Патріархи і пророки

Розділ 7. Потоп

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 6—7

Внаслідок гріхопадіння Адама і вчиненого Каїном вбивства, Земля за днів Ноя перебувала під подвійним прокляттям. Проте це не дуже змінило природу. Хоч занепад був уже помітний, але Земля була щедро обдарована Божим Провидінням. На вершинах пагорбів росли величезні дерева, оповиті виноградними лозами з важкими гронами. Широкі долини, що своєю красою нагадували сади, були вкриті густою зеленню й різнобарв'ям духмяних квітів. Земля в необмеженій кількості родила різноманітні плоди. Дерева своєю величчю, красою та ідеальними пропорціями значно перевершували сучасні. Їхня деревина була міцною і відзначалася високим гатунком; вона нагадувала камінь, за своєю витривалістю мало чим відрізняючись від нього. Земля була багатою на золото, срібло та дорогоцінне каміння. ПП 68.1

Людський рід також ще зберігав свою початкову силу. Хоч минуло вже декілька поколінь з того часу, відколи Адам мав доступ до дерева, яке мало властивості продовжувати життя, однак вік людини все ще вимірювався століттями. Якщо б ті довгожителі з їхньою творчою уявою, рідкісними здібностями втілювали в життя свої задуми, присвятили себе служінню Богові, то вони прославили б ім'я Свого Творця по всій землі і відповідали б тій меті, задля якої Бог дав їм життя. Однак вони не зробили цього. У той час жило чимало велетнів, — мужів великого зросту та сили, котрі вирізнялися своєю мудрістю і майстерністю у виготовленні найвитонченіших і найпрекрасніших речей. Але вони поблажливо ставилися до беззаконня, їхня вина була такою ж великою, як і майстерність та розумові здібності. ПП 68.2

Бог щедро наділив мешканців допотопного світу багатими дарами, але вони використовували Його щедроти для самопрославлення, зробили їх прокляттям для себе через те, що полюбили більше дари, аніж їхнього Подателя. Золото, срібло, дорогоцінне каміння та добірна деревина використовувалися для спорудження осель; прикрашаючи оселі найвитонченішими витворами мистецтва, ці люди намагалися перевершити один одного. ПП 69.1

Вони жили лише задля задоволення бажань своїх пихатих сердець, потопаючи в насолодах і гріхах. Не вважаючи за потрібне пізнавати Бога, ці істоти незабаром почали заперечувати Його існування і стали поклонятися природі, а не Богові, Який створив її. Вони прославляли людську майстерність, поклонялися творінню власних рук і навчали своїх дітей поклонятися зображенням та ідолам. ПП 69.2

Серед зелених ланів у затінку величних дерев вони споруджували жертовники своїм ідолам. Розлогі, вічнозелені гаї присвячувалися для поклоніння фальшивим богам. Ці гаї переходили в прекрасні сади, довгі, звивисті алеї яких були прикрашені статуями; над ними згинали своє гілля, вкрите плодами, різноманітні дерева. Тут було все, чим тільки міг насолоджуватися зір, що могло збудити чуттєві бажання людей і таким чином спокусити їх до участі в поклонінні ідолам. ПП 69.3

Люди не бажали знати Бога, а поклонялися предметам, створеним за їхньою власною уявою; через це вони ставали все більш зіпсутими. Псалмист так описує вплив, який справляє ідолопоклонство на його прихильників: “Ті, що виробляють їх, подібні до них; рівно ж і кожний, хто надію на них покладає” (Псал.134:18). Споглядаючи, ми змінюємося: в цьому полягає закон людського розуму. Людина не може піднестися вище за своє розуміння правди, чистоти та святості. Якщо розум ніколи не підноситься вище від рівня людської природи, якщо вірою він не споглядає безмежної мудрості й любові, то така людина буде занепадати все більше й більше. Ідолопоклонники наділяли своїх богів людськими якостями і пристрастями, тому “характери” ідолів зводили до рівня гріховного людського характеру. Через це вони розбестились. “Побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і увесь нахил думок серця їх — тільки зло повсякденно… І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством”. Бог дав людям Свої Заповіді як правило для життя, але вони порушили Його Закон, і наслідком цього став усякий гріх. Нечестя людей було відвертим і зухвалим, справедливість — потоптана, і зойки пригноблених досягали Небес. ПП 69.4

