Дії апостолів

Розділ 45. Листи з Рима

(Підставою цього розділу є Послання до колосян та филип'ян)

На самому початку християнського життя апостолові Павлу були дані особливі можливості пізнати Божу волю щодо послідовників Ісуса. Він був “підхоплений аж до третього неба”, “у рай, і почув невимовні слова, яких людина не може висловити”. Він сам засвідчив, що йому було дано багато “Господніх видінь та об'явлень”. Його розуміння принципів Євангельської Істини не поступалося розумінню “архиапостолів” (2Кор.12:2, 4, 1, 11). Він ясно, у всій повноті розумів “ширину й довжину, висоту й глибину Христової любові, яка сягає за межі пізнання” (Ефес.3:18-19). ДА 322.1

Павло не міг переповісти все, що бачив у видінні, бо серед його слухачів були люди, котрі могли б зловживати його словами. Але те, що йому було відкрите, зробило його здібним керівником і мудрим учителем та знайшло своє вираження у посланнях, які пізніше він надіслав церквам. Враження від отриманих ним видінь завжди були присутні в його свідомості, даючи змогу правильно представляти християнський характер. Словами вуст і листами він передавав вістку, котра в усі часи була джерелом допомоги та сили для Божої Церкви. Сучасним віруючим ця вістка ясно говорить про небезпеки, що загрожуватимуть Церкві, та фальшиві вчення, з якими їм доведеться зустрітися. ДА 322.2

Апостол бажав, щоб ті, до кого були звернені його листи з порадами та напучуваннями, “не були більше малими дітьми, які хитаються і захоплюються всяким вітром вчення”, але досягли “єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалої змужнілості, міри зрілості повноти Христа!” Він благав послідовників Ісуса, які проживали серед язичників, не бути “як [ті] язичники, що ходять у марноті свого розуму, запаморочені своїм розумом, відчужені від Божого життя... через закам'янілість їхніх сердець”, а “уважно... поводитися не як немудрі, але як мудрі, цінуючи час” (Ефес.4:14, 13, 17-18; 5:15-16). Він спонукував віруючих дивитися у майбутнє, коли Христос, Який “полюбив Церкву і віддав Себе за неї”, поставить “її Собі славною Церквою, що не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного” (Ефес.5:25, 27). ДА 323.1

Ці вісті, написані не з людською, а Божою силою, містять уроки, котрі необхідно всім вивчати і часто перечитувати з користю для себе. Вони навчають практичного благочестя, принципів, яких необхідно дотримуватися в кожній церкві, а також висвітлюють шлях, що веде до вічного життя. ДА 323.2

У своєму Посланні до “святих і вірних у Христі братів, що в Колосах”, яке було написане під час ув'язнення в Римі, Павло згадує про свою радість з приводу їхньої непохитності у вірі. Звістку про це приніс йому Епафрас, який, за словами апостола, “повідомив нас про вашу любов у Дусі. Тому й ми, — продовжує він, — від того дня, коли це почули, не перестаємо за вас молитися і просити, щоб ви сповнилися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні; щоб ви поводилися гідно Господа, аби догодити Йому в усьому, приносити плід кожною доброю справою та зростати в пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою — за могутністю Його слави, для всякої витривалості і терпеливості з радістю”. ДА 323.3

Так Павло висловив своє бажання щодо віруючих у Колосах. Який високий ідеал для послідовника Христа явлено в цих словах! Вони розкривають прекрасні можливості християнського життя, запевняючи, що немає межі благословенням, які можуть отримати Божі діти. Постійно зростаючи в пізнанні Бога, вони переходитимуть від сили до сили, від однієї висоти до іншої у християнських досвідах, доки “за могутністю Його слави” не стануть “гідними частки у спадщині святих у світлі”. ДА 323.4

Апостол звеличував перед своїми братами Христа, через Котрого Бог створив усе і здійснив наше викуплення. Він засвідчив, що Рука, Котра підтримує світи в космічному просторі, досконалий порядок та безперервний рух у Божому Всесвіті, була задля них прибита до хреста. “В Ньому створене все, — писав Павло, — що на небі й на землі, — видиме й невидиме, — чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, — все через Нього і для Нього створене. Він — раніш усього, і все існує в Ньому”. “І вас, які колись були відчужені, непримиренні розумом в лукавих ділах, нині примирив Він смертю тіла Своєї плоті, щоб зробити вас святими, непорочними й невинними перед Собою”. ДА 324.1

