом свідки зазнавали ганьби й гоніння за істину. Йосипа лихословили й переслідували за те, що він зберігав цнотливість і непорочність. За Давидом, вибраним Божим вісником, вороги полювали, як за диким звіром. Даниїла вкинули до лев'ячої ями за його вірність Небу. Йов втратив земне майно та був уражений такою тілесною недугою, що викликав огиду в родичів і друзів, однак не зрікся своєї непорочності. Єремію не могли залякати, щоб він не звіщав Божі слова; його свідчення викликало у царя та князів таку лють, що вони вкинули його до бридкої ями. Степана каменували за те, що він проповідував Христа, і притому розп'ятого. Павла кидали до в'язниці, били палицями, каменували і, врешті-решт, віддали на смерть, бо він був вірним Божим вісником для язичників. А Йоан був засланий на острів Патмос за “Боже Слово і свідчення Ісуса Христа”. ДА 395.1

Ці приклади людської стійкості свідчать про вірність Божих обітниць — про незмінну присутність і підкріплюючу благодать Господа. Вони свідчать про те, що віра здатна протистояти силам світу. Вона дає можливість покладатися на Бога в найпохмуріші хвилини і відчувати у час найсуворішого випробування й життєвих бур, що подіями керує наш Отець. Тільки очима віри можна зазирнути за межі сьогодення і правильно оцінити вічні скарби. ДА 395.2

Ісус не дає Своїм послідовникам приводу сподіватися земної слави й багатства, вільного від випробувань життя. Навпаки, Він закликає їх іти шляхом самозречення й ганьби. Той, Хто прийшов викупити світ, зустрівся з протидією об'єднаних сил зла. Князь миру зазнавав немилосердних нападок злих людей, які діяли в союзі зі злими ангелами. Кожне Його слово й учинок були виявом Божественного співчуття, але Його неподібність до світу викликала найлютішу ненависть. ДА 395.3

Так буде з усіма, хто бажає благочестиво жити в Ісусі Христі. Усіх, хто має Дух Христів, чекають гоніння й ганьба. Характер переслідувань із часом змінюється, але принцип — дух, що їх підбурює, — той самий, що вбивав Господніх вибранців від днів Авеля. ДА 395.4

У всі віки сатана переслідував Божих дітей. Він мучив їх, убивав, але, помираючи, вони перемагали. Вони свідчили про силу Того, Хто могутніший за сатану. Нечестиві можуть катувати й убивати тіло, проте не можуть торкнутися життя, схованого з Христом у Богові. Вони можуть ув'язнити людину, однак не можуть поневолити дух. ДА 396.1

Через випробування й гоніння слава Бога — Його характер — відкривається в Його вибраних. Віруючі в Христа, яких світ ненавидить і переслідує, виховуються й гартуються у школі Христа. На землі вони ідуть вузьким шляхом та очищуються в горнилі страждання. Вони прямують за Христом, незважаючи на жорстоку боротьбу; виявляють самозречення, зазнають гірких розчарувань, але саме так пізнають вину й горе гріха і дивляться на нього з огидою. Ставши спільниками Христових страждань, вони крізь морок можуть споглядати славу, говорячи: “Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті в порівнянні з майбутньою славою, що має з'явитися нам” (Римл.8:18). ДА 396.2