Усупереч божественному повелінню, даному на початку, було запроваджене багатожонство. Бог дав Адамові одну дружину і тим самим виявив Свою волю з цього питання. Але після гріхопадіння люди вирішили чинити за власними гріховними бажаннями, результатом чого стало швидке зростання рівня злочинності і нещастя. Люди не поважали ані шлюбних відносин, ані права власності. Якщо хтось забажав дружини чи майна свого ближнього, він силою відбирав їх, і люди почали хизуватися насильствами. Вони знаходили задоволення в тому, щоб відбирати життя у тварин, вживаючи в їжу м'ясо. Це робило їх дедалі жорстокішими і кровожерливішими; вони ставилися до людського життя з гідною подиву байдужістю. ПП 70.1

Світ був ще молодим, як новонароджене немовля, однак беззаконня настільки закорінилося й поширилося, що Бог не міг більше терпіти цього. Він сказав: “Знищу Я людину, яку Я створив, з поверхні землі…” Господь проголосив, що Його Дух не буде постійно змагатися з грішним людством. Якщо вони не припинять опоганювати своїми гріхами світ та його багаті скарби, то Він викреслить їх з-поміж Свого творіння і знищить усе, чим Він з такою любов'ю благословляв їх; Він вигубить польову звірину, рослинний світ, що давав поживу, і перетворить прекрасну Землю на місце спустошення і руїн. ПП 70.2

Серед переважаючого беззаконня Метушалах, Ной та багато інших людей все ж зберігали пізнання правдивого Бога, намагаючись зупинити потік аморальності. За 120 років до потопу Господь через ангела об'явив Ноєві про Свій намір та звелів йому будувати ковчег. Споруджуючи ковчег, Ной повинен був проповідувати про те, що Бог пошле води потопу на землю для знищення нечестивих. Хто повірить його вістці і приготується до цієї події, розкаявшись та здійснивши реформу в своєму житті, ті будуть прощені і спасенні. Єнох також передав своїм нащадкам те, що Бог відкрив йому про потоп, а Метушалах і його сини чули проповідь Ноя, допомагаючи йому в будівництві ковчега. ПП 71.1

Бог вказав Ноєві точні розміри ковчега і дав ясні до деталей вказівки щодо його спорудження. Людській мудрості було не під силу здійснити проект споруди, яка відзначалася б такою великою потужністю та витривалістю. Її Творцем був Бог, а Ной — великим будівничим. Ковчег за своєю конструкцією нагадував корпус корабля, який міг би триматися на воді, але в деяких відношеннях він був більше схожий на дім. Ковчег поділявся на три яруси і мав лише одні двері, розташовані збоку. Усі відділення ковчега були сплановані так, щоб їх могло освітлювати світло, що проникало через отвір угорі. У будівництві ковчега використовувалося кипарисове дерево, або дерево гофер, яке мало властивість не псуватися протягом декількох століть. Спорудження цієї гігантської будови потребувало часу і великої праці. Заготівля дощок з велетенських дерев, які мали особливу якість деревини, вимагала значно більше зусиль, ніж сьогодні, навіть з врахуванням потужнішої фізичної сили тодішніх людей. Усе, що тільки могла зробити людина, було зроблене, аби споруда була бездоганною, однак сам по собі ковчег не зміг би витримати стихії, що мала прийти на землю. Тільки Бог міг зберегти Своїх слуг серед розбурханих вод. ПП 71.2