Божий Син принизив Себе, аби піднести грішних. Для цього Він залишив небесні світи, дев'яносто дев'ять люблячих Його, і прийшов на нашу землю, де “Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був” (Ісаї 53:5). Ісус у всьому уподібнився Своїм братам. Він прийняв наше тіло. Він знав, що таке голод, спрага і втома. Він підкріплявся їжею, відновлював сили у сні. Він був чужинцем і приходьком на землі, — жив у світі, однак був не від світу; спокушуваний і випробовуваний подібно до людей, однак провадив безгрішне життя. Ніжний, чуйний, співчутливий, завжди уважний до інших, Він відкривав характер Бога. “Слово стало тілом, і перебувало між нами... повне благодаті й істини” (Йоан.1:14). ДА 324.2

Живучи в оточенні язичества, відчуваючи на собі вплив язичеських звичаїв, віруючі в Колосах перебували в небезпеці ухилитися від євангельської простоти. Тому Павло, застерігаючи їх від цього, указував на Христа — єдиного надійного Проводиря. “Хочу, щоб ви знали, — писав він, — яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, що перебувають у Лаодикії, і за всіх тих, котрі не бачили мого тілесного обличчя. Хай утішаться їхні серця, з'єднавшись у любові для всього багатства повноти розуміння і для пізнання таємниці Бога і Отця та Христа, в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання. ДА 324.3

Кажу це, щоб ніхто вас не звів хитрими доказами. Бо хоч я і далеко від вас тілом, але духом я з вами; і радію, спостерігаючи за вашим порядком і твердістю вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так і ходіть у Ньому; будьте вкорінені й збудовані в Ньому, зміцнюйтеся вірою, як ви навчилися, переповнюючись у Ньому подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом. Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту. Він — Голова всякого начальства та влади”. ДА 325.1

Христос передрік появу ошуканців, через що “пошириться беззаконня”, а “любов багатьох охолоне” (Матв.24:12). Він попереджав, що для Церкви це зло є більш небезпечне, ніж гоніння з боку її ворогів. Павло знов і знов застерігав віруючих щодо фальшивих учителів. Християни особливим чином мали стерегтися цієї небезпеки. Приймаючи фальшивих учителів, вони відчиняли двері омані, за допомогою якої ворог хоче затьмарити духовне сприйняття та похитнути довіру тих, хто нещодавно прийняв Добру вістку. Христос був мірилом, Яким вони мали перевіряти будь-яке вчення. Усе, що не узгоджувалося з Його принципами, необхідно відкинути. Христос розп'ятий за гріх, Христос воскреслий із мертвих, Христос, Який вознісся на небо, — цієї науки спасіння вони мали навчатися самі та навчати інших. ДА 325.2

Перестороги Божого Слова щодо небезпек, які оточують християнську Церкву, стосуються і нас. Як за днів апостолів люди намагалися з допомогою традицій і філософії знищити віру в Писання, так і сьогодні з допомогою привабливих сентиментів вищого критицизму, еволюції, спіритуалізму, теософії та пантеїзму ворог правди намагається спрямувати душі на заборонені шляхи. Для багатьох Біблія є світильником без оливи, бо вони налаштували свою свідомість на умоглядну віру, котра призводить до неправильного розуміння та плутанини. Вищий критицизм з його критичним аналізом, здогадками і реконструкціями підриває віру в Біблію як Божественне одкровення. Він позбавляє Боже Слово сили облагороджувати й надихати людину, керувати її життям. Спіритуалізм прищеплює багатьом віру в те, що бажання — це найвищий закон, розпущеність — це свобода, і людина відповідає тільки перед самою собою. ДА 325.3

Послідовник Христа зустрінеться із “хитрими доказами”, про які апостол застерігав віруючих у Колосах. Він зіткнеться зі спіритуалістичним тлумаченням Писань, але не повинен приймати його. Його голос має гучно лунати на захист вічних істин Писання. Зосередивши погляд на Христі, він повинен невпинно рухатися вперед визначеним шляхом, відкидаючи все, що не узгоджується з Його вченням. Істина Божа має стати предметом його роздумів і дослідження. Він повинен розцінювати Біблію як Божий голос, що промовляє безпосередньо до нього. Так він знайде Божественну мудрість. ДА 326.1