“Вірою Ной, будучи попередженим про те, чого ще не бачив, зі страхом побудував ковчег для спасіння дому свого; нею він осудив світ, і став спадкоємцем праведності по вірі” (Євр.11:7). У той час, як Ной звертався до світу з вісткою перестороги, його власні вчинки свідчили про його щирість. Саме так його віра вдосконалювалась і ставала очевидною. Він був для світу прикладом віри в Боже Слово, Усе, чим володів, Ной вклав у побудову ковчега. Як тільки він почав будувати цей величезний корабель на суходолі, з різних місць приходили люди, аби подивитися на дивне видовище та послухати палкі, переконливі слова незвичайного проповідника. Кожний удар молотка під час будівництва ковчега також був свідченням для народу. ПП 71.3

Спочатку, здавалось, чимало людей прийняли вістку застереження; проте вони не щиро розкаялися перед Богом. Люди не бажали відмовитися від своїх гріхів. Протягом усього часу, що залишався до початку потопу, їхня віра випробовувалася, однак вони не витримали цього випробування. Переможені пануючим невірством, вони, врешті-решт, приєдналися до своїх колишніх однодумців, відкидаючи серйозне застереження. Декотрі були твердо переконані у словах проповідника, прислухалися до слів перестороги, але навколо них було так багато глузіїв та насмішників, що й вони прониклися тим самим духом і відкинули милостиве запрошення. Незабаром такі люди стали найзухвалішими та найнепокірнішими безбожниками, бо немає людини більш необачної, яка б так глибоко погрузла у гріхах, як та, котра колись отримала світло, але вчинила опір докоряючому голосу Духа Божого. ПП 72.1

Не всі представники того покоління були ідолопоклонниками в повному розумінні цього слова. Чимало було таких, котрі вважали себе віруючим у Бога. Ці люди стверджували, що їхні ідоли — це лише символи божества, які допомагають людям мати ясніше уявлення про божественну Істоту. Ця група людей першою відкинула проповідь Ноя. В той час, як вони намагалися представити Бога за допомогою матеріальних предметів, їхній засліплений розум не побачив Його величі та сили; вони втратили уявлення про святість Божого характеру та священну, незмінну природу Його вимог. У міру того, як гріх ставав звичайним явищем, вони все менше й менше усвідомлювали його гріховність і врешті-решт проголосили, що божественний Закон втратив свою силу, а покарання за гріх суперечить Божому характеру. Вони також заперечували той факт, що Його суди можуть відвідати Землю. Якби люди, що жили в той час, були слухняні божественному Законові, то вони впізнали б голос Творця, Котрий застерігав їх через Свого слугу. Але, Відкинувши світло, вони настільки засліпили свій розум, що повірили, ніби вістка Ноя є обманом. ПП 72.2

На боці істини не виявилось великої або хоча б переважаючої кількості людей. Увесь світ повстав проти Божої Справедливості та Його Законів, а на Ноя дивилися як на фанатика. Коли сатана спокутував Єву до непослуху Богові, він сказав: “Умерти — не вмрете” (Бут.3:4). Великі, шановані світом мужі та мудреці повторювали те саме. “Божі погрози, — говорили вони, — можуть лише налякати; вони ніколи не здійсняться. Немає підстави для занепокоєння. Такої події, як знищення світу Богом, Котрий створив його, та покарання створених Ним істот, не станеться ніколи. Будьте спокійні, не бійтеся. Ной — усього лиш безумний фанатик”. І світ веселився, висміюючи “глупоту старого обдуреного чоловіка”. Замість того, щоб упокоритися серцем перед Богом, вони продовжували опиратися в своєму непослусі та нечесті так, ніби Бог і не звертався до них через Свого слугу. ПП 73.1

Але Ной стояв наче скеля серед бурі. Оточений загальною зневагою і глузуваннями, він вирізнявся святістю, чистотою і непохитною вірністю. Його слова відзначалися силою, тому що голос Божий промовляв до людей устами Його слуги. Зв'язок із Богом надавав йому великої сили, а тому впродовж 120 років він проповідував серйозну та урочисту вістку про прийдешні події, які, з точки зору людської мудрості, ніколи не могли відбутися. ПП 73.2

Допотопний світ у своїх міркуваннях покладався на те, що протягом століть Закони природи залишалися незмінними. Пори року змінювали одна одну за встановленим спочатку порядком. До того часу ще не було дощу; земля зрошувалася росою або легким туманом. Річки ніколи не виходили з берегів і вільно котили свої води до моря, підвладні незмінним законам води не залишали своїх берегів. Та люди, які так міркували, не зауважували в цьому руки Того, Який сказав: “Аж досі ти дійдеш, але не далі” (Йов 38:11). ПП 73.3

З плином часу, спостерігаючи, що у природі не відбувається помітних змін, люди, в серця котрих часом закрадався страх, почали заспокоюватись. Вони міркували так, як думає сьогодні багато людей: природа — вища від Бога, а її закони так міцно утверджені, що й Сам Бог не спроможний змінити їх. Якщо навіть припустити, що Ной правий, то природа тоді змушена буде змінити свій порядок. Виходячи з таких міркувань, вони представили вістку Ноя перед світом як вигадку — найбільший обман. Своє презирство до Божого застереження вони виявляли в тому, що продовжували влаштовувати свої свята та пишні бенкети; їли, пили, сіяли і будували, складали плани, які у майбутньому повинні були принести їм значні переваги. Так люди все глибше занурювались у беззаконня, зухвало зневажаючи Божі вимоги і підкреслюючи відсутність страху перед Вічним. Вони запевняли: якби у словах Ноя була хоч частка правди, то великі, відомі своєю мудрістю, обачливі мужі повірили б у них. ПП 74.1

Якби мешканці допотопного світу повірили застереженню і розкаялись у своїх лихих вчинках, то Господь відвернув би Свій гнів, як пізніше Він зробив це з Ніневією. Однак, вперто протидіючи голосу сумління та пересторогам Божого пророка, те покоління наповнило чашу свого беззаконня, і знищення його стало неминучим. ПП 74.2

Час випробування мав ось-ось завершитися. Ной вірно виконав усі вказівки, отримані від Бога. Будівництво ковчега у всіх деталях було закінчене так, як звелів Господь; для людей і тварин була заготовлена їжа. Слуга Божий востаннє звернувся до народу із серйозним закликом. Із палким почуттям, яке неможливо описати словами, він благав їх відгукнутись на спасіння, доки його ще можна було знайти. І на цей раз вони не прислухалися до його слів, але зняли крик, насміхаючись і збиткуючись над проповідником. Раптом глумливий натовп стих. Різноманітні звірі, серед яких були як найлютіші, так і найспокійніші, виходили з гір та лісів і повільною процесією рухалися в напрямку до ковчега. Після цього почувся ніби шум вітру — це з усіх боків зліталися птахи. Їх було так багато, що, здавалось, небо потемніло: в бездоганному порядку вони також наближалися до ковчега. Тварини виконували Божий наказ, у той час як люди виявляли непослух. Проваджені святими ангелами, вони увійшли до Ноєвого ковчега “по двоє, самець і самиця”, а чисті тварини — по сім пар. Люди з подивом, а деякі навіть зі страхом спостерігали за цими подіями. Даремно вчених людей просили дати пояснення цьому рідкісному явищу. Це була таємниця, якої ніхто не зміг збагнути. Але серця людей, котрі відкинули світло, настільки закам'яніли, що навіть ця надприродня сцена справила на них враження лише на короткий час. Дивлячись на сонце, яке яскраво світило у своїй славі на землю, зодягнену майже в едемську красу, приречені люди намагалися вгамувати зростаючий неспокій нестямними веселощами; своїми вчинками насильства вони ніби навмисне накликали на себе злиття Божого гніву, який уже запалився. ПП 74.3