Усі спасенні мають пізнати Бога, явленого в Христі. Таке пізнання змінює характер. Запроваджене в життя, воно перетворює душу за образом Христа. Це те знання, до котрого Бог закликає Своїх дітей. Поряд з ним усе інше є марним і беззмістовним. ДА 326.2

У кожному поколінні, у кожному краї єдина правдива підвалина для формування характеру — принципи, відкриті в Божому Слові. Єдине безпечне, надійне правило — чинити те, що говорить Бог. “Закон Господній — досконалий”, і “хто отак чинить, не захитається повіки” (Псал.18:8; 14:5). Апостоли зустрічали фальшиві теорії свого часу Божим Словом, говорячи: “Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос” (1Кор.3:11). ДА 326.3

Під час свого навернення і хрещення віруючі в Колосах присягалися залишити вірування та звичаї, котрі досі були частиною їхнього життя, і бути вірними Христові. У своєму Посланні Павло нагадав їм про це, благаючи не забувати: для виконання своєї обіцянки їм необхідно постійно докладати зусиль у боротьбі зі злом, яке намагатиметься заволодіти ними. “Отож, коли ви з Христом воскресли, — говорить він, — то шукайте горішнього — того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, — не про земне. Адже ви померли і ваше життя поховане з Христом у Бозі”. ДА 326.4

“Отож, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, — ось постало все нове” (2Кор.5:17). Силою Христа люди розривають кайдани гріховної звички. Вони відмовляються від егоїзму. Богохульний стає шанобливим, п'яниця — тверезим, розпусний — цнотливим. Душі, що мали подобу сатани, змінюються на образ Божий. Така зміна — чудо із чудес. Викликана Словом зміна є однією з найглибших таємниць Слова. Ми не можемо зрозуміти її, ми тільки можемо вірити словам Писання: “Христос у вас, надія слави!” ДА 327.1

Коли Божий Дух керує розумом і серцем, навернена душа співає нову пісню, бо вона усвідомлює: у її житті виконалася Божа обітниця, її беззаконня прощене, а гріх покритий. Вона розкаялася перед Богом за порушення Божественного Закону та повірила в Христа, Котрий помер задля виправдання людини. “Виправдавшись вірою”, вона “має мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа” (Римл.5:1). ДА 327.2

Але зазнавши такого досвіду, християнин не може скласти руки, задовольняючись здійсненим для нього. Хто твердо вирішив увійти в духовне царство, той побачить, що проти нього повстали всі сили і пристрасті невідродженої природи, підтримувані царством темряви. Щодня він має заново посвячувати себе; щодня провадити боротьбу зі злом. Старі звички, успадковані нахили до зла намагатимуться заволодіти ним, але він повинен завжди пильнувати, отримуючи перемогу силою Христа. ДА 327.3

“Тому умертвіть ваші земні члени”, — писав Павло до колосян, — “...між якими й ви колись ходили, як жили між ними. Нині ж і ви відкиньте оте все: гнів, лють, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст... Отож, зодягніться, як обрані Богом, святі й улюблені, у щире милосердя, доброту, покірність, лагідність, довготерпіння, вибачаючи і прощаючи одне одному, коли хто проти кого має якусь скаргу. Як Христос простив вам, так само й ви робіть. А понад усе — любов; вона — зв'язок досконалості. Нехай перебуває у ваших серцях мир Христа, до якого ви були покликані в одному тілі, і будьте вдячні”. ДА 327.4

У Посланні до колосян міститься багато цінних уроків для всіх, хто служить Христу; уроків, які показують цілеспрямованість і високу мету в житті людини, котра правильно представляє Спасителя. Відмовляючись від усього, що заважає удосконалюватися або зводить ближнього з вузького шляху, віруючий виявлятиме в щоденному житті милість, доброту, покірність, лагідність, великодушність і любов Христа. ДА 327.5

Нам вкрай необхідна сила для більш високого, чистого, благородного життя. Ми надто багато думаємо про світське і надто мало — про Небесне Царство. ДА 328.1