Бог звелів Ноєві: “Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо Я побачив тебе одного праведним переді Мною в оцім роді”. Світ відкинув застереження Ноя, але його вплив і приклад стали благословенням для сім'ї. Нагородою за вірність і чистоту було спасіння Богом усіх її членів. Яка ж винагорода за батьківську вірність! ПП 75.1

Милість вже не благала за грішний людський рід. Польові звірі й небесне птаство увійшли до сховища. Ной і усі його домашні також знаходились там, і “зачинив Господь за ними двері ковчега”. Спалах осліплюючого світла осяяв небо, і хмарина слави, набагато яскравіша за блискавку, спустилася з неба і стала біля входу до ковчега. Невидимі руки повільно зачинили масивні двері, зрушити які було не під силу тим, хто перебував усередині. Ной знаходився у ковчезі, а ті, що знехтували Божим милосердям, — поза ним. Двері були запечатані печаткою Небес; сам Бог замкнув їх, і тільки Він Один міг відчинити. ПП 75.2

Так само зачиняться двері благодаті, коли Христос закінчить заступництво за грішний рід перед Своїм пришестям на хмарах небесних. Тоді божественна благодать вже не стримуватиме нечестивих, і сатана повністю опанує тими, котрі відкинули Божу милість. Вони навіть захочуть знищити народ Божий, але, як Ной був замкнений у ковчезі, так і праведні будуть захищені божественною силою. ПП 75.3

Протягом семи днів після того, як Ной з родиною увій шов до ковчега, не було жодної ознаки бурі, яка насувалася б. За цей час випробовувалась їхня віра. Це був час торжества для навколишнього світу. Боже зволікання лише зміцнило їхню впевненість у тому, що проповідувана Ноєм вістка була обманом і потопу ніколи не буде. Незважаючи на серйозні та урочисті події, свідками яких вони були, коли тварини і птахи увійшли до ковчега, а ангел Божий зачинив двері, — вони продовжували розважатися, бенкетувати і навіть глузувати з цих очевидних виявів Божої сили. Натовпи людей збиралися біля ковчегу, висміюючи тих, що перебували в ньому, з нечуваною досі зухвалістю та люттю. ПП 76.1

Але на восьмий день темні хмари вкрили небо. Почувся гуркіт грому, що супроводжувався спалахами блискавки. Незабаром впали перші великі краплини дощу. Світ ніколи не бачив нічого подібного, і серця людей огорнув жах. Кожного турбувало питання: “Невже Ной був правий, і світ приречений на загибель?!”. Небо ставало дедалі похмурішим, а дощ усе більше посилювався. Почулося ревіння звірів, охоплених несамовитим жахом; здавалося, цими безладними зойками вони оплакували як свою, так і долю людей. Тоді “відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні отвори”. Води зливалися із хмару вигляді могутніх водоспадів. Річки вийшли з берегів і затопили рівнини. З неймовірною силою із надр землі також виривалися могутні струмені води, викидаючи на сотні футів угору величезні кам'яні брили, які, падаючи, утворювали глибокі воронки. ПП 76.2

Уперше люди бачили, як руйнуються витвори їхніх рук. Розкішні палаци, чудові сади і гаї, в яких стояли їхні ідоли, були знищені блискавками з неба, і усюди лежали порозкидувані уламки. Жертівники, на яких приносилися людські жертви, були зруйновані, а ті, котрі поклонялися біля них, тремтіли від жаху, споглядаючи на силу живого Бога і усвідомлюючи, що вони гинуть унаслідок власної зіпсованості та ідолопоклонства. ПП 76.3

Буря продовжувала шаленіти, розмітаючи в різні боки будівлі, дерева, каміння та грунт, Неможливо описати жах, який охопив людей і тварин. Ревіння розбурханої стихії пересилювало голосіння людей, що знехтували авторитетом Божим. Навіть сатана, змушений залишатися посеред розбурханої стихії, побоювався за своє існування. Досі він насолоджувався владою над могутнім людським родом і бажав, щоб люди продовжували жити, щоб чинити власні гидоти та поставати проти небесного Правителя. Тепер сатана проклинав Бога, звинувачуючи Його в несправедливості та жорстокості. Чимало людей, як і сатана, проклинали Бога і, якби змогли, скинули б Його з престолу сили і слави. Інші божеволіли від страху, простягали руки до ковчега і благали впустити їх. Однак даремними були ці благання. їхнє сумління нарешті прокинулось і вони зрозуміли, що є Бог, Котрий керує Всесвітом. Вони палко кликали Його, але надаремно; Він не чув їх, Тієї жахливої години люди побачили, що до загибелі їх призвело порушення Божого Закону. Однак хоча й визнавали свій гріх через страх перед покаранням, проте не відчували справжнього каяття та огиди до гріха. І якщо б суд над ними було скасовано, вони продовжували б виявляти свою повну зневагу до Неба. ПП 77.1

Коли Божі суди прийдуть на землю перед тим, як світ буде знищений вогнем, нерозкаяні люди так само зрозуміють, у чому полягає їхній гріх, а саме: в презирливому ставленні до Його святого Закону. Однак справжнього каяття в них буде не більше, ніж у прадавніх грішників. ПП 77.2

Декотрі у розпачі намагалися силою удертися до ковчега, але через міцність споруди всі зусилля буди даремними. Інші просто хапалися за ковчег, доки не були змиті розбурханою водою або не зазнали зіткнення з камінними брилами та плаваючими деревами. Коли шалений вітер і хвилі кидали ковчег з боку в бік, здавалось, кожна дощина його здригалася. Крики звірів, що перебували всередині свідчили про той страх і біль, яких вони зазнавали. Але ковчег у повній безпеці продовжував плисти серед розбурханої стихії. Зберегти його було доручено могутнім ангелам. ПП 77.3

Звірі, налякані бурею, кидалися до людей, ніби сподіваючись отримати від них допомогу. Декотрі люди прив'язували себе і своїх дітей до сильних тварин, покладаючись на їхню витривалість; рятуючись від великої водиг вони пробували долати найвищі вершини. Інші прив'язували себе до стовбурів величезних дерев, що росли на вершинах пагорбів та гір, але, вирвані з корінням, дерева зникали у вируючій воді разом з людьми, прив'язаними до них. Місця, що обіцяли безпеку, зникали у вирі одне за одним. Коли вода почала підніматися все вище й вище, люди намагалися знайти притулок на найвищих горах. Часто між людиною і твариною точилася боротьба за мізерний клаптик землі, доки обох не змивали потоки. ПП 78.1

З найвищих гірських вершин люди дивилися на безмежний океан. Тепер серйозні застереження Божого слуги перестали бути об'єктом презирства та насмішок. Як же палко бажали ці приречені на загибель грішники повернути втрачені можливості! Як вони благали, щоб їм була надана бодай одна година випробування, хоча б мить благодаті, ще одне слово з уст Ноя! Однак вони більше не могли чути лагідного голосу милості. Любов — не менше, ніж справедливість, — вимагала, щоб Божі суди поклали край гріху. Води помсти заливали останні острівки спасіння, і люди, що зневажали Бога, гинули в темних глибинах. ПП 78.2

“Словом Божим… тодішній світ, водою потоплений, загинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим Словом, і зберігаються для вогню на день суду й загибелі безбожних людей” (2Петр.3:5—7). Наближається ще одна буря. Земля знову буде очищена спустошливим Божим гнівом, а гріх та грішники загинуть. ПП 78.3