Намагаючись досягти Божественного ідеалу, християнин не повинен впадати у відчай. Моральна й духовна досконалість через благодать і силу Христа обіцяна всім. Ісус — Джерело сили і життя. Він приводить нас до Свого Слова і дає листя з дерева життя для зцілення ураженої гріхом душі. Він приводить нас до престолу Бога і вкладає в наші уста молитву, через яку ми налагоджуємо тісний зв'язок з Ним. Задля нас Він приводить в дію всемогутні небесні сили. На кожному кроці ми зустрічаємося з Його життєдайною силою. ДА 328.2

Бог не встановлює межі для вдосконалення тих, хто бажає “сповнитися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні”. Через молитву, пильнування, знання та розуміння вони повинні “зміцнюватись усякою силою за могутністю Його слави”. Так вони готуються працювати для інших. Спаситель бажає, щоб очищені й освячені люди стали Його помічниками. За цю велику перевагу подякуємо Тому, Хто “знайшов нас гідними частки у спадщині святих у світлі. Він визволив нас від влади темряви та переніс до Царства Свого улюбленого Сина”. ДА 328.3

Послання до филип'ян, як і Послання до колосян, було написане Павлом із римської в'язниці. Церква у Филипах надіслала Павлові дари через Епафродита, — “мого брата, помічника і співвоїна, а вашого посланця і служителя в моїй потребі”, — як говорить про нього Павло. У Римі Епафродит захворів і “був при смерті, але Бог помилував його, — писав Павло, — і не тільки його, а й мене, щоб я не мав смутку за смутком”. Почувши про хворобу Епафродита, віруючі у Филипах захвилювалися, і він вирішив повернутися до них. “Він побивався за всіма вами й був дуже стривожений, оскільки ви почули, що він захворів... Тому я швидко послав його, аби, побачивши його, ви знову зраділи, та щоб і я не страждав. Прийміть же його в Господі з повною радістю і шануйте таких, бо він за справу Христа був близько до смерті, наражаючи своє життя на небезпеку, аби доповнити недостаток вашого служіння для мене”. ДА 328.4

Через Епафродита Павло передав віруючим у Филипах листа, у котрому висловив подяку за надіслані йому дари. З-поміж усіх церков громада у Филипах була найбільш щедрою у задоволенні Павлових потреб. “Знайте ж ви, филип'яни, — писав апостол у своєму листі, — що на початку поширення Євангелії, коли я вийшов з Македонії, жодна церква не взяла участі в праві давання і приймання, — тільки ви одні; так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби. Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу. Я одержав усе і повністю забезпечений. Мені вистачає всього,відколи я одержав від Епафродита те, що ви послали, — ніжні пахощі, приємна жертва, яка до вподоби Богові”. ДА 329.1

“Благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові; завжди, в кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся за вашу участь у поширенні Доброї вістки — від першого дня і аж дотепер. Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа. Справедливо мені думати так про всіх вас, адже ви — в моєму серці; всі ви є в моїх кайданах, і в обороні, і в утвердженні Євангелії: мої спільники в благодаті. Бог мені свідок, що ...я тужу за всіма вами. Молюся про те, щоб ваша любов все більше й більше зростала в пізнанні і в усякому досвіді, щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа, сповнені плодами праведності через Ісуса Христа — для Божої слави та похвали”. ДА 329.2

Божа благодать підтримувала Павла в ув'язненні, допомагаючи йому радіти в час скорботи. З вірою й упевненістю він писав своїм братам-филип'янам, що його ув'язнення посприяло поширенню Євангелія. “Хочу, брати, щоб ви знали, — писав він, — те, що зі мною сталося, ще більше пішло на користь Євангелії. Бо мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому Преторію. Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово”. ДА 329.3

У цьому досвіді Павла міститься для нас повчання, бо ми бачимо, як діє Бог. Господь може перетворити на перемогу те, що здається нам поразкою. Ми перебуваємо в небезпеці забути Бога, дивитися на видиме, замість того щоб очима віри споглядати невидиме. Коли трапляється невдача чи лихо, ми готові звинувачувати Бога в байдужості і жорстокості. Коли Він вважає за потрібне припинити нашу працю в певній галузі, ми сумуємо, не думаючи, що таким чином Бог може діяти для нашого добра. Ми повинні засвоїти, що покарання — це частина Його великого плану, і в горнилі страждання християнин може часом зробити для Господа більше, ніж активно працюючи. ДА 330.1