Гріхи, які вимагали покарання в допотопному світі, існують і в наші дні. Страх Божий залишив серця людей, а до Його Закону вони ставляться з байдужістю і зневагою. Своєю великою любов'ю до всього світського сучасне покоління уподібнюється допотопним людям. Христос сказав: “Бо як було за днів перед потопом: їли, пили, женилися й заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і не знали, аж поки не прийшов потоп та й знищив усіх, — так буде і в прихід Сина Людського” (Матв.24:38—39). Бог засудив людей допотопного світу не за те, що вони їли й пили. Він Сам дав їм у великому достатку плоди землі для задоволення фізичних потреб. Їхній гріх полягав у тому, що вони, вживаючи ці дари, не віддавали подяки своєму Подателю та опоганювали себе, потураючи бажанню свого апетиту без усяких меж. ПП 78.4

Саме по собі одруження не було порушенням Закону. Шлюб є задумом Божим, однією з перших постанов, встановлених Творцем. Він дав спеціальні вказівки щодо цього обряду, наділивши його святістю і красою. Однак Божі вказівки були забуті, справжнє призначення шлюбу спотворене; він став служити вдоволенню пристрастей. ПП 79.1

Подібне становище зауважується і сьогодні. Люди зловживають тим, що саме по собі є законним. Потурання апетитові не знає меж. Так звані послідовники Христа їдять і п'ють з п'яницями, в той час як їхні імена внесені до церковних книг. Нестриманість послаблює моральні та духовні сили, відкриваючи шлях для потурання низьким пристрастям. Тисячі людей не відчувають жодного морального обов'язку, щоб стримувати свої чуттєві бажання, і стають рабами хтивості. Люди живуть лише задля чуттєвих насолод, заради переваг цього світу і скороминучого життя. Марнотратство притаманне усім верствам суспільства. Порядність приноситься в жертву задля розкоші та хизування собою. Бажаючи швидко збагатитися, люди нехтують справедливістю, пригноблюють бідних; “раби і людські душі” усе ще продаються і купуються. Обман, хабарництво і злодійство залишаються без осуду як серед вищих, так і нижчих верств. Преса рясніє повідомленнями про вбивства; злочини здійснюються настільки жорстоко та без підстав, що, здається, зникло будь-яке почуття людяності. Ці звірства стали таким звичним явищем, що залишаються майже непоміченими, не викликають жодного подиву. Духом анархії просякнуті цілі народи, а спалахи гніву, які час від часу викликають жах світу, свідчать лише про прихований вулкан пристрастей і беззаконня, який, вийшовши один раз з-під контролю, принесе Землі спустошення. Картини з життя допотопного світу, змальовані на сторінках Богом натхненної Книги, правдиво повідомляють про той стан, до якого прямує сучасне суспільство. Тепер, у нашому столітті, в країнах, що називають себе християнськими, щоденно здійснюються не менш чорні та жахливі злочини, як і ті, за які були знищені прадавні грішники. ПП 79.2

Перед потопом Бог послав Ноя попередити світ, аби люди розкаялись і таким чином уникнули загибелі, яка загрожувала. В міру наближення часу Другого пришестя Христа, Господь також посилає Своїх слуг із вісткою застереження, щоб світ приготувався до величної події. Тисячі людей порушують Божий Закон, а Він у Своїй милості закликає їх до слухняності і виконання Його святих повелінь. Усі, хто розкається перед Богом і через віру в Ісуса Христа залишить свої гріхи, отримають прощення. Проте чимало людей вважають, що відмовитися від гріха — надто велика жертва. Через те, що їхнє життя не відповідає високоморальним принципам Божого правління, вони відкидають Його застереження й заперечують авторитет незмінного Закону. ПП 80.1