Павло вказував филип'янам на Христа як приклад у їхньому християнському житті. “Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, поставу подобі людини, і з вигляду був як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і до смерті хресної”. ДА 330.2

“Тому, мої любі, — продовжував він, — так як ви завжди були слухняні, не тільки коли я був присутній, але значно більше тепер, коли я відсутній, зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння. Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію. Усе робіть без нарікань і сумніву, щоб ви, непорочні та чисті, були бездоганними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила у світі, дотримуючи слово життя мені для похвали в день Христа, що я недаремно біг, недаремно трудився”. ДА 330.3

Ці слова записані для підтримки кожної душі, яка бореться. Павло відкриває ідеал досконалості та показує, як його досягнути. “Звершуйте своє спасіння, — говорить він, — адже Бог діє у вас”. ДА 330.4

Спасіння досягається шляхом співпраці та взаємодії. Бог і покаяний грішник мають співпрацювати. Це необхідно для формування в характері правильних принципів. Людині необхідно докладати серйозних зусиль, аби подолати те, що заважає їй досягти досконалості. Проте її успіх цілковито залежить від Бога. Людських зусиль недостатньо; без допомоги Божественної сили вони даремні. Бог діє і людина діє. Опір спокусі має виходити від людини, котра черпає сили від Бога. З одного боку — безмежна мудрість, співчуття і сила; з іншого — слабкість, гріховність, абсолютна безпорадність. ДА 330.5

Бог бажає, щоб ми володіли собою. Але Він не може допомогти нам без нашої згоди і співробітництва. Божественний Дух діє через дані людині здібності й можливості. Самі по собі ми не можемо узгодити свої наміри, бажання і нахили з Божою волею, але якщо ми бажаємо віддати себе Спасителеві, Він учинить це для нас, “руйнуючи задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання, та підпорядковуючи кожну думку на послух Христові” (2Кор.10:4, 5). ДА 331.1

Хто бажає розвинути міцний гармонійний характер, хто хоче бути врівноваженим християнином, той має віддати все і робити все для Христа, бо Викупитель не прийме половинчатого служіння. Така людина щодня повинна пізнавати, що означає підкорення Божій волі. Вона має вивчати Боже Слово, пізнавати його значення та коритися його настановам. Так вона зможе досягти християнської досконалості. День у день Бог працює для неї, удосконалюючи характер, який мусить витримати остаточне випробування. День у день віруючий звершує перед людьми й ангелами найвеличніший експеримент, показуючи, що може зробити Євангеліє для грішних істот. “Я не вважаю себе тим, що осягнув, — писав Павло. — Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду, я відчайдушно біжу до мети — до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі”. ДА 331.2

Павло зробив багато. Відколи він віддав себе Христові, його життя стало життям невтомного служіння. Він переходив від міста до міста, від країни до країни, звіщаючи про хрест, навертаючи душі до Євангелія та засновуючи церкви. Він постійно піклувався про ці громади і написав до них багато повчальних послань Часом він займався своїм ремеслом, аби заробити на хліб щоденний. Але в усіх життєвих заняттях Павло ніколи не випускав з поля зору одну велику мету — прагнути вперед до нагороди свого високого покликання. Одну ціль він завжди бачив перед собою: бути вірним Тому, Хто відкрився йому біля воріт Дамаска. Ніщо не могло відвернути його від цієї мети. Звеличення Голгофського хреста стало всеосяжним бажанням, яке надихало його слова і вчинки. ДА 331.3

Велика мета, що спонукувала Павла прямувати вперед, незважаючи на труднощі й важкі випробування, має надихати кожного християнського працівника на повне посвячення служінню Богові. Світські принади намагатимуться відвернути його увагу від Спасителя, але він повинен невпинно йти до мети, свідкуючи світові, ангелам і людям, що надія бачити Боже лице гідна всіх зусиль і жертов. ДА 332.1

Хоч Павло був в'язнем, він не падав духом. Навпаки, у всіх його посланнях церквам, написаних із Рима, звучить переможна нота. “Радійте завжди в Господі, — писав він до филип'ян, — і ще раз кажу: радійте!... Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, що перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі. Наостанку, брати: те, що істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, — коли яка чеснота або коли яка похвала, — про це роздумуйте”. ДА 332.2

“А мій Бог, згідно зі Своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу, у славі, в Ісусі Христі... Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами”. ДА 332.3