З усієї величезної кількості мешканців допотопного світу лише вісім душ повірили і послухалися Божих слів, переданих через Ноя. Протягом 120 років проповідник праведності застерігав світ про знищення, що наближається, але його словами знехтували. Так буде і тепер. Перш ніж прийде Законодавець, щоб покарати непокірних, грішників буде попереджено, щоб вони покаялися і зберігали вірність Богові, але для більшості ці застереження будуть даремними. Апостол Петро говорить: … В останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми пожадливостями, і казатимуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння, усе залишається без змін” (2Петр.3:3—4). ПП 80.2

Хіба ми не чуємо сьогодні повторення цих слів не тільки відверто невіруючими людьми, а й багатьма тими, що проповідують із-за кафедр в нашій країні? “Немає жодних підстав непокоїтись! — вигукують вони. — Перед приходом Христа увесь світ має навернутися і праведність запанує на тисячу років. Мир, Мир! Усе залишається таким, яким було на початку. Нехай нікого не бентежить вістка панікерів”. Однак таке вчення про тисячоліття суперечить вченню Христа і Його апостолів. Ісус поставив сповнене глибокого змісту запитання: “Та Син Людський, коли прийде, чи на землі знайде віру?” (Лука 18:8). Як бачимо, Він говорить, що стан світу буде таким самим, як і за днів Ноя. ПП 80.3

Апостол Павло застерігає нас, що з наближенням часу кінця зростатиме беззаконня: “А Дух ясно говорить, що в останні часи декотрі відступлять від віри, слухаючи духів підступних і наук демонських” (1Тим.4:1). Апостол говорить, що “в останні дні настануть важкі часи” (2Тим.3:1). Далі дає приголомшливий перелік гріхів, притаманних людям, які матимуть вигляд благочестя. ПП 81.1

Коли час випробування закінчувався, мешканці допотопного світу поринули у збуджуючі розваги і бенкети. Люди, що володіли владою та мали вплив, спрямовували всі свої зусилля на те, аби думки людей були зайняті пошуками задоволень і веселощів, щоб остання серйозна вістка застереження не справила на них відповідного враження. ПП 81.2

А хіба не таку ж картину бачимо сьогодні? В той час, як Божі слуги проповідують про скорий кінець, світ у пошуках задоволень поринає у розваги. Безперервна круговерть збуджуючих утіх робить людей байдужими до Бога; істини, здатні врятувати їх від загибелі, що наближається, не справляють на нещасних жодного враження. ПП 81.3

За днів Ноя мудреці запевняли, що неможливо знищити світ водою. Так і сьогодні знаходяться вчені мужі, котрі намагаються довести, що світ не може бути знищений вогнем, бо це ніяк не узгоджується із законом природи. Але Бог природи, Творець і Володар її законів, може використати чин Своїх рук для здійснення власних намірів. ПП 81.4

Коли великі і мудрі мужі переконали себе в тому, що світ не може бути зруйнований водою, і народ заспокоївся, звільнившись від страху; коли пророчі слова Ноя вважали оманою, а на нього самого дивилися як на фанатика, — саме тоді прийшла година Божа. “Відкрилися всі джерела великої безодні, розчинилися небесні отвори”, і глузії загинули у водах потопу. З усією своєю хвалькуватою філософією люди надто пізно переконалися, що їхня мудрість — безумство, що Законодавець — могутніший від законів природи, Всесильний не відчуває браку у виборі засобів для виконання Своїх планів. “І як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Людського” (Лука 17:26, 30). “День же Господній прийде, як злодій уночі; і тоді небеса з великим шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля та діла, що на ній, згорять…” (2Петр.3:10). Коли міркування філософів проженуть страх щодо судів Божих, коли релігійні вчителі проповідуватимуть про довгі віки миру і процвітання, а світ у круговерті справ і задоволень буде садити й будувати, бенкетувати й веселитися, відкидаючи Божі застереження та глузуючи з Його посланців, — “тоді несподівано, прийде на них загибель і вони не уникнуть її” (1Сол.5:3). ПП 81.5